Сфера використання біоматеріалу як критерій визначення прав на нього

Abstract

Наукові досягнення медицини, окремих її напрямків вимагають від науковців та законодавця по-новому подивитися на правову природу людського тіла. Зміни, які відбуваються в науці, відкриття можливостей, яких не було раніше (трансплантація органів, клонування, штучне запліднення тощо), призводять до того, що ані суспільство, ані законодавець вчасно не встигають зрозуміти їхню сутність та правову природу. Розвиток трансплантології, генетики, фармакології вимагають сприйняття біологічного матеріалу людини в якості матеріалу, сировини. Таке ставлення неоднозначно сприймається суспільством, а іноді сприяє виникненню конфлікту між науковими відкриттями, досягненнями та моральними засадами, що гальмує розвиток науки. Сьогодні біологічний матеріал людини сприймається не тільки як об’єкт наукових досліджень, а і як матеріал, річ, він може бути предметом багатьох цивільно-правових правочинів (купівлі-продажу, міни, дарування, зберігання, перевезення тощо), отже, сфера його використання є доволі широкою та вирішальною для розуміння людського матеріалу в якості самостійного об’єкта цивільного права, визначення правової природи та прав на нього, що і стало предметом даного дослідження. Ставлення до біоматеріалу людини залежить від його можливості існувати окремо від особи в якості самостійного об’єкта. Так, доки орган, тканина є частиною тіла людини, вони не мають самостійного значення і розглядаються в якості складової організму щодо яких існують особисті немайнові права (право на особисту недоторканність, право на охорону здоров’я, право на недоторканність особистого життя тощо). Факт відокремлення біоматеріалу та можливість існування окремо від людини свідчать про розширення сфери його використання, що дозволяє подивитися на нього не тільки як на частину людського тіла, а і як на матеріал, речовину, тобто як на самостійний об’єкт права. А наявність матеріальної складової, відособленості, можливості розпоряджатися ним та користі як для окремої людини так і для суспільства в цілому, свідчать про тяжіння цього об’єкту до речей. Використання біоматеріалу в сфері генетики та біомедицини призводять до необхідності дослідження їх як патентоздатних об’єктів. Однак відсутність користі від використання біологічного матеріалу людини або втрата її, свідчать про недоцільність його використання в тій чи іншій сфері, а отже, й неможливість розгляду його в якості об’єкта цивільного права.