Методика розслідування пропаганди війни

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячено розробленню криміналістичної характеристики, формуванню методики розслідування пропаганди війни та наданню науково-практичних рекомендацій для органів досудового розслідування. Аналіз наукових праць підтвердив, що методика розслідування пропаганди війни на сьогодні фактично не розроблена, а відповідна проблематика розглядалась переважно в межах кримінального права та кримінології, а також окремих питань проведення судових експертиз. Запропоновано криміналістичне розуміння пропаганди війни та механізму вчинення цього виду кримінального правопорушення, визначено та досліджено поняття й зміст основних елементів розглядуваної криміналістичної характеристики, особливості кола обставин, що підлягають встановленню, типових слідчих ситуацій та побудови програм дій слідчого, організації взаємодії слідчого з іншими органами та підрозділами, що залучаються до сфери досудового розслідування, а також сформовано рекомендації щодо тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування. На підставі результатів проведеного узагальнення судово-слідчої практики та опитування практичних працівників розроблено та обґрунтовано криміналістичну характеристику пропаганди війни, визначено її структурні елементи та здійснено їх комплексний аналіз. Обґрунтовано, що структура методики розслідування пропаганди війни складається з криміналістичної характеристики кримінального правопорушення, обставин, що підлягають з’ясуванню, особливостей виявлення ознак пропаганди війни та початку досудового розслідування, типових слідчих ситуацій і програм дій слідчого щодо їх вирішення, організації та планування досудового розслідування, взаємодії слідчого з іншими суб’єктами кримінального провадження, організації і тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій та використання спеціальних знань, а також засобів криміналістичної профілактики. Проаналізовано поняття та складові елементи криміналістичної характеристики пропаганди війни, яка включає: 1) типові сліди («слідову картину»); 2) способи вчинення пропаганди війни; 3) обстановку вчинення пропаганди війни (місце, час, умови); 4) особу правопорушника (злочинця). Встановлено, що усі елементи перебувають у тісному кореляційному взаємозв’язку, що дає можливість на основі відомостей про одні прогнозувати інформацію та зміст про інші та формувати обґрунтовані слідчі версії. Встановлено, що типові сліди (слідова картина) пропаганди війни передбачають поєднання матеріальних, електронних (цифрових) та ідеальних слідів, що дозволяє сформувати трирівневу систему типових слідів. Обґрунтовано, що переважне місце у слідовій картині пропаганди війни посідають електронні (цифрові) сліди, що дає змогу виокремити їх у самостійну категорію слідів, які містяться на носіях інформації, в акаунтах соціальних мереж, месенджерах, на серверах та у хмарних сховищах. Визначено типові ідеальні сліди, які переважно містяться в показаннях свідків, які отримали матеріали через соціальні мережі або месенджери; показаннях осіб, що випадково стали свідками виготовлення або розповсюдження матеріалів; показаннях очевидців публічних виступів. Встановлено, що типові сліди пропаганди війни класифікуються за двома критеріями: за стадією злочинної діяльності – сліди підготовки, безпосереднього вчинення та приховування; за способом вчинення – сліди публічних закликів, виготовлення матеріалів та їх розповсюдження. Доведено, що спосіб вчинення пропаганди війни слід розглядати як комплекс дій, що охоплює підготовку, безпосереднє вчинення та приховування, який прямо пов’язаний з особою правопорушника (злочинця) й обстановкою та знаходить своє пряме відображення у типових слідах (слідовій картині). Встановлено три самостійні форми вчинення: публічні заклики до агресивної війни або розв’язування воєнного конфлікту; виготовлення матеріалів із відповідними закликами; їх розповсюдження. Встановлено прямий зв’язок між обраним способом вчинення та знаряддями і засобами, які класифіковано на три групи залежно від стадії реалізації протиправного наміру. Обґрунтовано, що обстановка вчинення пропаганди війни охоплює систему взаємопов’язаних елементів, що визначають обставини вчинення кримінального правопорушення, та перебуває у взаємозв’язку з іншими елементами криміналістичної характеристики. Визначено три типові місця вчинення: місця здійснення публічних закликів; місця виготовлення матеріалів (переважно житлові та офісні приміщення); місця розповсюдження (соціальні мережі, месенджери, телебачення та радіо). Запропоновано залежно від характеру участі у вчиненні кримінального правопорушення виокремлювати типові ролі особи правопорушника: 1) закликач; 2) виготовлювач; 3) розповсюджувач. Здійснено розмежування відповідних осіб правопорушника (злочинців) залежно від виконуваних функцій та комплексу способів дій, що вчиняються ними. Встановлено, що мотивація правопорушників поєднує ідеологічні переконання з матеріальною зацікавленістю або виконанням вказівок іноземних структур. Встановлено особливості виявлення ознак пропаганди війни та початку кримінального провадження, виокремлених як самостійний структурний елемент методики. З огляду на складність первинної кваліфікації протиправного діяння, зокрема його розмежування із конституційно гарантованим правом на свободу поглядів, визначено основні джерела виявлення: 1) результати оперативно-розшукових заходів; 2) самостійне виявлення у засобах масової інформації та мережі Інтернет; 3) заяви та повідомлення громадян; 4) повідомлення посадових осіб та органів державної влади під час моніторингу; 5) інформація, надана державними органами; 6) заяви працівників редакцій, видавництв, засобів масової інформації та телекомунікаційних компаній; 7) виявлення під час розслідування інших кримінальних проваджень. Типові слідчі ситуації поділено на три групи за критерієм обсягу наявної інформації, що включає відомості про подію кримінального правопорушення та її учасників. Розроблено програми дій слідчого щодо вирішення кожної групи та визначено найпоширеніші типові тактичні операції як засоби вирішення поставлених завдань досудового розслідування. Здійснено класифікацію на чотири групи обставин, що підлягають з’ясуванню, а саме: 1) обставини, що характеризують подію кримінального правопорушення; 2) обставини, що характеризують суб’єкт та суб’єктивну сторону; 3) обставини, пов’язані з процесуальною діяльністю; 4) обставини, що не входять до предмета доказування, проте мають криміналістичне значення. Перелік конкретизовано окремо для кожної форми вчинення відповідного кримінального правопорушення, а також для випадків вчинення у складі організованої групи. Визначено систему взаємодії слідчого під час розслідування пропаганди війни. Серед найбільш поширених форм виступають спільна робота у складі слідчо-оперативної групи, спільне планування слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, виконання оперативними підрозділами доручень слідчого, проведення тактичних операцій та інформаційний обмін. Визначено коло першочергових суб’єктів взаємодії: підрозділи кіберполіції та Служби безпеки України, Центр протидії дезінформації при РНБО, судово-експертні установи. Висвітлено особливості тактики огляду, обшуку та допиту під час розслідування пропаганди війни. У межах тактики огляду виокремлено три різновиди: огляд місця події, огляд речей та огляд комп’ютерних даних – останній є найбільш поширеним, з огляду на те, що відповідне кримінальне правопорушення найчастіше вчиняється у цифровому середовищі. Відповідний різновид огляду охоплює специфіку дослідження веб-сторінок, акаунтів у соціальних мережах, месенджерах та відеохостингових платформах. Для огляду місця події визначено поетапну структуру та коло завдань; обґрунтовано обов’язковість залучення спеціалістів. Досліджено специфіку тактики обшуку, яка зумовлюється насамперед об’єктами пошуку, що переважають у відповідному кримінальному правопорушенні (комп’ютерна техніка, мобільні пристрої, серверні станції, цифрові носії), та визначено ключові тактичні умови: попередня технічна й організаційна підготовка, процесуально належна фіксація слідів, урахування типової поведінки правопорушника у цифровому середовищі та нейтралізація протидії. Проаналізовано і висвітлено тактику допиту підозрюваного та свідків; встановлено, що допит потерпілого у провадженнях цієї категорії не проводиться з огляду на відсутність потерпілого. Здійснено класифікацію предмета допиту підозрюваного залежно від способу вчинення кримінального правопорушення та свідків – за джерелом обізнаності, а також визначено предмет їх допиту. Виокремлено і розглянуто особливості залучення експерта для проведення судових експертиз. Визначено типовий комплекс судових експертиз, які призначаються при розслідуванні пропаганди війни, а також особливості залучення спеціаліста та перелік спеціалістів, яких необхідно залучати під час підготовки та проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій. Одержані результати можуть використовуватись у науково-дослідній роботі для подальших досліджень методики розслідування кримінальних правопорушень проти миру та міжнародного правопорядку, у практичній діяльності органів досудового розслідування, а також у навчальному процесі при підготовці матеріалів з курсу «Криміналістика».