Запобігання колабораційній діяльності

Abstract

Дисертація присвячена осмисленню кримінологічної природи колабораційної діяльності в умовах російсько-української війни, визначенню комплексу чинників, що її зумовлюють, встановленню кримінологічно значущих ознак осіб, які вчиняють відповідні кримінальні правопорушення, а також розробленню системи заходів запобігання і протидії колабораційній діяльності в Україні. Проаналізовано стан наукової розробленості проблеми. Констатовано, що, попри наявність праць, присвячених дослідженню злочинам проти основ національної безпеки, державній зраді, колабораціонізму та суміжним видам протиправної поведінки, комплексне кримінологічне дослідження колабораційної діяльності як особливого соціально-правового феномену сучасної війни дотепер залишалося недостатньо розробленим. Розкрито кримінологічне розуміння колабораційної діяльності та здійснено розмежування понять «колабораціонізм» і «колабораційна діяльність». Встановлено, що колабораціонізм є ширшим соціально-політичним і міждисциплінарним феноменом, який охоплює різні форми співпраці з окупаційною владою, тоді як колабораційна діяльність у кримінально-правовому значенні являє собою сукупність конкретних суспільно небезпечних діянь, прямо передбачених кримінальним законодавством України. Здійснено ретроспективний аналіз розвитку колабораціонізму та показано трансформацію цього явища в умовах сучасної російсько-української війни. Доведено, що сучасна колабораційна діяльність має низку специфічних кримінологічних ознак, які істотно відрізняють її від історичних моделей колабораціонізму. Встановлено, що в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації колабораційна діяльність набула нових форм прояву, зокрема пов’язаних із використанням цифрових комунікацій, соціальних мереж та інформаційних платформ, що суттєво розширює можливості взаємодії з державою-агресором. В дисертації здійснено аналіз видів і форм колабораційної діяльності в умовах російсько-української війни. Встановлено, що найбільш поширеними формами відповідної злочинної поведінки є публічне заперечення збройної агресії проти України, зайняття посад у незаконно створених органах влади на тимчасово окупованих територіях, провадження господарської діяльності на користь окупаційних адміністрацій, а також надання матеріальної, інформаційної чи організаційної підтримки представникам держави-агресора. Обґрунтовано, що зазначені форми колабораційної діяльності відображають різні механізми сприяння державі-агресору та характеризуються різним ступенем суспільної небезпечності. Запропоновано кримінологічну класифікацію колабораційної діяльності за критерієм територіальності. Встановлено, що колабораційна діяльність може вчинятися як на тимчасово окупованих територіях України, так і на підконтрольних Україні територіях. Доведено, що кожен із цих різновидів має власну кримінологічну природу, специфічні детермінанти та особливості механізму злочинної поведінки, що зумовлює необхідність застосування диференційованих підходів до протидії та запобігання таким правопорушенням. Здійснено кримінологічну характеристику колабораційної діяльності в Україні, яка охоплює аналіз її рівня, структури та тенденцій поширення. Встановлено, що питома вага колабораційної діяльності серед усіх зареєстрованих кримінальних правопорушень у різні роки становила від 2,7 % до 5,7 %, тоді як у структурі злочинів проти основ національної безпеки її частка коливалася від 22 % до 56 %, що свідчить про домінуюче значення цього виду злочинності серед кримінальних правопорушень зазначеної категорії. Проаналізовано тенденції поширення колабораційної діяльності у 2022–2025 роках. Встановлено, що після різкого зростання кількості злочинів проти основ національної безпеки на початку повномасштабної збройної агресії російської федерації спостерігається поступове зниження кількості облікованих випадків колабораційної діяльності. Така динаміка пояснюється адаптацією суспільства до умов війни, підвищенням рівня правової свідомості громадян та формуванням більш усталеної правозастосовної практики. На підставі аналізу понад 170 обвинувальних вироків суду за ст. 111-1 КК України здійснено кримінологічну характеристику осіб, які вчиняють колабораційну діяльність. Встановлено, що переважну більшість правопорушників становлять особи чоловічої статі (від 54 % до 72 %). Найбільш кримінально активною є вікова група 40–54 років, яка становить у середньому близько 43 % від загальної кількості осіб, причетних до колабораційної діяльності. Другою за чисельністю є вікова група 29–39 років із часткою приблизно 26–28 %, тоді як участь молоді віком 18–28 років є значно меншою і не перевищує 7 %. Встановлено, що значна частина колаборантів раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності. Доведено, що визначальними чинниками колабораційної поведінки виступають освітній рівень, соціальна активність, комунікативні можливості та ідеологічна орієнтація особи. В дисертації визначено детермінуючий комплекс колабораційної діяльності, який включає політичні, соціально-економічні, інформаційно-пропагандистські, організаційно-управлінські та соціально-психологічні чинники. Встановлено, що поширення колабораційної діяльності значною мірою зумовлюється інформаційним впливом держави-агресора, функціонуванням окупаційних адміністрацій, соціальною дезорієнтацією населення на тимчасово окупованих територіях, а також прагненням окремих осіб адаптуватися до нових соціально-політичних умов.