Правовий статус носіїв штучного інтелекту: онтологічний та прогностичний аспекти

Abstract

У статті обґрунтовується, що питання правового статусу штучного інтелекту демонструють величезні відмінності у можливих підходах до його вирішення. Показано, що на сучасному етапі не існує єдиного доктринального підходу до розуміння питання статусу носіїв штучного інтелекту. Охарактеризовано три основних підходи, стосовно яких точаться дискусії в наукових колах, що пов’язані з проблемою визначення правового статусу носіїв штучного інтелекту та відповідальності у зв’язку з їх використанням. Виявлено, що пошук нових парадигм для визначення правового статусу носіїв штучного інтелекту з урахуванням їх трансформаційного потенціалу для забезпечення позитивного і сталого впливу на людину та суспільство надалі тривають. Припущено, що різні підходи, зокрема, пов’язані з міждисциплінарними викликами в проектуванні, розробці та використанні надійного штучного інтелекту можуть їх вирішувати. Зазначено, що Євросоюз є першопрохідником в питанні правового регулювання штучного інтелекту. Наголошено, що оскільки країни Євросоюзу визнають те, що розробка та використання носіїв штучного інтелекту вимагає обов’язкових правових зобов’язань, враховуючи індивідуальну, колективну та суспільну шкоду, яку вони можуть спричинити, то прийняття Регламенту ЄС 2024/1689 від 13 червня 2024 року, який встановлює гармонізовані правила щодо штучного інтелекту стало ключовим документом сучасного європейського права. Зазначено, що питання визначення правового статусу штучного інтелекту в цьому документі залишається не вирішеним. Наголошено, що прогнози щодо майбутнього носіїв штучного інтелекту можуть бути застосовані у формуванні правовідносин, питаннях відповідальності та регуляторних механізмах, пов’язаних із генеративним штучним інтелектом.