Правовідносини із загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

Abstract

У поданій на захист дисертаційній роботі уперше ринок праці розглядається як система соціально-трудових, економічних та організаційних відносин, що виникають між особами, які шукають роботу, працівниками, професійними спілками, роботодавцями, їх організаціями й суб'єктами господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, органами державної влади й органами місцевого самоврядування у сфері задоволення потреби працівників у зайнятості, а роботодавців, відповідно, у їх найманні спрямована на забезпечення високого рівня й належної якості життя працівників, їх колективів і суспільства в цілому. Обстоюється позиція, що безробіття, як соціальний ризик, характеризується загрозою відсутності заробітної плати або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, а також економічними, організаційними і психологічними труднощами під час наступного пошуку безробітним підходящої роботи Уперше систематизовано й піддано змістовному аналізу організаційно-правові форми соціального захисту безробітних, що охоплюють: 1) загальнообов’язкове державне соціальне страхування; 2) соціальну підтримку; 3) законодавчо встановлені пільги та юридичні гарантії; 4) державні цільові соціальні програми. Доведено, що правовідносини із загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття – це врегульована законодавством про страхування на випадок безробіття система відносин між його суб’єктами, що передбачає гарантоване державою надання страховиком чи уповноваженими ним органами (особами) застрахованій особі при настанні страхового випадку матеріального забезпечення на випадок безробіття і соціальних послуг за рахунок коштів спеціалізованого фонду, які формуються страхувальниками шляхом сплати страхових внесків. Уперше суб’єкти правовідносини із загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття класифіковано на: (1) первинного суб’єкта (застрахована особа); (2) основних суб’єктів (страховик і страхувальник); (3) допоміжних суб’єктів (державні органи й органи місцевого самоврядування, профспілки та їх об'єднання, організації роботодавців та їх об'єднання, навчальні заклади й заклади охорони здоров'я, реабілітаційні установи, організації, що надають послуги з професійної орієнтації і професійного навчання, посередництва у працевлаштуванні тощо). Обстоюється позиція щодо чіткого розмежування завдань і повноважень (1) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в царині зайнятості населення і трудової міграції, й (2) Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Якщо реалізацію пасивних заходів стимулювання зайнятості населення (виплата допомоги по безробіттю й допомоги на поховання) слід віднести до компетенції соціально-страхового фонду, то активними заходами (професійна підготовка й перепідготовка, профорієнтація, надання роботодавцем компенсації, послуг, пов’язаних із 3 працевлаштуванням, тощо) належить перейматися компетентному органу державної виконавчої влади. Установлено, що підставою виникнення розглядуваного різновиду правовідносин є юридичний факт-стан («бути застрахованим»). Натомість правовідносини з надання матеріального забезпечення у відповідній ситуації виникають за додаткової (окрім «застрахованості») наявності таких фактів, як-от: 1) звернення застрахованої особи із особистою заявою з приводу реалізації належного їй права до страховика або уповноваженого ним органу; 2) рішення останнього щодо особистої заяви. У законодавчо передбачених випадках це також наявність: 1) наявність страхового стажу; 2) досягнення певного віку; 3) наявність відповідної професії, спеціальності, напрямку підготовки або підвищення кваліфікації; 4) наявність певного соціального статусу. Автор дійшов висновку, об’єктами розглядуваних правовідносин є: 1) соціально-страхові виплати, які є періодичною або одноразовою грошовою допомогою, що надається в межах системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Зазначені виплати здійснюються страховиком при настанні безробіття, смерті безробітного або смерті особи, яка перебувала на його утриманні; 2) соціально-страхові послуги, що трактуються як комплекс заходів, які реалізуються в межах системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та спрямовані на підтримку окремих осіб або їх груп, що зіткнулися зі складнощами внаслідок безробіття та не мають можливості самостійно подолати ці труднощі. Метою надання таких послуг є поліпшення їх життєдіяльності, соціальна адаптація та сприяння поверненню до повноцінного соціального життя Основний зміст соціально-забезпечувального складника правовідносин, що вивчаються, становить право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття й соціальних послуг, а також кореспондуючий йому обов’язок страховика їх надати за рахунок коштів, основним джерелом яких є страхові внески страхувальника. Обґрунтовано доцільність поєднання суб’єктної і змістовної класифікацій правовідносин як складників системи соціально-страхових правовідносин. Обстоюється позиція, що ситуація, за якої функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення і трудової міграції, або його територіальні органи, є неприйнятною. Перший є некомерційною самоврядною організацією, другий – органом державної виконавчої влади. Якщо кошти цільового страхового фонду не включаються до складу Державного бюджету України, виникає логічне запитання: чому тоді повноваженнями щодо їх розпорядження володіє державна інституція? Виконавча дирекція страхового фонду має бути виключно виконавчим органом його правління, який повинен забезпечувати виконання рішень останнього, а не реалізовувати державну політику у відповідній царині. Усупереч тому, що управління зазначеним Фондом має здійснюватися на паритетних засадах (1) державою, (2) представниками застрахованих осіб і (3) представниками роботодавців, у наведеному випадку йдеться про фактичне одержавлення відповідного різновиду соціального страхування. У зв’язку із цим виступаємо за чітке розмежування завдань і повноважень Держзайнятості України і відповідного соціально-страхового Фонду. І якщо реалізацію пасивних заходів стимулювання зайнятості населення (виплата допомоги по безробіттю й допомоги на поховання) слід віднести до компетенції соціально-страхового фонду, то активними заходами (професійна підготовка й перепідготовка, профорієнтація, надання роботодавцем компенсації, послуг, пов’язаних з працевлаштуванням, тощо) належить перейматися компетентному органу державної виконавчої влади. Дістало подальшого розвитку твердження, що Кабінету Міністрів України після належного консультування із всеукраїнськими профспілками та їх об'єднаннями, а також всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців необхідно розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону «Про ратифікацію Конвенцій Міжнародної організації праці №88 «Про організацію служби зайнятості» 1948 р., №168 «Про сприяння зайнятості та захисту від безробіття» 1988 р. та №181 «Про приватні агентства зайнятості» 1997 р.». Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що отримані шляхом проведення дослідження висновки і сформульовані авторські пропозиції можуть бути використані: − у науково-дослідницькій роботі – для подальшого вивчення теоретичних і практичних проблем правового впорядкування соціально- страхових відносин; − у правотворчості – при опрацюванні змін і доповнень до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до Законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», «Про зайнятість населення», а також відповідних підзаконних актів; − у навчальному процесі – під час викладання таких навчальних дисциплін, як «Право соціального забезпечення», «Трудове право», «Правове регулювання зайнятості населення», «Міжнародні соціальні стандарти», а також при підготовці підручників, навчальних і методичних посібників за відповідною тематикою для студентів вищих і середніх юридичних закладів освіти; − у правозастосуванні – у практичній діяльності Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері зайнятості населення і трудової міграції, органів місцевого самоврядування, профспілок та їх об'єднання, організацій роботодавців та їх об'єднання і суддів.