Особливості досудового розслідування терористичних кримінальних правопорушень

Abstract

У роботі здійснено комплексне дослідження досудового розслідування терористичних кримінальних правопорушень, надано науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства у цій сфері правовідносин, з урахуванням сучасних викликів, пов’язаних із збройною агресією рф та європейською інтеграцією України. Обґрунтовано, що сучасний тероризм трансформувався у складний багатовимірний феномен, для якого характерним є використання ідеології насильства як інструменту системного залякування та дестабілізації суспільства з метою досягнення політичних, ідеологічних, релігійних або інших цілей. Доведено, що це суспільно-політичне явище має дворівневу структуру, яка поєднує зовнішні протиправні діяння та внутрішній ідейно-ціннісний фундамент, що забезпечує легітимізацію екстремістських засобів боротьби учасниками терористичної організації. Вперше розроблено та системно обґрунтовано поняття «терористичні кримінальні правопорушення», а також запропоновано їх класифікацію за критерієм обсягу змістового наповнення на вузьку (склади правопорушень, передбачені ст. ст. 258–258-6 КК України) та розширену категорії (охоплюють також сукупність суміжних діянь, що забезпечують підготовку, організацію або супровід терористичної діяльності та створюють підґрунтя для її реалізації). Визначено особливості досудового розслідування терористичних кримінальних правопорушень, що зумовлені підвищеною складністю процесу доказування через специфічну ідеологічну спрямованість умислу, високий рівень конспірації, використання сучасних технологій та транскордонне фінансування. Доведено, що ефективність досудового розслідування терористичних кримінальних правопорушень безпосередньо залежить від комплексного залучення сил і засобів правоохоронних органів, використання спеціальних знань, належної міжвідомчої координації та активного застосування інструментів міжнародного співробітництва. Удосконалено підхід до визначення предмета доказування у кримінальних провадженнях щодо терористичних кримінальних правопорушень як багаторівневої системи обставин. Обґрунтовано, що для належної кримінально- правової кваліфікації діяння ключове значення має встановлення спеціальної мети терористичної діяльності, зокрема залякування населення або впливу на прийняття рішень органами державної влади. Визначено особливості предмета доказування у провадженнях щодо фінансування тероризму, які полягають у необхідності встановлення джерел, способів переміщення та використання активів, а також доведення усвідомлення особою їх призначення для підтримки терористичної діяльності. З’ясовано, що найбільш ефективними засобом отримання доказів є негласні слідчі (розшукові) дії, пріоритетність проведення яких зумовлена високим рівнем цифровізації терористичної діяльності та необхідністю встановлення зв’язків між учасниками терористичних організацій. Вироблено пропозиції щодо внесення змін до ст. 269-1 КПК України в частині надання органам Служби безпеки України повноважень на проведення моніторингу банківських рахунків задля підвищення ефективності виявлення й документування фактів фінансування терористичної діяльності. Обґрунтовано доцільність нормативного закріплення у КПК України принципу безперервності оперативно-розшукових і контррозвідувальних заходів у кримінальних провадженнях щодо терористичних кримінальних правопорушень із запровадженням належних процесуальних гарантій прокурорського та судового контролю. Запропоновано виокремлення встановлення конфіденційного співробітництва як самостійного виду негласних слідчих (розшукових) дій, що має розглядатися не як допоміжний елемент інших негласних слідчих (розшукових) дій, а як самостійну процесуальну форму, спрямовану на отримання відомостей, що мають значення для запобігання, виявлення та розслідування терористичних кримінальних правопорушень. Доведено необхідність удосконалення правового регулювання залучення осіб до конфіденційного співробітництва з урахуванням особливостей документування терористичної діяльності. Висловлена позиція, що необхідності залучення неповнолітніх осіб до конфіденційного співробітництві в ході досудового розслідування терористичних кримінальних правопорушень, але виключно як винятковий захід за умови забезпечення належних процесуальних гарантій, прокурорського контролю та дотримання прав, свобод і законних інтересів таких осіб. З’ясовано, що чинний інститут примусового приводу свідка, передбачений КПК України, не відповідає критеріям ефективності, необхідним для розслідування терористичних кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим обґрунтовано доцільність запровадження механізму тимчасового процесуального затримання свідка, який володіє відомостями про обставини кримінального правопорушення. Доведено, що такий превентивний захід є виправданим пріоритетом захисту суспільства від тероризму, проте потребує суворого дотримання стандартів прав людини, закріплених у ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що передбачає виключне застосування затримання на підставі вмотивованої ухали слідчого судді. Обґрунтовано необхідність удосконалення положень ч. 1 ст. 41 КПК України шляхом запровадження механізму процесуальної легалізації результатів пошукових заходів, проведених оперативними підрозділами за власною ініціативою під час розслідування терористичних кримінальних правопорушень. Доведено, що надання оперативним підрозділам права на виявлення, фіксацію та збереження доказів у невідкладних випадках є необхідною умовою ефективного реагування на загрози національній безпеці. Вироблено пропозиції щодо запровадження в Україні спеціального режиму тримання під вартою для осіб, обвинувачених у вчиненні терористичних кримінальних правопорушень, як дієвого засобу забезпечення національної безпеки та запобігання координації протиправної діяльності з місць попереднього ув’язнення. Водночас визначено, що застосування тимчасових процесуальних обмежень щодо участі захисника під час окремих процесуальних дій можливе виключно на підставі вмотивованої ували слідчого судді за наявності виняткових обставин та за умови неухильного дотримання міжнародних стандартів у сфері прав людини, що забезпечить належний рівень захисту прав особи у кримінальному провадженні. Досліджено теоретико-правові засади міжнародного співробітництва у кримінальних провадженнях щодо терористичних кримінальних правопорушень. Виокремлено п’ять етапів розвитку міжнародних стандартів протидії тероризму (фундаментальний, секторальний, інституційно- конвенційний, системний, сучасний), що відображають еволюцію від дипломатичних методів до ефективного кримінально-процесуального інструментарію. Доведено, що сучасний етап розвитку міжнародних стандартів, зумовлений використанням тероризму як інструменту державної агресії, потребує подальшого реформування законодавства в частині обмеження процесуальних імунітетів, удосконалення механізмів міжнародної взаємодії та посилення відповідальності за державне сприяння терористичній діяльності. На основі аналізу міжнародного досвіду обґрунтовано необхідність подальшої імплементації міжнародних стандартів у національне кримінальне процесуальне законодавство для забезпечення захисту національної та міжнародної безпеки. Вироблено пропозиції щодо нормативного закріплення обов’язковості проведення паралельних фінансових розслідувань у кримінальних провадженнях щодо терористичних кримінальних правопорушень. Доведено, що застосування такого підходу сприятиме встановленню джерел і каналів фінансування терористичної діяльності, виявленню причетних осіб, відстеженню руху протиправних активів та підвищенню ефективності їх арешту і конфіскації. Визначено необхідність удосконалення механізмів міжвідомчої взаємодії, інформаційного обміну та розвитку спеціалізації суб’єктів досудового розслідування у сфері фінансового аналізу й документування операцій, пов’язаних із фінансуванням терористичної діяльності. Обґрунтовано необхідність гармонізації кримінального процесуального законодавства України з положеннями Регламенту ЄС 2023/1543 та Директиви ЄС 2023/1544 у частині регулювання порядку отримання та використання електронних доказів у кримінальному провадженні. Запропоновано вдосконалення понятійного апарату КПК України шляхом запровадження дефініцій «електронні докази», «ордер про надання» та «ордер про збереження» електронних доказів як процесуальних інструментів. Доведено доцільність запровадження процесуального механізму безпосередньої взаємодії органів досудового розслідування (через Офіс Генерального прокурора) з іноземними постачальниками електронних комунікаційних послуг поза межами традиційної процедури міжнародної правової допомоги. Обґрунтовано необхідність удосконалення порядку отримання та збереження електронних доказів на засадах взаємного визнання процесуальних рішень компетентних органів держав - членів Європейського Союзу. Запропоновано необхідність впровадження спеціалізованих підходів до доказування ідеологічного компоненту терористичної діяльності (внутрішньої природи) через механізми легітимізації інформації, отриманої від іноземних партнерів у межах мережі SIENA. З’ясовано, що оскільки ідеологія є ядром, яке визначає вербування та стратегію терористичних організацій, її доказування не може обмежуватися лише національними ресурсами. Запропоновано процесуальний порядок інтеграції аналітичних даних бази «Check the Web» Європолу до доказової бази кримінального провадження, що дозволяє 6 верифікувати ідеологічне спрямування умислу підозрюваних на основі їхньої транскордонної цифрової активності та пропагандистських патернів. Вагомим внеском у розвиток міжнародного співробітництва стало вперше сформульоване теоретико-правове обґрунтування інституту «транскордонного негласного розслідування» та запровадження презумпції допустимості іноземних негласних доказів. Авторська концепція базується на впровадженні правила «lex brevior» (пріоритету найменшого строку), згідно з яким при виконанні міжнародних запитів про негласні слідчі (розшукові) дії строк дії заходу має визначатися за найменшим спільним знаменником законодавства обох держав. Відповідно дозволяє уникнути визнання доказів недопустимими через процедурні розбіжності між національними правовими системами. Запропонована презумпція допустимості передбачає, що докази, отримані іноземним органом із дотриманням стандартів ЄКПЛ, визнаються в Україні без ретроспективного санкціонування судом, що критично прискорює нейтралізацію транскордонних терористичних мереж. Вперше розроблено доктринальну модель «цифрової екстрадиції», що передбачає легалізацію електронних повідомлень як юридичних еквівалентів запиту. Доведено необхідність надання електронному сповіщенню («red notice») через канали Інтерполу статусу повноцінного процесуального документа у ст. 582 КПК України. Новизна полягає у запровадженні процедури використанні захищених хмарних платформ для передачі екстрадиційних пакетів, що дозволяє нівелювати часовий розрив між затриманням особи та її судовим арештом, мінімізуючи ризики втечі підозрюваних. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції автора можуть бути використані: (а) у науково-дослідницькій сфері – для подальшого вивчення проблемами досудового розслідування терористичних кримінальних правопорушень; (б) у законотворчій діяльності – під час підготовки пропозицій щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства України; (в) у правозастосовній діяльності - для розробки методичних рекомендацій і підвищення якості діяльності органів 7 досудового розслідування у сфері виявлення, розслідування та запобігання терористичним кримінальним правопорушенням; (г) у навчально-методичному процесі – під час викладання кримінального процесу та суміжних дисциплін, а також підготовки навчально-методичних матеріалів.