Сучасні правові підходи до кадастрової діяльності в умовах реформи просторового планування

Abstract

На сьогодні особливого значення набуває просторове планування як один із ключових елементів післявоєнної відбудови та розвитку територій. З метою підвищення ефективності цього процесу, Уряд України ініціював інноваційний експериментальний проєкт, що передбачає впровадження Містобудівного кадастру на державному рівні. Цей проєкт повинен стати фундаментальним інструментом для комплексної реконструкції міст і сіл, формування сталих громад та стратегічного планування територій з урахуванням безпекових, соціальних, економічних і екологічних чинників. В результаті Кадастр об’єднає 7 систем та реєстрів у сфері будівництва. Функціонування містобудівного кадастру як цілісної системи повинно суттєво полегшити діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, а також сприяти активнішому залученню інвесторів. Створення єдиної, інтегрованої бази просторової та правової інформації дасть змогу оперативно отримувати дані про поточний стан об’єктів, їх правовий статус, інженерну інфраструктуру, обмеження у використанні, а також наявні містобудівні умови й перспективи розвитку територій. Однак в Україні й досі не завершено повне наповнення баз даних як Державного земельного кадастру, так і містобудівних кадастрів. Незважаючи на запроваджені реформи та цифрові інструменти, фактична інформаційна база залишається фрагментарною, що суттєво ускладнює реалізацію ефективної політики просторового планування та стримує розвиток електронних сервісів у сфері будівництва й землекористування. Крім того, наявність трьох відокремлених кадастрово-реєстрових систем в Україні – земельного кадастру, реєстру прав на нерухомість та містобудівного кадастру – створює істотні ризики неузгодженості даних, дублювання функцій та надмірної бюрократизації процесів. Існуюча інституційна фрагментація викликає численні виклики як на рівні планування, так і в частині реалізації просторових рішень. Наукові підходи до вирішення цієї проблеми розходяться: від пропозицій інституційного об’єднання систем реєстрації прав і кадастру, до ідей інформаційної інтеграції без організаційного злиття, та навіть радикального перегляду доцільності самого існування окремого містобудівного кадастру. Реалізація ідеї Містобудівного кадастру на державному рівні – це безумовно прогресивний крок, але на цьому шляху існує низка серйозних проблем та викликів. Зокрема, брак актуальної містобудівної документації, особливо на місцевому рівні; відсутність єдиних стандартів подання та оновлення геопросторових даних; ведення кадастрів переважно реалізується на двовимірних «движках», що не відповідає сучасним вимогам просторового планування; відсутність 3D-моделювання, яке критично важливе для ефективного управління вертикальним простором у щільно забудованих містах; недостатнє фінансування з боку держави, зокрема, відсутність стабільних субвенцій для органів місцевого самоврядування на оцифрування документації; законодавство не повною мірою регламентує механізми інтеграції кадастрів, обміну даними та відповідальності за їх ведення; відсутні чіткі механізми контролю повноти та достовірності даних, що може перетворити кадастр на джерело дезінформації та ін.