Впровадження телемедичних технологій: перспективи правової регламентації

Abstract

Стаття присвячена розгляду телемедицини як одного із сучасних інноваційних методів формування відносин в сфері охорони здоров’я. Зміни, які відбувалися та відбуваються останні роки в суспільному житті всього світу (пандемія гострої респіраторної хвороби COVID-19, що спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, а також війна в Україні) свідчать про нагальну потребу зміни відносин в процесі надання медичних послуг. Телемедицина як раз і стає одним із дієвих методів покращення доступу населення до медичних послуг, підвищує їх якість, доступність та безпечність, що і робить дане дослідження на сьогодні актуальним. Метою статті є розгляд телемедицини як відносно нового методу надання медичних послуг, який набуває все більшого попиту та визнання в Україні, її суті, сфери застосування, позитивних та негативних рис. Окремо досліджуються існуючи перешкоди в розвитку цього методу лікування, які є різними в залежності від економічного розвитку країн. В роботі зосереджена увага на суб’єктному складі телемедичних відносин, досліджена його специфіка. Авторами обґрунтована можливість розширення сфери використання телемедицини, тобто застосування телемедичних послуг (телемедичного консультування) не тільки з метою надання медичної допомоги особі, яка має статус пацієнта, а й з метою визначення психічного стану здоров’я особи, її здатності надавати оцінку власним діям, що є вкрай важливим та необхідним особливо при укладанні правочинів, що посвідчуються у нотаріальному порядку. В роботі розглянуто фактори, що сприяють розвитку телемедицини в країні, а також зазначається на необхідність створення окремого органу управління, який буде займатися плануванням та здійсненням діяльності по реалізації даних послуг. На підставі даних, отриманих в ході проведення глобального дослідження в галузі електронної охорони здоров’я, досліджено рівень розвитку окремих найбільш популярних галузей телемедицини та наведені відповідні висновки. Досліджуючи стан сучасного законодавчого регулювання телемедицини в Україні, авторським колективом зосереджена увага на його недоліках та зроблено висновок, що правове регулювання даного методу на сьогодні неможна визнати достатнім та ефективним. Все це свідчить про необхідність внесення відповідних змін до нормативно-правових актів, що регулюють питання телемедицини в Україні, розробку методичних рекомендацій і протоколів проведення телемедичного консультування.