Роль та місце практики Верховного Суду при розв'язанні окремих проблем законодавчого регулювання публічної служби в Україні

Abstract

Наукова праця присвячена дослідженню ролі та місця практики Верховного Суду при розв’язанні окремих проблем законодавчого регулювання публічної служби в Україні. Визначено, що Україна взяла на себе конституційні гарантії по забезпеченню на її території та у межах її юрисдикції верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Своєю чергою на думку автора вимога «якості» закону є елементом принципу правової визначеності та висувається до всіх нормативно-правових актів. Забезпечення принципу правових визначеності у демократичних цивілізованих країнах світу здійснюють не лише суб’єкти нормотворчого процесу, а й судова гілка влади, яка має дотримуватися послідовності у своїй практиці. Таку її послідовність та єдність має гарантувати вищий суд у системі судоустрою, в Україні це Верховний Суд. У дослідженні наведені окремі судові рішення Верховного Суду, що відповідно усувають певну правову невизначеність та колізійність у нормативних актах, що регулюють публічну службу в Україні, зокрема йдеться про визначення того правового акту, що має встановлювати строк звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також інших питань оплати праці. На підставі цих судових рішень та на основі приписів Кодексу адміністративного судочинства України автором відстоюється позиція, що станом на тепер, досягнення принципу правової визначеності у сфері публічної служби може бути досягнуто через існування у вітчизняному правовому полі інституту зразкових справ, запровадження «касаційних» фільтрів, уповноваження Великої Палати Верховного Суду на розв’язання виключну правову проблему за результатами розгляду та вирішення адміністративної справи, що передана на її розгляд Касаційним адміністративним судом. При цьому слід враховувати, що будь-яке правотлумачення при відправленні адміністративного судочинства при нечіткості правової норми має бути на користь приватної особи, це своєю чергою відповідає приписам статті 125 Конституції України.