«Право на життя» v. «Право на автономію волі пацієнта»: аналіз практики ЄСПЛ

Abstract

У статті розглянуто «право на життя» та «право на автономію волі пацієнта». Дані права досліджено в порівняльному аспекті із використанням судових справ, що надійшли на розгляд ЄСПЛ. Розглянуто особливості, межі реалізації цих прав, вплив та взаємодія. Право на життя, здоров’я, будучи основними базовими правами кожної людини, не можуть існувати автономна від інших прав, які впливають на них і навіть деякою мірою обмежують. Автономія волі в сфері надання медичних послуг має прояв в інформованій добровільній згоді на медичне втручання або відмові від нього. В медичній сфері автономія волі пацієнта не завжди узгоджується із правом на життя. Іншими словами, спостерігається вплив волевиявлення пацієнта у вигляді відмови від лікування на право на життя. Саме можливість впливу на основні, базові права, їх обмеження свідчить про те, що вони не є абсолютними і повинні сприйматися в сукупності з іншими правами людини, в тому числі зі спеціальними правами, як виникають у випадках участі особи в медичних правовідносинах. Європейське та національне законодавство, проявляючи повагу до права на волевиявлення пацієнта щодо його лікування, визнають його базовим принципом в сфері охорони здоров’я. Отже, опинившись в ситуації, яка загрожує життю, здоров’ю, людина, якщо вона здатна до прийняття усвідомленого рішення, іншими словами, не знаходиться у безпорадному стані, сама вирішує питання щодо згоди чи відмови від певного лікування або лікування взагалі. Законодавство дозволяє вирішити це питання особі як в момент існування небезпечної ситуації щодо неї, так і заздалегідь визначитися з майбутнім лікуванням чи його відмовою у відповідному розпорядженні, зазначивши у ньому стани, при існуванні яких розпорядження буде вступати в дію, та довірених осіб (представників), які будуть контролювати виконання волі (бажання) пацієнта. Зазначені документи на сьогодні стають доволі популярними в світі. Назви їх в окремих країнах різняться, це: «розпорядження пацієнта», «медичний заповіт», «довіреність на прийняття рішень із медичного обслуговування», «картка донора», але всі вони мають загальну спільну мету – забезпечити дотримання бажання пацієнта щодо його майбутнього лікування. Опинившись в ситуації, пов’язаною з реальною загрозою для життя, бажано, щоб право на життя та право на волевиявлення щодо лікування діяли «в тандемі», але за наявності заперечень щодо запропонованого лікування (ліків, процедур, препаратів) або відмови від лікування досягти цього стає неможливим. В такому разі, на думку ЄСПЛ, суспільний інтерес у збереженні життя, здоров’я людини повинен поступатися праву пацієнта самостійно вирішувати питання щодо власного життя та здоров’я.