Найкраще забезпечення інтересів дитини як принцип визначення місця її проживання

Abstract

Постановка проблеми. У справах про розлучення на суд покладено завдання не лише розглянути вимоги сторін суперечки, але й (що важливіше) врахувати інтереси дитини як найменш захищеної сторони сімейного конфлікту. Однак вітчизняна юридична наука не зробила герменевтичний аналіз терміну "найкраще забезпечення інтересів дитини" в контексті термінології міжнародних актів, не проаналізувала особливості його застосування у національному законодавстві. Мета роботи – з’ясувати визначення терміну "найкраще забезпечення інтересів дитини" шляхом аналізу норм міжнародного права, вітчизняних норм, а також правової доктрини, виявити суперечності в його розумінні, надати пропозиції щодо його вдосконалення. У дослідженні використовувався набір методів наукових досліджень, таких як діалектичний, історичний, суспільно-політичний, формально-правовий та порівняльно-правовий методи. Історичний метод використовується при аналізі тенденцій регулювання прав дитини. Формально-правові та порівняльно-правові методи використовуються при дослідженні терміну "найкраще забезпечення інтересів дитини" в нормах, що містяться в міжнародних договорах та конвенціях та нормах національного законодавства України. Результати. Встановлено, що питання застосування терміну "найкраще забезпечення інтересів дитини" в текстах різних міжнародних нормативно-правових актів у сфері захисту прав дитини виникає з різних перекладів цього терміну. Національне законодавство, а також судові рішення, що слугують основою для формулювання термінологічної бази національної правової системи, оперують словосполученням "забезпечення найкращих інтересів дитини". Використання такої версії у вітчизняній юридичній літературі ставиться під сумнів, пропонується використання терміну "найкраще забезпечення інтересів дитини" як найбільш життєздатний варіант. Висновки. Показано, що Конституція України передбачає захист прав дитини через призму конституційно-правового принципу рівності. Зважаючи на вразливе становище дитини як суб’єкта права, необхідні додаткові юридичні засоби підтримки, що мають враховуватися судом; вітчизняні науковці використовують різні терміни, такі як "найкращі інтереси дитини", "забезпечення найкращих інтересів дитини", "найкраще забезпечення інтересів дитини" тощо, що створює певний дисонанс у їх використанні; з точки зору дотримання єдності юридичної термінології та з метою дотримання принципу правової визначеності пропонується використовувати словосполучення "найкраще забезпечення інтересів дитини".