Правовий захист праці спортсменів

Abstract

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню правового захисту праці спортсменів в Україні, що базується на поглибленому вивченні національного законодавства, національної судової практики, міжнародних стандартів, зокрема конвенцій Ради Європи, рішень Спортивного арбітражного суду, а також зарубіжного досвіду правового регулювання трудових відносин у сфері професійного спорту (Італія, Франція, ФРН, Чехія та ін.). Автор підтверджує, що спорт як інституційна форма діяльності має визначатись через комплекс суспільних відносин, спрямованих на досягнення високих спортивних результатів. Такі відносини функціонують у правовому полі, де міжнародні нормативно-правові акти взаємодіють з національними нормативно-правовими актами, внутрішніми нормативно-правовими актами спортивних організацій, а також разом з етичними нормами, що сформувались у процесі історичного становлення спорту. Одними з обов’язкових ознак професійного спорту є періодичність спортивних змагань (сезонність проведення підготовки до спортивних змагань та безпосередньо спортивних змагань) та глибока спеціалізація кожного учасника професійного спорту, що відмежовує професійний спорт від аматорського спорту. Професійним спортсменом у цій системі є суб’єкт, який укладає трудовий договір із спортивною організацією, трансформуючи власний фізичний потенціал в основу власної професійної діяльності. Його статус характеризується регулярною участю у спортивних змаганнях, інтеграцією в структуру спортивних організацій щодо дотримання їхніх внутрішніх нормативно-правових актів та отриманням винагороди за власну діяльність. Автор зазначає, що наразі професійні спортсмени часто стикаються з проблемами, які стосуються дискримінації у виплатах заробітної плати та преміальних винагород, переведення спортсменів у межах одного спортивного клубу, компенсації спортивній організації при розірванні трудового договору за ініціативою спортсмена, складними особливостями нормативного регулювання трудових відносин у професійному спорті. Відповідно до здійсненого комплексного аналізу автором зроблено висновок, що професійна спортивна діяльність за своєю онтологічною сутністю визначається двома ключовими системоутворюючими ознаками. По-перше, це конкурентна природа спортивної діяльності, оскільки безпосередньо сама інституційна основа професійного спорту полягає в його змагальній сутності. Робота атлета полягає у поєднанні циклу підготовки та безпосередньої участі у змаганнях. Конкурентний елемент становить видову відмінність трудової функції спортсменів від інших форм трудової діяльності. По-друге, це комерціалізована природа зайнятості атлета, адже професійний спорт функціонує як основний вид оплачуваної діяльності, де винагорода за тренувальні процеси та змагальні виступи формує первинне джерело доходу атлета. І взагалі сам по собі професійний спорт, відповідно до дефініції, визначеній у ч. 1 ст. 38 ЗУ № 3808-XII, є комерційним напрямом діяльності. Підкреслено, що у порівнянні з іншими категоріями найманих працівників, професійні спортсмени здійснюють свою діяльність в умовах підвищених регламентаційних вимог. Особливість трудової функції атлетів виявляється через специфічну структуру їхньої професійної діяльності. Домінуюча частка робочого періоду спортсмена зосереджується на підготовчих заходах до змагальної діяльності, включаючи інтенсивні тренувальні підготовки, відновлювальні процедури та психологічну підготовку. Безпосередня участь у спортивних змаганнях займає значно меншу частину трудового часу атлета. Дослідження НПА щодо професійного спорту демонструють існування цілісної системи вимог до змісту трудової функції атлетів, які характеризуються універсальністю щодо різноманітних спортивних дисциплін. Зазначені вимоги формують багатоаспектну структуру професійних обов’язків, що охоплюють широкий діапазон функціональних обов’язків, що входять до трудової функції спортсменів. Зазначено, що наявна в Україні модель регулювання оплати праці в професійному спорті потребує кардинального реформування. Пріоритетними завданнями є створення уніфікованих методологій оцінки персонального внеску атлетів та тренерів, законодавче закріплення договірних процедур визначення критеріїв преміювання та запровадження прозорих алгоритмів матеріального стимулювання для спортсменів. Нормативне забезпечення принципу безпосереднього зв’язку між винагородою та індивідуальними спортивними здобутками, професійною відповідальністю сформує більш врівноважену систему, що враховуватиме законні інтереси всіх учасників спортивно-правових відносин. Аналіз вітчизняної нормативної бази щодо режиму роботи професійних спортсменів засвідчує, що регулювання таких трудових відносин характеризується домінуванням положень про запровадження ненормованого режиму роботи. Специфіка такого підходу полягає в тому, що визначення часових параметрів трудової діяльності, що включає початок і завершення робочого дня, періодичність тренувальних занять, організацію навчально-тренувальних зборів, встановлення днів відпочинку, покладається на розсуд керівного складу спортивних організацій, зокрема головних тренерів клубів, із обов’язковим дотриманням законодавства України. Автор встановлює, що гарантії для професійних спортсменів мають диференційований характер через подвійність їхнього статусу. Базовий рівень гарантій трудових прав, заснований на нормах КЗпП України, враховує специфіку спортивної діяльності та включає чіткість умов трудового договору, своєчасність виплат, охорону здоров’я через медогляди та реабілітацію, регламентацію режиму праці й пенсійне забезпечення з урахуванням кар’єри атлетів. Спеціальні трудо-правові гарантії виникають через особливості професійної діяльності та охоплюють захист особистих немайнових прав, свободу пересування для участі в міжнародних заходах, доступ до освіти через гнучкі форми навчання, захист інтелектуальної власності щодо використання імені та іміджу, а також підтримку після завершення кар’єри тощо. Підкреслено підвищені ризики професійної спортивної діяльності і на основі аналізу юридичної доктрини було виокремлено системні загрози, що супроводжують спорт. По-перше, це травматичні пошкодження є професійною небезпекою спортсменів, у разі отримання яких атлету необхідно проходити реабілітаційні процедури для можливості продовження його кар’єри. Це свідчить про прямий взаємозв’язок між спортивними навантаженнями і втратою працездатності в альтернативній діяльності. По-друге, це економічна вразливість, яка проявляється через нестабільність спортивних трудових договорів у зв’язку з високою конкуренцією серед атлетів, відсутність довгострокового соціального страхування та значні видатки на медичне забезпечення. Наведене формує критичну залежність спортсмена від державної підтримки протягом усього життя, включаючи постспортивний етап. Особливо гостро стоїть проблема подвійного правового становища, коли спортсмени, що працюють в інших сферах, стикаються з правовою дискримінацією при визнанні спортивних травм як професійних захворювань у межах неспортивної трудової діяльності. Система правових гарантій реалізації та захисту трудових прав спортсменів в Україні є недостатньо адаптованою до сучасних реалій професійного спорту. Загальні норми трудового законодавства, які регулюють укладення трудових договорів, оплату праці, охорону здоров’я чи пенсійне забезпечення, не повною мірою враховують специфіку спортивної діяльності. Спеціалізовані гарантії, такі як забезпечення медичного супроводу, підтримка освіти спортсменів або їхня соціальна адаптація після завершення спортивної кар’єри, хоч і частково присутні в нормативних актах, але потребують значного законодавчого вдосконалення. Особливу увагу в дослідженні приділено вразливим групам спортсменів, зокрема неповнолітнім та жінкам-спортсменкам, чиї трудові права потребують додаткового захисту з урахуванням фізіологічних, психологічних і соціальних факторів. Також право на освіту спортсменів виокремлено як одну з ключових проблем, що потребує вирішення. Автор підкреслює, що формування механізмів захисту трудових атлетів відбувається під впливом чотирьох визначальних чинників, а саме: правової природи правопорушення, зокрема характеру порушеного суб’єктивного права чи загрози для його реалізації; особливостей протиправних дій щодо прав спортсменів; правових джерел встановлення захисних механізмів; цільової функції конкретного способу захисту. У даному контексті функціональна дихотомія охорони прав виявляється саме через її подвійну спрямованість. Її превентивна складова реалізує охоронну функцію трудового права через забезпечення умов для реалізації прав, а захисна – орієнтована на відновлення порушених прав і застосування санкцій. Також автором було виявлено суттєві прогалини у превентивній охороні трудових прав спортсменів, що зумовлює потребу в чіткій регламентації процедурних механізмів. Комплексне оновлення правових гарантій, яке охоплює вдосконалення системи страхування, захист прав жінок і неповнолітніх, розвиток судових механізмів, а також гармонізацію спортивної й освітньої діяльності, сприятиме підвищенню престижу професії спортсмена в Україні. Таким чином, наукове дослідження не лише узагальнює ключові здобутки у сфері правового регулювання праці спортсменів, а й окреслює чіткі перспективи вирішення виявлених проблем. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення й висновки дисертації можуть бути використані: – у науково-дослідницькій діяльності – з метою подальшого вивчення та наукового опрацювання порушених проблем для вдосконалення правового регулювання захисту праці спортсменів; – у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни «Трудове право», проведенні лекційних та практичних занять, при написанні відповідних розділів підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, а також при підготовці студентами наукових робіт; – у правотворчості – у процесі реформування й удосконалення чинного трудового законодавства щодо правової регламентації захисту праці спортсменів відповідно до наданих пропозицій, зокрема ЗУ № 3808-XII та КЗпП України; – у правозастосуванні – при оперуванні наведеними висновками, рекомендаціями і пропозиціями в діяльності органів державної влади України, при здійсненні ними контролю за додержання роботодавцями трудового законодавства.