Належне волевиявлення в сфері медичних правовідносин як оціночна категорія

Abstract

В статті досліджено поняття «належне волевиявлення» в медичних правовідносинах. Акцентується увага на тому, що волевиявлення в сфері охорони здоров’я має вирішальне значення і дає можливість за потреби як укласти договір про надання медичних послуг, так і вчасно отримати відповідну допомогу (послугу). При цьому важливе значення має саме вільне, усвідомлене і добровільне волевиявлення особи, яке тільки за наявності цих складових є належним. Поняття «належне волевиявлення» в роботі розглядається як оціночна категорія. В статті проаналізовані випадки, коли воля особи, яка потребує допомоги, не враховується як при укладенні договору про надання медичних послуг, так і при отриманні відповідних послуг. Більш того, в певних випадках законодавець нею нехтує, виходячи з наступного: оскільки дійсну реальну волю особи на отримання допомоги з’ясувати не можливо (особа знаходиться у невідкладному стані), наявність її презюмується, оскільки мова йде про збереження життя, здоров’я особи. Проблема визначення «належності» волі виникає також у випадках, коли це питання законодавець дозволяє вирішувати не самим пацієнтам, а іншим особам (батькам, опікунам, іншим законним представникам такої особи). Проаналізувавши практику розгляду справ ЄСПЛ стосовно досліджуваної теми, зроблено висновок про те, що таке волевиявлення не завжди відповідає інтересам осіб-пацієнтів, а тому не може розглядатися як «належне». Отже, оціночні категорії мають як позитивні, так і негативні риси, які можливо побачити в тому числі і досліджуючи поняття «належне волевиявлення». В результате проведеного дослідження можна дійти до наступного висновку: питання «належного волевиявлення» в медицині потребують більшої конкретизації та імперативності в законодавстві, особливо, коли мова йде про отримання його від інших сторонніх осіб.