Адміністративно-правові заходи протидії колабораційній діяльності в умовах воєнного стану

Abstract

У дисертації здійснено комплексне наукове дослідження однієї з найактуальніших правових проблем сучасної України – протидії колабораційній діяльності з використанням інструментарію адміністративного права. На основі глибокого аналізу правової доктрини, нормативно-правової бази, практики правоохоронної, адміністративної та судової діяльності, а також порівняльного аналізу досвіду зарубіжних країн обґрунтовано авторське бачення сутності, форм, видів та правових механізмів запобігання й реагування на це небезпечне соціально-правове явище. Дослідження спрямоване на вироблення науково обґрунтованих концепцій, підходів і пропозицій щодо вдосконалення національного законодавства й адміністративної практики у сфері протидії колабораціонізму. Розкрито еволюцію поняття «колабораціонізм», відслідковано його генезу в історико-правовому контексті, починаючи з римського права, європейських традицій XVI–XX століть, завершуючи сучасним змістовим навантаженням у період збройної агресії рф проти України. Встановлено, що відсутність в адміністративному законодавстві належної нормативної деталізації до 2022 року істотно ускладнює кваліфікацію адміністративних правопорушень (проступків), що, своєю чергою, створює прогалини у практичному правозастосуванні та обмежувало ефективність державного реагування. Детально проаналізовано історичну трансформацію поняття «колабораціонізм», охарактеризовано етапи його правового переосмислення, надано авторське визначення з урахуванням соціально-політичного контексту та актуальних викликів часу. Зроблено акцент на необхідності розмежування колабораційної діяльності з державної зрадою, шпигунством, пособництвом і подібними правопорушеннями. Обґрунтовано потребу чіткого нормативного закріплення цього явища як окремого виду правопорушення. Здійснено всебічну класифікацію колабораційної діяльності за такими ознаками, як ступінь добровільності, форма вираження, сфера реалізації, рівень загрози та суб'єктний склад. Запропоновано диференційований підхід до виявлення та кваліфікації проявів колабораціонізму в адміністративній, фінансовій, інформаційній та культурній сферах. Окреслено основні ризики поширення колабораційної діяльності у форматі гібридної війни, інформаційного впливу та психологічного тиску. З’ясовано, що боротьба з цим явищем має базуватися на принципах превентивності, об’єктивності, пропорційності та правової визначеності. Визначено адміністративно-правову природу відповідальності за колабораціонізм, що полягає у поєднанні санкційного, обмежувального й контрольного механізмів. Також сформульовано принципи, на яких має базуватися правова відповідь держави: верховенство права, пропорційність, диференційований підхід, збереження балансу між безпековими та правозахисними аспектами. У межах класифікаційного аналізу особливу увагу приділено гібридним формам співпраці з агресором, включно з інформаційними кампаніями, мовчазною підтримкою, публічним замовчуванням правди про війну тощо. Обґрунтовано, що саме такі форми є складнішими для виявлення та потребують особливого адміністративного реагування. У дисертації здійснено поглиблений аналіз чинного законодавства України, яке закладає основи адміністративно-правового реагування на прояви колабораційної діяльності. Розкрито місце норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», Закону України «Про запобігання корупції» та інших актів у механізмах захисту національного суверенітету. Обґрунтовано необхідність доопрацювання законодавства з метою встановлення чітких дефініцій, процедур і повноважень уповноважених органів у сфері виявлення, фіксації та реагування на колабораційну діяльність. Дослідження містить теоретичне обґрунтування концепції адміністративно-правових запобіжників колабораційної діяльності, що охоплює організаційні, правові та процедурні інструменти, спрямовані на недопущення та попередження проявів колабораціонізму. Запропоновано структурно-функціональну модель таких запобіжників, яка враховує специфіку воєнного стану та передбачає формування реєстрів осіб, введення тимчасових обмежень, здійснення превентивного контролю. В межах дисертації охарактеризовано адміністративні процедури і санкції, що застосовуються до фізичних і юридичних осіб, причетних до колабораційної діяльності, включно з аналізом практики їх застосування у період з 2014 по 2025 роки. Акцентовано на необхідності впровадження уніфікованих стандартів правозастосування та вдосконалення норм КУпАП у контексті колабораціонізму. Особливу увагу приділено питанню суб’єктного складу протидії колабораційній діяльності. Зокрема, детально охарактеризовано повноваження спеціально уповноважених органів, правоохоронних структур, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань. Визначено їх функціональні завдання, правовий статус та механізми координації з іншими інститутами публічної влади. Автором запропоновано авторську класифікацію таких суб’єктів на підставі їх правових функцій – організаційно-контрольні, профілактичні, аналітичні, координаційні. Детально проаналізовано процедури взаємодії між ними, питання розмежування повноважень зазначених суб’єктів та виклики правового дублювання, зниження ефективності та розбалансованості при реагуванні на конкретні факти колабораціонізму. Увагу приділено також питанням внутрішнього і зовнішнього адміністративного контролю за діяльністю відповідних суб’єктів, удосконаленню системи публічного моніторингу. У дисертації подано пропозиції щодо включення функцій протидії колабораційній діяльності до стратегічних планів місцевих громад, посилення відповідальності посадових осіб за бездіяльність, підтримку чи толерантності до проявів колабораціонізму в підпорядкованих структурах. Науково обґрунтовано значущість громадських організацій, цифрових платформ, чат-ботів і Telegram-каналів як джерел інформації про виявлення фактів колабораціонізму. Запропоновано законодавчі та адміністративні зміни, які мають забезпечити правовий захист активних громадян, що здійснюють спротив колабораційній діяльності. Проведено ґрунтовне порівняльно-правове дослідження європейського досвіду (зокрема, Польщі, країн Балтії, Франції), зокрема в частині цифрової безпеки, боротьби з дезінформацією, формування міжнародних стандартів у сфері захисту демократичних цінностей. У дисертації також проаналізовано адміністративно-правові заходи, що реалізуються в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування в умовах воєнного стану. Автором систематизовано повноваження ОВА, ВЦА та структур місцевого самоврядування, визначено функціональне навантаження адміністративного інструментарію у сфері запобігання та нейтралізації проявів колабораціонізму. Досліджено практику правозастосування, виявлено типові порушення, проаналізовано судові рішення, які мають значення для формування сталих адміністративних процедур. Окрему увагу приділено контролю за ефективністю впроваджуваних заходів, а також пропозиціям щодо модернізації механізмів адміністративного нагляду та моніторингу у відповідній сфері. Значна частина дослідження присвячена ролі громадськості як суб’єкта адміністративно-правових заходів протидії. Обґрунтовано, що громадський контроль, цифровий активізм, волонтерські ініціативи, інформування про факти колабораційної діяльності, сприяння правоохоронцям є важливими компонентами сучасної моделі безпеки. Запропоновано механізми легітимації діяльності неформальних спільнот, що ведуть цифровий моніторинг, ведуть бази даних (з дотриманням норм захисту персональної інформації), беруть участь у формуванні публічної думки. У роботі досліджено можливості створення спеціалізованих каналів комунікації між громадянами і державою, зокрема чат-ботів, гарячих ліній, інтегрованих модулів «Дія», які дозволяють оперативно передавати інформацію про ймовірні факти колабораціонізму. Висвітлено адміністративно-правові гарантії захисту осіб, які надають відповідну інформацію, в тому числі анонімно, від тиску та переслідувань. Наріжним каменем дисертаційного дослідження є адаптація досвіду іноземних держав до умов українського правопорядку. Дисертант аналізує законодавчі ініціативи Європейської Комісії щодо протидії дезінформації, зловживання цифровими платформами, пропаганди та інформаційного саботажу. Окреслено ключові ініціативи Єврокомісії, серед яких: «Акт про цифрові послуги», «Кодекс практики щодо дезінформації», аналітичні рамки виявлення фейкових кампаній. Запропоновано шляхи адаптації цих напрацювань до українських умов: створення незалежного державного органу у сфері інформаційної безпеки, системи цифрової верифікації джерел, розробка адміністративного інструментарію реагування на фейки, блокування ворожих інформаційних ресурсів на законодавчому рівні. Аргументовано необхідність формування державної доктрини цифрового спротиву як стратегічного напрямку антикризового управління в умовах гібридної війни. Аргументовано необхідність імплементації міжнародних стандартів у сфері цифрової безпеки та запровадження інституційно-правових рішень на національному рівні, зокрема через гармонізацію українського адміністративного законодавства зі стандартами права Європейського Союзу. Обґрунтовано доцільність формування державної політики у сфері інформаційної гігієни та правової просвіти населення як одного з ключових інструментів протидії прихованим і латентним формам колабораційної діяльності.