Правове та психологічне забезпечення участі Збройних Сил України у міжнародних операціях

Abstract

У статті досліджується система правового забезпечення участі Збройних Сил України у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки. Проаналізовано національне законодавство, що регулює миротворчу діяльність України, зокрема Закон України «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки», Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про національну безпеку України», а також підзаконні нормативно-правові акти. Особлива увага приділяється компетенції органів державної влади у прийнятті рішень щодо направлення національних контингентів та національного персоналу до міжнародних операцій. Розглянуто роль Президента України, Верховної Ради України та Міністерства оборони України у процесі організації та здійснення миротворчої діяльності. Проаналізовано Стратегію міжнародної миротворчої діяльності України як основний програмний документ, що визначає напрями, завдання та пріоритети участі держави у міжнародних операціях, включаючи принципи добровільності, дотримання норм міжнародного права та координації з міжнародними партнерами. Досліджено практичні аспекти застосування національних контингентів Збройних Сил України (далі – ЗС України) у міжнародних операціях, зокрема досвід участі України у місіях ООН, НАТО та інших міжнародних організацій, у тому числі в операціях на Балканах, Близькому Сході та в Афганістані. Окрему увагу приділено нормативному врегулюванню підготовки військовослужбовців до участі у міжнародних операціях, що охоплює індивідуальний відбір, психологічне тестування, мовну підготовку та вивчення норм міжнародного гуманітарного права. Висвітлено правовий статус миротворців під час виконання завдань за межами національної території, питання юрисдикції та соціального захисту, включаючи виплати, пільги та гарантії для членів сімей військовослужбовців. Висвітлено проблемні аспекти чинного законодавства – недостатнє врегулювання застосування сили, прогалини у системі соціального захисту миротворців та необхідність удосконалення міжвідомчої координації – і запропоновано шляхи їх вирішення. Зроблено висновок про необхідність подальшої гармонізації національного законодавства із міжнародними стандартами у сфері миротворчості, приведення його у відповідність до вимог НАТО та ЄС, а також підвищення ефективності правового забезпечення діяльності українських миротворців в умовах сучасних викликів міжнародній безпеці.