Стале використання та відновлення земель в системі правового забезпечення еколого-ресурсної безпеки

Abstract

У статті досліджується місце сталого використання та відновлення земель у системі правового забезпечення еколого-ресурсної безпеки України в умовах воєнних та повоєнних викликів. Обґрунтовується, що земля як базовий елемент природно-ресурсного потенціалу країни виконує одночасно економічні, соціальні та екологічні функції, а тому потребує особливого правового режиму використання, охорони та відновлення. Доводиться, що деградація, забруднення й псування земель, посилені збройною агресією РФ, становлять суттєву загрозу не лише екологічній, а й продовольчій, економічній та в цілому національній безпеці України. Вказані обставини потребують пошуку ефективних організаційно-правових методів та інструментів збереження національної ресурсної бази, забезпечення гарантій реалізації як земельних, так і екологічних прав громадян. Авторами проаналізовані доктринальні підходи до розуміння еколого-ресурсної безпеки, її співвідношення з екологічною, економічною та продовольчою безпекою, а також визначені змістовні характеристики категорій сталого, екологічно збалансованого землекористування й відновлення земель. Розкривається зміст принципу пріоритетності вимог екологічної безпеки у земельному законодавстві, зокрема через норми Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону земель» та інших нормативних актів, що встановлюють обов’язки землевласників і землекористувачів щодо збереження родючості ґрунтів та запобігання негативному антропогенному впливу на стан земельних ресурсів. Окрема увага приділена правовому реагуванню на випадки порушення екологічних норм при використанні земель, зокрема припиненню прав на земельні ділянки. Зроблено висновок, що формування ефективної організаційно-правової моделі сталого використання й відновлення земель є необхідною передумовою забезпечення еколого-ресурсної безпеки, виконання євроінтеграційних зобов’язань України та успішної реалізації повоєнного відновлення держави.