Проблеми визначення місця проживання дитини в умовах воєнного стану в Україні

Abstract

Стаття присвячена дослідженню проблемам визначення місця проживання дитини під час воєнного стану в Україні. Визначено, що справи щодо визначення місця проживання дитини є достатньо складним(через суб’єктний склад, сферу відносин тощо), однак в умовах воєнного стану вони ускладняються додатково неможливістю виконання судових рішень, відсутністю дієвого контролю за дотриманням такого виконання та об’єктивним обмеженням судового розсуду в аспекті прийняття кінцевого рішення. Акцентується увага на позиціях Верховного Суду в справах щодо визначення місця проживання дитини. В статті надається оцінка медіабельності справ щодо проблем визначення місця проживання дитини під час воєнного стану в Україні. Автори дійшли висновків, у справах щодо визначення місця проживання дитини під час воєнного стану в Україні єдиним ефективним способом пошуку консенсусу та виконання домовленостей між сторонами або судового рішення є процедура Медіації як альтернативного способу розв’язання конфлікту. У вирішенні сімейно-правового спору медіація є досить ефективною, оскільки не тільки сприяє вирішенню правового спору між сторонами, а і безпосередньо впливає на сімейний конфлікт як передумову його виникнення. При проведенні медіації у питаннях визначення місця проживання дитини важливо враховувати два фактори: 1) врахування думки дитини при вирішенні всіх питань щодо неї; 2) юридична можливість укладення дитиною двох видів правочинів –договору про проведення медіації та угоди за результатами медіації. Зроблено висновок про можливість укладення угоди про медіацію та угоди за результатами медіації особою, яка досягла 14 років, але за згодою батьків (усиновлювачів) дитини, її законних представників, малолітня дитина не володіє необхідним обсягом цивільної дієздатності для укладення правочинів у сфері медіації, а тому її участь у процедурі як сторони медіації виключається. Розглянуто питання медіації з особами із проявами ПТСР. Запропоновано посилити та розширити можливості консульського обліку для встановлення фактичного перебування одного із батьків з дитиною за кордоном. Підкреслюється необхідність використання онлайн засобів відеозв’язку для участі того з батьків хто не проживає з дитиною і знаходиться за кордоном у вихованні останньої.