Судова практика щодо оскарження державними службовцями рішення про накладення дисциплінарного стягнення

Abstract

Питання визначення судової юрисдикції спорів із приводу оскарження рішень про накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, строків на звернення до відповідного суду й особливостей розгляду цієї категорії справ є надзвичайно важливими як для суддів, так і для самих державних службовців. Сталість судової практики при вирішенні спорів щодо оскарження державними службовцями рішення про накладення дисциплінарного стягнення не лише відповідає загальній правовій визначеності, як невід’ємному елементу верховенства права, а й забезпечує безперервність функціонування компетентної та відповідальної влади. Метою статті є аналіз судової практики у справах із приводу оскарження рішень про накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців задля виявлення проблемних аспектів у цій царині та з’ясування належного правозастосування нормативних положень матеріального та процесуального права. Розглянуто питання визначення юрисдикції спорів щодо оскарження державними службовцями рішення про накладення дисциплінарного стягнення, визначено строки звернення до відповідного суду, підстави до їх поновлення, у разі пропущення, здійснено огляд особливостей розгляду зазначеної категорії справ. Встановлено, що загальним строком звернення до адміністративного суду державного службовця з позовом є місячний строк із дня, коли службовець дізнався про накладення на нього дисциплінарного стягнення. Для деяких видів державних службовців спеціальні закони можуть встановлювати інші строки звернення до адміністративного суду з позовами про оскарження рішень про накладення на них дисциплінарних стягнень. Наголошено, що суди мають уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.The issues of determining the judicial jurisdiction of disputes over the appeal of decisions on the imposition of disciplinary penalties on civil servants, the terms for applying to the relevant court and the peculiarities of considering this category of cases are extremely important both for judges and for civil servants themselves. The constancy of judicial practice in resolving disputes regarding the appeal by civil servants of a decision to impose a disciplinary sanction not only corresponds to the general legal certainty as an integral element of the rule of law, but also ensures the continuity of functioning of competent and responsible authorities. The aim of the study is to analyze the judicial practice in cases that involve the appeal of decisions regarding the imposing of disciplinary penalties on civil servants to identify problematic aspects in this area and clarify the proper enforcement of the normative provisions of substantive and procedural law. The work considers the issue of determining the jurisdiction of disputes regarding the appeal by civil servants of a decision to impose a disciplinary sanction, defines the terms for applying to the relevant court, the grounds for their resumption, in case of omission, a review of the peculiarities of consideration of this category of cases is carried out. It is established that the general term of appeal to the administrative court of a civil servant with a claim is a month from the day when the employee learned about the imposition of a disciplinary sanction on him. For some types of civil servants, special laws may establish other terms for applying to an administrative court with claims to appeal decisions on imposing disciplinary penalties on them. It is emphasized that courts should avoid both excessive formalism and excessive flexibility, which can lead to leveling of procedural requirements established by law.Excessive formalism in the interpretation of procedural legislation is recognized as an unlawful restriction of the right to access to the court as an element of the right to a fair trial in accordance with Article 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.