Правова охорона природних оселищ

Abstract

Представлена робота присвячена комплексному аналізу міжнародних, європейських та національних правових механізмів охорони природних оселищ. У контексті інтенсивної європеїзації національного екологічного законодавства з правом ЄС особливого значення набуває імплементація положень Директиви Ради 92/43/ЄЕС про охорону природних оселищ та дикої фауни і флори (Оселищної директиви), яка закріплює оселищний підхід як базовий інструмент збереження біологічного різноманіття. З огляду на це категорія «природне оселище» поступово виходить на рівень фундаментального правового поняття, що визначає нову логіку охорони довкілля та потребує глибокого теоретичного осмислення й належного нормативно-правового закріплення в національній правовій системі. Актуальність дослідження зумовлена еволюцією екологічного права, що проявляється в переході від охорони окремих видів флори і фауни як таких до комплексного збереження їх природних оселищ як просторово-функціональної основи існування біорізноманіття. Природні оселища забезпечують стабільність природних процесів і підтримують екологічну рівновагу, тоді як їх деградація та знищення внаслідок значного антропогенного впливу, урбанізації, змін клімату, господарської діяльності та воєнних дій призводить до втрати біорізноманіття та порушення екосистемних зв’язків. У таких умовах особливої значущості набуває формування ефективних правових механізмів їх охорони та відновлення. Незважаючи на наявність у національному законодавстві України цілої низки нормативно-правових актів з охорони довкілля, правове регулювання природних оселищ залишається фрагментарним і не має системного характеру. Відсутня цілісна правова конструкція поняття «природне оселище», не визначено механізми його ідентифікації, класифікації та спеціального правового режиму охорони. Натомість у праві ЄС оселищний підхід є одним із базових елементів екологічної політики та реалізується через створення екологічної мережі Natura 2000 та систему спеціальних режимів охорони природних територій. Істотного значення окреслена тема набуває в умовах воєнного стану, коли значні площі природних територій України зазнають руйнувань, що спричиняє деградацію ландшафтів та порушення природних оселищ. Це зумовлює нагальну потребу у формуванні правових механізмів їх відновлення, збереження та запобігання подальшій втраті біорізноманіття. Водночас міжнародно-правові акти, зокрема Бернська конвенція, Конвенція про охорону біорізноманіття та ін., а також європейські документи на чолі з Оселищною директивою закладають фундамент для впровадження оселищної концепції як обов’язкового елементу сучасної екологічної політики. Ступінь наукової розробленості проблеми свідчить, що окремі аспекти охорони природних територій, біорізноманіття, екологічної мережі та природно-заповідного фонду досліджувалися у працях вітчизняних і зарубіжних учених у сфері екологічного, міжнародного та європейського права. Водночас природне оселище як самостійний об’єкт правового регулювання не отримало належного комплексного наукового опрацювання, а наявні дослідження мають переважно фрагментарний характер і не формують цілісного уявлення. Отже, метою роботи є формування цілісної теоретико-правової концепції охорони природних оселищ як об’єкта екологічного права, а також розроблення науково обґрунтованих підходів до системної трансформації національного екологічного законодавства в контексті його гармонізації з міжнародними і європейськими стандартами охорони та відновлення природних оселищ в умовах сучасних екологічних викликів. Для досягнення цієї мети визначено завдання, що охоплюють аналіз еволюції оселищної концепції, формування її теоретичного визначення, дослідження міжнародного і європейського правового регулювання, оцінку національного законодавства та розроблення пропозицій щодо його вдосконалення. Наукова новизна роботи полягає в комплексному дослідженні оселищної концепції та шляхів її впровадження в екологічне право й законодавство України. Вперше встановлено науково-правову етапність розвитку оселищної концепції, яка включає чотири історичні етапи; запропоновано авторське визначення оселищної концепції; сформульовано узагальнену дефініцію природного оселища на основі міжнародних і європейських правових актів. Удосконалено доктринальні підходи до розуміння правової охорони природних оселищ у ЄС як багаторівневої інтегрованої системи та запропоновано напрями реформування екологічного законодавства України. Теоретичне значення наукового дослідження полягає у формуванні нової концептуальної основи екологічного права, яка базується на пріоритеті охорони природних оселищ як ключового елементу збереження біорізноманіття. Практичне значення роботи полягає в можливості використання результатів у нормотворчій діяльності для вдосконалення екологічного законодавства, у правозастосовній практиці органів державної влади і місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі при викладанні еколого-правових дисциплін.