Щодо змісту протиправності як ознаки кримінального правопорушення

Abstract

У статті закладено підхід до розмежування протиправності як ознаки злочину та караності як його властивості. Зокрема, встановлено й обґрунтовано, що протиправність як ознака злочину лежить (за загальним правилом) за межами кримінального закону й полягає у порушенні діянням норм приватного або публічного права. Водночас названі ті незначні за чисельністю випадки, коли протиправність злочину полягає у порушенні ним саме норм кримінального права. Визначено, що стосовно кожного передбаченого кримінальним законом злочину може і повинна бути встановлена його протиправність. Разом із тим звернуто увагу на те, що у регулятивному приватному чи публічному праві не завжди можуть бути віднайдені формалізовані приписи про визначення такої протиправності, що не заперечує зробленого висновку. Доведено, що протиправність діяння є первинною і незалежною від його передбаченості у кримінальному законі, навпаки криміналізація і пеналізація діяння можуть стати похідним наслідком виявлення його проти правності та суспільної небезпечності. На підставі викладеного піддано критиці судження тих авторів, які ототожнюють протиправність злочину з його передбаченням у кримінальному законі. У зв’язку із цим караність має бути предметом самостійного теоретичного осмислення, і їй має відповідати самостійний напрям здійснення кримінально-правової політики в державі. Нарешті, виходячи із запропонованого розуміння протиправності, піддано критиці спробу запровадити це поняття до кримінального законодавства, вжиту законодавцем у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617‑VIII від 22.11.2018 р.