Співвідношення приписів Розділу ІІІ книги І ЦК України з іншими частинами ЦК України, Конституцією України та спеціальними законами

Abstract

Прийняття у 2003 році Цивільного кодексу України ознаменувалося для цивільного законодавства появою нового Розділу ІІІ «Об’єкти цивільних прав» Книги першої ЦК України, якого до того часу цивільне законодавство не знало. Через майже два десятиліття в процесі рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства постало питання ефективності положень цього розділу в усій системі нормативного регулювання цивільних відносин. Дослідження місця та призначення положень Розділу ІІІ Книги першої ЦК України у системі координат правової регламентації цивільних відносин, якому присвячена ця стаття, здійснюється у двох напрямах: вертикальному та горизонтальному. Вертикальний покликаний дослідити співвідношення положень Розділу ІІІ Книги першої ЦК України з урахуванням ієрархії актів цивільного законодавства, а саме з Конституцією України як актом, що становить основу цивільного законодавства, та спеціальними законами. Горизонтальний напрям дослідження передбачає співвідношення положень Розділу ІІІ Книги першої ЦК Україниз іншими положеннями ЦК України (зокрема, Книгами ІІ–VI), які забезпечують правовурегламентацію окремих сфер цивільних відносин. Така векторність дослідження поставленого питання зумовлена тим, що питання правової регламентації відносин з приводу об’єкта не може обмежуватися виключно Розділом ІІІ Книги першої ЦК України, оскільки без об’єктних правовідносин не буває. Тому Розділ ІІІ Книги першої ЦК України, який визначає лише загальні положення про об’єкт цивільних правовідносин у питанні об’єкта, є лише початком та фундаментом правової регламентації відносин з приводу об’єкта, а закінчується така регламентація там, де закінчується регулювання цивільних відносин. У статті обґрунтовується ключова позиція, що побудова нормативного регулювання цивільних відносин щодо об’єкта цивільних прав повинна здійснюватися без дублювань нормативних положень, з чітким розумінням того, які норми за своїм змістом повинні бути розміщені в певному нормативно-правовому акті відповідно до його ієрархії. Це забезпечить ефективне та комплексне правове регулювання цивільних відносин, а не формування значної нормативної бази, яка більшою мірою не несе жодного регламентаційного навантаження.