Інформована добровільна згода як гарантія захисту прав на біологічний матеріал людини

Abstract

Стаття присвячена дослідженню змісту категорії інформованої добровільної згоди в сфері медичних послуг, її правовому регулюванню в національному законодавстві, а також в законодавствах розвинутих країн світу. Особлива увага приділяється з’ясуванню значення інформованої добровільної згоди в сфері використання біологічного матеріалу. Це обумовлюється принципово новим підходом в медицині, який сформувався наприкінці XX століття, щодо людини, її біологічного матеріалу, ставлення до нього як до самостійного об’єкта права. На сьогодні окремі біологічні матеріали виступають предметом ряду правочинів, в тому числі й оплатних (купівлі-продажу, зберігання тощо), використовуються в якості матеріалу для трансплантацій та виробництва лікарських засобів. Біологічний матеріал активно використовується в сфері репродуктивних та клітинних технологій, є носієм генетичної інформації про людину. Сфера використання органів та тканин людини є доволі широкою, тому неминуче виникають проблеми, пов’язані із дотриманням законності, правомірності їх використання, а також винайдення дієвих способів захисту прав на них. Прийнято вважати, що своєрідний захисний механізм має інформована добровільна згода особи, яка складається та підписується нею в сфері надання медичних послуг і виступає певним засобом самозахисту. Автор намагається відповісти на питання: чи дійсно інформована добровільна згода особи-оригінатора здатна захистити його права на біологічний матеріал? Іншими словами, чи є інформована добровільна згода особи гарантією захисту його прав на відповідний об’єкт. Проведене дослідження свідчить про те, що хоча й прийнято вважати, що інтереси та права пацієнта захищаються наданою ним згодою на проведення будь-якого медичного втручання, але інформована добровільна згода в сфері медичних послуг має, як правило, загальний характер і надається лише на первинні дії відносно здоров’я особи, які потрібно вчинити. Зміст згоди не торкається подальших дій з біологічним матеріалом після його вилучення, а отже, вона не здатна в повній мірі захистити права особи на подальше використання її біоматеріалу.