Критерії перевірки достовірності та незмінюваності електронних доказів у цивільному судочинстві: новітня практика верховного суду

Abstract

У поданій науковій статті здійснюється комплексний теоретико-прикладний аналіз новітньої правової позиції Верховного Суду щодо критеріїв оцінки, перевірки достовірності, цілісності та незмінюваності електронних доказів у цивільному судочинстві (на прикладі постанови КЦС ВС від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23). Актуальність обраної тематики зумовлена стрімкою діджиталізацією цивільного обороту, зокрема масовим переходом суб’єктів господарювання (мікрофінансових організацій, банків) до укладення кредитних договорів у мережі Інтернет за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (через SMS-коди або інші алгоритми авторизації). У статті проаналізовано, що незважаючи на визнання законодавцем юридичної сили електронних правочинів, відсутність криптографічного захисту (який притаманний кваліфікованому або удосконаленому електронному підпису) створює презумпцію технічної вразливості документа до односторонніх змін. Досліджено процесуальну природу електронного доказу, розмежовано поняття оригіналу та паперової копії електронного документа. Встановлено, що подання електронного доказу в паперовій копії не робить його автоматично недопустимим, однак у разі виникнення обґрунтованих сумнівів з боку опонента, суд зобов'язаний витребувати оригінал в електронній формі задля дотримання принципу змагальності сторін. Автором детально розкрито запропонований Верховним Судом процесуальний алгоритм дій судді у випадку оспорювання електронного договору, підписаного одноразовим ідентифікатором. Зокрема, акцентовано увагу на необхідності перевірки метаданих, способів надсилання документа (надання простого посилання на вебсторінку чи надсилання прикріпленого PDF-файлу на електронну пошту), а також залучення спеціалістів або призначення комп'ютерно-технічної експертизи для огляду інформаційно - комунікаційної системи. Зроблено висновок про те, що нова судова практика покладає підвищений стандарт доказування на кредитора, який зобов'язаний довести не лише факт генерації одноразового ідентифікатора, але й незмінюваність умов договору з моменту його акцептування споживачем. Результати дослідження можуть бути використані суддями, адвокатами та науковцями для вдосконалення механізмів збирання, дослідження та оцінки електронних доказів.This academic article provides a comprehensive theoretical and practical analysis of the Supreme Court’s latest legal position regarding the criteria for assessing, verifying the validity, integrity, and immutability of electronic evidence in civil proceedings (using the example of the Supreme Court’s Civil Chamber ruling of February 4, 2026, in Case No. 758/14925/23). The relevance of the chosen topic stems from the rapid digitization of civil transactions, particularly the widespread shift by business entities (microfinance organizations, banks) toward concluding loan agreements online using electronic signatures with one-time identifiers (via SMS codes or other authorization algorithms). The article analyzes that despite the legislature’s recognition of the legal validity of electronic transactions, the absence of cryptographic protection (which is inherent in a qualified or advanced electronic signature) creates a presumption of the document’s technical vulnerability to unilateral changes. The procedural nature of electronic evidence is examined, and the concepts of the original and the paper copy of an electronic document are distinguished. It has been established that the submission of electronic evidence in a paper copy does not automatically render it inadmissible; however, in the event of reasonable doubts raised by the opposing party, the court is obligated to request the original in electronic form to ensure compliance with the adversarial principle. The author provides a detailed explanation of the procedural algorithm proposed by the Supreme Court for a judge’s actions in the event of a challenge to an electronic contract signed with a one-time identifier. In particular, emphasis is placed on the need to verify metadata, the methods of sending the document (providing a simple link to a webpage or sending an attached PDF file via email), as well as engaging specialists or ordering a computer-technical examination to inspect the information and communication system. It is concluded that the new judicial practice imposes a heightened standard of proof on the creditor, who is obligated to prove both the fact of generating a one-time identifier as well as the immutability of the contract terms from the moment of its acceptance by the consumer. The results of the study can be used by judges, attorneys, and scholars to improve mechanisms for collecting, examining, and evaluating electronic evidence.