The concept of the "Blue Economy": international legal aspects and implications

Abstract

This article delves into the transformative framework known as the “Blue Economy,” underscoring its significance in recognizing and enhancing the economic value of ocean resources while advocating for their sustainable management. The oceans play a foundational role in supporting human life, contributing to essential services such as oxygen production, climate regulation, and food supply. As the world’s oceans are increasingly strained by climate change, pollution, and overfishing, understanding the nexus between ocean health and economic vitality becomes paramount. With ocean-based industries accounting for an estimated $24 trillion in global economic value, it is evident that effective management of marine ecosystems is not just an environmental imperative but a vital economic necessity. The article examines critical international legal frameworks established by the United Nations, such as the 1982 UN Convention on the Law of the Sea, which provides a comprehensive legal structure for the governance and preservation of oceanic resources. It further discusses the recent adoption of the High Seas Treaty, which aims to expand protections for marine areas, and emphasizes the need for countries to collaborate on sustainable practices and policies to address the multifaceted challenges facing the oceans. A thorough analysis reveals the rapid growth of the Blue Economy within regions such as the European Union, which has seen substantial increases in employment and economic output associated with ocean industries. The article identifies key sectors, including marine fisheries, aquaculture, and coastal tourism, that are critical to fostering economic development while maintaining the integrity of marine ecosystems. In response to environmental threats, the authors propose a holistic approach that encompasses seven priority areas for action: 1) National Accounting Systems for Ocean Resources; 2) Territorial Planning of Coastal Marine Areas; 3) Sustainable Management of Fisheries and Aquaculture; 4) Investment in Maritime Infrastructure: 5) Development of Human Capital; 6) Sustainable Practices in Coastal and Deep-Sea Resource Extraction; 7) International Cooperation and Security. These areas serve as strategic categories for future initiatives under a global Blue Economy framework. The article advocates for intensified international collaboration and innovative research to ensure that ocean resources are utilized sustainably and equitably, as well as the establishment of regional programs to enhance cooperative efforts. It underscores the necessity of integrating scientific research into policy-making to address pressing issues such as illegal fishing, marine pollution, and habitat degradation. In conclusion, the authors call for a global approach to ocean governance that transcends national boundaries and emphasizes cooperative, multi-stakeholder initiatives. This collaborative framework is essential for realizing the potential of the Blue Economy while safeguarding marine ecosystems for future generations. The sustained health of our oceans is not only vital for current economic stability but also for the well-being of future generations, making the responsible stewardship of ocean resources a universal priority. Through shared knowledge and commitment to sustainable practices, nations can collectively harness the economic opportunities presented by the Blue Economy while ensuring the protection and resilience of our oceans.Постановка проблеми. Океани Землі є життєво важливими для людства та відіграють ключову роль у світовій економіці, забезпечуючи кисень, їжу та гнучкість у міжнародній торгівлі. Варто зазначити, що близько 90% глобальної торгівлі здійснюється морським шляхом, що робить океани незамінними для економічної стабільності. Водночас здоров’я цих критично важливих екосистем перебуває під загрозою через низку чинників, зокрема підвищення температури води, зниження рівня кисню, забруднення та надмірний вилов риби. Такі екологічні виклики не лише ставлять під загрозу морське біорізноманіття, а й мають серйозні наслідки для засобів існування людей та глобальної економіки. У зв’язку з поглибленням цих проблем, усвідомлення економічних наслідків нехтування станом океанів набуває все більшої актуальності. Концепція блакитної економіки — економічної моделі, що орієнтована на сталу експлуатацію морських ресурсів — має значний потенціал для забезпечення економічного зростання за умови збереження екологічного балансу. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні дослідження підкреслюють як величезний потенціал блакитної економіки, так і актуальні виклики сталого розвитку, які супроводжують її реалізацію. У Звіті Європейського Союзу про блакитну економіку за 2023 рік йдеться про те, що до 2030 року блакитна економіка може принести близько 2,54 трильйона євро доходів та забезпечити мільйони робочих місць у таких сферах, як рибальство, морський транспорт і туризм. Це свідчить про суттєву економічну вигоду від етичного управління морськими ресурсами. Крім того, у звіті ОЕСР «Морська економіка до 2050 року» зазначається, що розвиток морських технологій може суттєво сприяти цьому економічному зростанню. Результати дослідження WWF «Blue Finances» (2023) свідчать, що здоровий океан здатен щороку генерувати понад 2,5 трильйона доларів для світової економіки. Водночас наявна наукова література виявляє критичний брак централізованого управління морськими ресурсами, що підкреслює необхідність міжнародної співпраці для їх захисту. Мета статті. Метою статті є дослідження складного взаємозв’язку між станом океанів та економічною активністю з акцентом на соціально-економічне значення океанів. Стаття спрямована на оцінку чинних міжнародноправових механізмів, зокрема ініціатив ООН, щодо відповідального управління океанами та розвитку ініціатив у сфері блакитної економіки. Через виявлення сфер, які потребують спільних дій, автори прагнуть надати практичні рекомендації, що сприятимуть економічному зростанню із забезпеченням сталості морських екосистем. Наукова новизна. Наукова новизна статті полягає в інтегративному аналізі блакитної економіки як важливого сектора для майбутнього сталого розвитку та економічного зростання. Шляхом поєднання емпіричних даних щодо економічного внеску морських галузей із аналізом міжнародно-правових механізмів захисту морського середовища, стаття надає глибоке розуміння перетину між екологічною сталістю та економічною доцільністю. Крім того, вона містить практичні рекомендації, згруповані за сімома пріоритетними напрямами ефективного управління морськими ресурсами. Основна частина статті. У статті представлено детальний аналіз розвитку взаємозв’язку між економічною діяльністю та станом океанів із наголосом на необхідності сталого управління ресурсами. Протягом багатьох років Організація Об’єднаних Націй відігравала ключову роль у формуванні правових рамок глобального управління океанами, починаючи з Конвенції про відкрите море 1958 року та значно розширюючи ці механізми завдяки Конвенції ООН з морського права, прийнятій у 1982 році. Ця всеосяжна правова база регулює широкий спектр діяльності, пов’язаної з океанами, що відображає комплексний характер викликів, пов’язаних з управлінням морськими ресурсами. Актуальність вирішення проблем океану особливо зросла після Саміту Землі 1992 року та наступної Конференції ООН зі сталого розвитку (Ріо+20) у 2012 році, результатом яких стало затвердження Цілі сталого розвитку №14 (ЦСР 14), що спрямована на збереження морських ресурсів. Останнім часом ухвалення Договору щодо відкритого моря (High Seas Treaty) ставить за мету забезпечення охоронного статусу 30% світових океанічних територій до 2030 року, що підкреслює серйозність підходу до управління океанами. Різні спеціалізовані установи ООН, зокрема Продовольча та сільськогосподарська організація (ФАО) та Міжнародна морська організація (IMO), активно впроваджують регуляторні механізми для забезпечення здоров’я океанів, зокрема у питаннях надмірного вилову та морського забруднення. Океанічна політика Європейського Союзу реалізується в межах концепції блакитної економіки, яка охоплює різні сектори, зокрема рибальство, морський транспорт, офшорний видобуток нафти і газу, а також прибережний туризм. Ключові законодавчі акти, такі як Директива з морської стратегії та Спільна рибальська політика, регламентують сталі практики в цих сферах. Водночас окремі країни, такі як Японія та Індія, також розробляють національні стратегії, що відповідають принципам блакитної економіки. Висновки та перспективи розвитку. Системний аналіз підтверджує нагальну потребу в єдиному глобальному підході до управління океанами. З огляду на інтегральну роль океанів як глобальної екосистеми, що впливає на всі аспекти життя, ефективне досягнення Цілей сталого розвитку потребує посиленої співпраці та належного врядування. Автори пропонують сім пріоритетних напрямів для впровадження принципів блакитної економіки: 1. національні системи обліку морських ресурсів; 2. територіальне планування прибережних морських зон; 3. сталий менеджмент рибальства та аквакультури; 4. інвестиції в морську інфраструктуру; 5. розвиток людського капіталу; 6. сталі практики у видобутку ресурсів у прибережних та глибоководних зонах; 7. міжнародна співпраця та безпека. Ці напрямки підкреслюють взаємозв’язок між здоров’ям океанів та економічною стабільністю, створюючи основу для ефективних політик, які можуть бути впроваджені на глобальному рівні. Зрештою, успіх блакитної економіки залежить від колективного зобов’язання щодо сталого розвитку, що демонструє: відповідальне управління морськими ресурсами може поєднуватися з економічним прогресом і водночас забезпечувати збереження океанів для майбутніх поколінь.