Правове забезпечення адаптивних форм аграрного виробництва в умовах сталого розвитку

Abstract

Дисертаційна робота є однією з перших в Україні, у якій здійснено комплексне дослідження правових засад адаптивних форм аграрного виробництва як інструменту забезпечення сталого розвитку агросфери, а також сформульовано нові для аграрного права України наукові висновки і практичні рекомендації з удосконалення законодавства у зазначеній сфері. У роботі досліджено теоретико-правові засади виникнення і розвитку адаптивних форм аграрного виробництва. Здійснено авторську періодизацію розвитку законодавства України у досліджуваній сфері, на підставі чого виділено чотири основні періоди (1991-2000 рр., 2001-2013 рр., 2013-2019 рр., 2019 – дотепер), кожен з яких характеризується специфічними особливостями законодавчого регулювання. Проаналізовано міжнародно-правове регулювання, включаючи ключові конвенції ООН та acquis ЄС (правовий доробок ЄС) у сфері сталого розвитку сільського господарства. Встановлено, що Спільна аграрна політика ЄС формує диспозитивну систему регулювання через тріаду базових регламентів (2021/2115, 2021/2116, 2021/2117), які встановлюють обов'язкові екосхеми та стандарти належного сільськогосподарського та екологічного стану земель. У дисертації на основі положень земельного, аграрного, екологічного права визначено сутність та сформульовано авторську дефініцію правового поняття «адаптивні форми аграрного виробництва», під яким пропонується розуміти систему правовідносин у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, що характеризується здатністю його суб'єктів пристосовуватися до зміни умов середовища та коригувати виробничі процеси відповідно до вказаних змін з метою одночасного забезпечення продуктивності, екологічності та стійкості аграрного виробництва, включаючи його адаптацію до змін клімату, забезпечення продовольчої безпеки та сталого розвитку агросфери. Виділено основні правові ознаки адаптивних форм аграрного виробництва, зокрема: комплексне правове регулювання нормами аграрного, екологічного, земельного права; особливий правовий режим здійснення сільськогосподарської діяльності з підвищеними вимогами до адаптивності; спеціальна правосуб'єктність аграрних виробників з розширеними правомочностями щодо вибору технологій та управлінських рішень; правові механізми стимулювання гнучкого пристосування виробничих процесів до зовнішніх змінюваних умов; нормативне забезпечення балансу приватних інтересів аграрних товаровиробників та публічних інтересів держави й територіальних громад у сфері продовольчої безпеки й охорони довкілля; особливий порядок державного регулювання та контролю з урахуванням специфіки адаптивних технологій; правові гарантії державної підтримки суб'єктів адаптивного аграрного виробництва. Розроблено класифікацію за такими критеріями: за правовим статусом та рівнем регулювання (нормативно-детерміновані адаптивні форми аграрного виробництва та диспозитивно-стимулюючі адаптивні форми аграрного виробництва); за змістом та напрямом правового режиму сільськогосподарського землекористування та природокористування (адаптивні форми аграрного виробництва з регенеративно-охоронним правовим режимом, кліматично-адаптаційні адаптивні форми аграрного виробництва, кондиційно-превентивні адаптивні форми аграрного виробництва); за інструментарієм правового регулювання (договірно-програмні адаптивні форми аграрного виробництва та стандартизаційно-адаптивні форми аграрного виробництва); за галузево-об’єктною ознакою (адаптивне рослинництво, адаптивне тваринництво, адаптивна аквакультура); за правовим режимом технологічного забезпечення (технологізації) виробничих процесів (точне землеробство та цифрові технології, роботизовані системи та системи з використанням штучного інтелекту, цифрові технології управління та відстеження продукції). Обґрунтовано ключові принципи правового регулювання адаптивних форм: забезпечення аграрних прав та свобод сільгоспвиробників; державна підтримка суб'єктів ведення адаптивних форм аграрного виробництва як гарантія їх розвитку; перехід від антропоцентричного до біоцентричного підходу; відповідальне управління земельними ресурсами; подолання соціально-економічної нерівності в аграрному секторі. Проаналізовано напрями правової реалізації окремих адаптивних форм аграрного виробництва в Україні. Проведено компаративний аналіз правового регулювання точного землеробства в державах ЄС, виділено три типологічні моделі: екологічну (Нідерланди), кліматичну (Франція) та ресурсну (Німеччина). Встановлено, що чинне законодавство України не містить легального визначення точного землеробства, його правове регулювання здійснюється виключно на рівні підзаконних актів. Запропоновано авторське визначення точного землеробства як системи аграрного менеджменту, яка включає збір, аналіз, генерацію цифрових даних та технології для впровадження таких даних в аграрному виробництві з метою підвищення ефективності робочих процесів та ресурсів, збільшення продуктивності та рентабельності аграрного виробництва, зменшення впливу на довкілля, поліпшення якості сільськогосподарської продукції, спрямована на сталий розвиток агросфери й нарощування економічного потенціалу України. Виділено ключові ознаки точного землеробства як адаптивної форми аграрного виробництва, визначено: належність до адаптивних форм аграрного виробництва за умови дотримання всіх встановлених до них вимог; застосування системи аграрного менеджменту, яка включає в себе збір, аналіз, генерацію цифрових даних та технології для впровадження їх в аграрному виробництві; поєднання досягнень сільськогосподарської, технічної та правової наук, ресурсів агросфери, баз даних аграрного виробництва, технології ефективного управління галузями рослинництва, тваринництва, рибництва; а також використання багатостадійного агроінформаційного ресурсу з метою досягнення комплексу цілей, як економічного та екологічного характеру. Досліджено правові засади агролісівництва як адаптивної форми аграрного виробництва. Сформульовано авторське визначення агролісівництва як інтегрованої системи сталого сільськогосподарського землекористування шляхом інтеграції деревних багаторічних насаджень з веденням аграрного виробництва, включаючи вирощування сільськогосподарських культур та/або утримання тварин, на одній земельній ділянці, спрямованої на оптимізацію екологічних, економічних та соціальних функцій земельних ресурсів. Наведено аргументи, що правовідносини із ведення агролісівництва належать до предмета аграрного права. Аргументовано висновок про наявність системних прогалин у правовому регулюванні агролісівництва в Україні, включаючи відсутність нормативно-правового визначення, невизначеність правового статусу земельних ділянок та деревних насаджень. З метою вдосконалення правового регулювання адаптивних форм аграрного виробництва розроблено комплекс пропозицій щодо вдосконалення чинного аграрного і земельного законодавства, зокрема, шляхом: прийняття Загальнодержавної концепції кліматично орієнтованого сільського господарства; внесення змін до Закону України «Про засади державної аграрної політики та державної політики сільського розвитку» у статті 13 щодо закріплення спеціальних засобів державної і грантової підтримки для аграрних виробників, що впроваджують адаптивні форми аграрного виробництва; прийняття спеціального Закону України «Про адаптивні форми аграрного виробництва»; внесення змін до статті 1 та 4 Лісового та доповнення Земельного кодексу України статтею 37² «Земельні ділянки для ведення агролісівництва» щодо впровадження адаптивних форм аграрного виробництва. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першою в Україні, яка присвячена проблематиці правового забезпечення адаптивних форм аграрного виробництва. Вперше сформульовано авторські дефініції адаптивних форм аграрного виробництва, точного землеробства як аграрно-правових категорій; розроблено класифікацію адаптивних форм; виявлено системні прогалини у правовому регулюванні агролісівництва в Україні, удосконалено типологічні моделі регулювання точного землеробства в державах ЄС та дефініцію агролісівництва. Сформульовані у дисертації висновки, положення та рекомендації можуть бути використані: а) у нормотворчій діяльності – як теоретичний матеріал при розробленні або вдосконаленні чинного аграрного законодавства України у сфері регулювання адаптивних форм аграрного виробництва; б) у науково-дослідницькій роботі – під час подальшого дослідження проблем правового забезпечення адаптивних форм аграрного виробництва; в) у правозастосовній практиці – для підвищення ефективності впровадження адаптивних форм аграрного виробництва та ефективної реалізації норм аграрного права; г) у навчальному процесі – при викладанні курсів «Аграрне право», «Земельне право», «Право продовольчої безпеки» тощо у закладах вищої освіти, при підготовці навчальних посібників і підручників, довідкової та методичної літератури, а також при залученні здобувачів вищої освіти до науково-дослідницької роботи.