Страйк як крайній засіб вирішення колективного трудового спору

Abstract

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню страйку як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору. Проаналізовано історичні ретроспективи зародження колективних протестів та розвитку страйкового руху та зроблено висновок, що незважаючи на довгий шлях від повної заборони до визнання права на страйк, як на національному, так і на міжнародному рівнях, страйки відіграли важливу роль у формуванні трудового законодавства та у виникненні профспілок, а також стали одним із дієвих інструментів для досягнення 40-годинного робочого тижня, встановлення мінімальної заробітної плати й соціального забезпечення, підвищення заробітної плати, оплати понаднормової роботи, відпустки по вагітності та пологам та по догляду за дитиною, впровадження правил і стандартів в охороні праці. Зазначено, що важливу роль у формуванні підходів до тлумачення та розуміння права на страйк відіграв ЄСПЛ, судова практика якого продемонструвала еволюцію підходів до розуміння права на страйк: від сприйняття його як непрямого інструменту захисту професійних інтересів до визнання його невід’ємною частиною фундаментального права на свободу мирних зібрань і об’єднань. Розглянуто поняття, суттєві ознаки та класифікацію страйків. Виокремлено такі ознаки страйку: використання його як крайнього засобу вирішення колективного трудового спору; прояв у формі призупинення виконання працівниками своїх трудових обов’язків; колективний характер; тимчасовий характер; добровільність участі; організаційна впорядкованість. Запропоновано доповнити перелік сутнісних ознак страйку такими характеристиками, як його цільова спрямованість та правовий характер. Зазначено, що страйки можуть класифікуватися за різними критеріями: 1) залежно від причин виникнення та мети проведення страйку: економічні страйки, політичні страйки й страйки солідарності; 2) залежно від масштабів і рівня солідарності: локальні (виробничі) страйки, галузеві (територіальні) страйки, загальнонаціональні страйки; 3) за тривалістю: строкові страйки та безстрокові страйки; 4) за правовими наслідками: законні страйки та незаконні страйки. Розкрито процедурні аспекти оголошення страйку крізь призму правових позицій, сформульованих у судових рішеннях судів різних інстанцій України, які відображають підходи суду до вирішення спорів щодо визнання страйків незаконними. До процесуальних аспектів оголошення страйку віднесено: вступ найманих працівників у колективний трудовий спір (конфлікт); вичерпання всіх інших можливих способів вирішення колективного трудового спору (конфлікту); прийняття рішення про оголошення страйку; повідомлення про оголошення страйку. Охарактеризовано повноваження роботодавця під час страйку та органу (особи), що очолює (координує) страйк. Виокремлено три групи повноважень роботодавця під час страйку та органу (особи), що очолює страйк: інформаційно-комунікаційні, організаційно-управлінські й примирно-посередницькі. Окреслено гарантії для працівників під час страйку та зазначено, що ці гарантії є частиною загальних гарантій права на страйк, що стосується безпосереднього становища працівника в період проведення страйку й спрямована на забезпечення створення сприятливих умов для повної й ефективної реалізації працівниками права на страйк. До гарантій для працівників під час страйку віднесено: гарантії наявності імунітету від стягнень за порушення трудової дисципліни за участь у законному страйку, гарантії збереження заробітної плати працівникам, які не брали участь у страйку, гарантії дії трудового договору під час страйку, гарантії збереження трудового стажу, гарантії недопущення дискримінації, гарантії безпеки. Висвітлено правові наслідки страйку для роботодавця та працівників. Наголошено, що страйк зумовлює виникнення комплексу правових наслідків, які мають відмінний характер для роботодавця та для найманих працівників. Зазначено, що страйк має деструктурний характер для роботодавця, що є суб’єктом підприємницької діяльності, й правові наслідки проведення страйку є порушення функціонування підприємства та ведення господарської діяльності, виникнення фінансових втрат, погіршення ділової репутації підприємства, зниження рівня довіри контрагентів, а також проведення позапланових перевірок органами державної влади та притягнення посадових осіб до адміністративної відповідальності. Для роботодавця, що є установою чи організацією з бюджетної сфери, правові наслідки проявляються в порушенні стабільності їх діяльності, обмеженні чи призупиненні надання послуг, що безпосередньо впливає на реалізацію конституційних прав громадян та може спричиняти підвищення соціальної напруги. Акцентовано увагу на тому, що для працівників правові наслідки страйку мають диференційований характер і залежать від їхньою участі в ньому, так і законності самого страйку. Розкрито особливості обмеження реалізації права на страйк для окремих категорій працівників та зроблено висновок, що ці обмеження є надмірно широкими й не узгоджуються з міжнародними стандартами. Доведено необхідність на законодавчому рівні закріпити сфери життєдіяльності держави, де під час проведення страйків необхідно забезпечити мінімальний рівень надання послуг, надання яких повинно бути забезпечення для гарантування населенню безперервного доступу до життєво необхідних послуг, забезпечення базового рівня безпеки й обслуговування під час страйків із урахуванням принципів необхідності, адекватності та пропорційності, до яких віднесено: сфери охорони здоров’я, енергопостачання, теплопостачання, водопостачання, електронні комунікації, надання адміністративних послуг, надання соціальних послуг найбільш вразливим категоріям населення. Виділено перспективні напрями вдосконалення механізму реалізації права на страйк, до яких віднесено: удосконалення чинного законодавства, що врегульовує питання порядку вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), у тому числі страйків, а також удосконалення процедури оголошення та проведення страйку. Практичне значення одержаних результатів знаходить свій прояв у тому, що авторські позиції, викладені в дисертації, можуть бути використані: – у науково-дослідницькій діяльності – з метою подальшого вивчення і наукового опрацювання порушених проблем, розвитку нових наукових концепцій реалізації права на страйк як дієвого засобу розв’язання колективного трудового спору (конфлікту); – у навчальному процесі – у процесі викладацької діяльності з навчальних дисциплін «Трудове право», «Трудові спори», під час підготовки підручників та їх окремих розділів, посібників, при напрацюванні лекційного матеріалу, а також під час здійсненні студентських наукових пошуків; – у правотворчості – у процесі оновлення законодавства про працю в аспектах наближення до європейських стандартів та міжнародної практики; – у правозастосуванні – під час дієвого застосування надбань цього дослідження в майбутній правничій практиці та діяльності державних інституцій.