Вдосконалення законодавства, що регулює розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за п. 1 ст. 40 КЗпП України

Abstract

Зміна напрямів розвитку української економіки, кардинальні зміни та перетворення у відносинах власності, приватизація та роздержавлення спричинили падіння попиту на робочу силу, безробіття, загострення розбіжностей між роботодавцем та працівником. Стан правової регламентації захисту конституційного права громадян від незаконного звільнення з роботи навряд чи можна визнати належним. Унаслідок питання, пов’язані з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, з гарантованістю прав вивільнюваних і забезпеченням їх подальшої зайнятості, вимагають серйозного наукового осмислення.Изменение направлений развития украинской экономики, кардинальные изменения и преобразования в отношениях собственности, приватизация и денационализация вызвали падение спроса на рабочую силу, безработицу, обострение разногласий между работодателем и работником. Состояние правовой регламентации защиты конституционного права граждан от незаконного увольнения с работы вряд ли можно признать надлежащим. В результате вопросы, связанные с ликвидацией, реорганизацией, банкротством или перепрофилированием предприятия, с гарантией прав высвобождаемых и обеспечением их дальнейшей занятости, требуют серьезного научного осмысления. Актуальность проблематики обусловлена необходимостью реформирования трудового законодательства, а именно завершения его кодификации, в том числе и норм, регулирующих вопрос расторжения трудового договора в случае изменений в организации производства и труда. Необходимость изучения данной темы также вызвана сложностями и частыми нарушениями при применении норм, регулирующих расторжение трудового договора по инициативе работодателя. Работодатели не соблюдают законодательство о сроках предупреждения о расторжении трудового договора и достаточно часто настаивают на увольнении работника по соглашению сторон или по собственному желанию, не выплачивая выходное пособие.