Публічні закупівлі як інструмент державного регулювання

Abstract

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню нормативного забезпечення публічних закупівель як інструменту державного регулювання економічних процесів. На основі всебічного аналізу норм національного законодавства, міжнародних договорів, директив Європейського Союзу, практики Антимонопольного комітету України, Рахункової палати та органів державного фінансового контролю обґрунтовано теоретичні засади та прикладні підходи до вдосконалення правового механізму закупівель. У роботі з’ясовано сутність публічних закупівель як елемента системи господарсько-правових засобів впливу держави на розвиток ринку, забезпечення добросовісної конкуренції та ефективного використання бюджетних коштів. Доведено, що публічні закупівлі виконують багатофункціональну роль: задовольняють потреби держави й територіальних громад, формують попит, стимулюють інновації, підтримують малий і середній бізнес, а також виступають інструментом запобігання корупції та забезпечення прозорості економічних процесів. Запропоновано авторське визначення поняття «публічні закупівлі» як урегульованого законодавством, відкритого та конкурентного процесу придбання товарів, робіт і послуг за рахунок публічних коштів, спрямованого на задоволення суспільних потреб, реалізацію стратегічних цілей держави та забезпечення ефективного, економного й прозорого використання фінансових ресурсів. На відміну від існуючих підходів, запропонована дефініція акцентує на поєднанні відкритості, конкурентності та цільового призначення витрачання коштів, що дозволяє розглядати закупівлі не як технічну процедуру, а як інституційний механізм формування державної економічної політики. Проаналізовано основні міжнародні стандарти регулювання закупівель, передусім положення Директив ЄС 2014/24/ЄС, 2014/25/ЄС і 2014/23/ЄС, Генеральної угоди СОТ про державні закупівлі (GPA) та Модельного закону ЮНСІТРАЛ. На основі вивчення зарубіжного досвіду країн ЄС і США простежено етапи становлення інституту закупівель в Україні, розвиток цифровізації та сучасний стан системи Prozorro, а також окреслено напрями її модернізації у воєнний період. Досліджено вплив європейських стандартів і рекомендацій міжнародних організацій на формування сучасної моделі правового регулювання закупівель в Україні. Виявлено чинники, що стримують розвиток конкурентного середовища: недоліки правозастосування, формалізм окремих процедур, недостатній рівень цифрової інтеграції, слабку превентивну функцію контролюючих органів. Розкрито правові засади державного регулювання, контролю та нагляду у сфері закупівель. Визначено господарсько-правову природу інституту закупівель, принципи їх здійснення, компетенцію Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки, Антимонопольного комітету України, Державної аудиторської служби, Рахункової палати та судів. Обґрунтовано проблеми дублювання повноважень і запропоновано шляхи підвищення ефективності системи державного контролю. Установлено, що публічні закупівлі є дієвим інструментом державного регулювання, який поєднує економічні, соціальні, екологічні та цифрові складові. Економічна складова охоплює підтримку пріоритетних галузей, стимулювання малих та середніх підприємств, розвиток внутрішнього виробництва та інновацій. Соціальна – забезпечення рівних можливостей доступу до ринку, створення нових робочих місць і впровадження соціально орієнтованих закупівель. Екологічна – розвиток «зелених закупівель», підходів життєвого циклу та енергоефективності. Цифрова – розширення функціоналу електронних систем, зокрема Prozorro, для забезпечення прозорості, підзвітності та громадського контролю. Обґрунтовано напрями вдосконалення механізму закупівель в умовах реформування та євроінтеграції, включаючи нормативно-правовий, інституційний і технологічний розвиток, запровадження антикорупційних інструментів, цифровізацію та професіоналізацію замовників. Показано, що «зелені» та інноваційні закупівлі формують екологічно орієнтовану й технологічно спроможну економіку, забезпечують конкурентні переваги національних виробників і сприяють досягненню Цілей сталого розвитку ООН. Соціально орієнтовані закупівлі розглянуто як інструмент підтримки вразливих груп населення, розвитку соціального підприємництва та зміцнення регіональних громад. На основі одержаних результатів запропоновано напрями модернізації законодавства й практики, спрямовані на підвищення прозорості, гнучкості й адаптивності закупівель, їх відповідність потребам воєнного та післявоєнного періоду, а також на посилення їх ролі як інструмента державної економічної політики. Сформульовані у дисертації положення та висновки мають теоретичне й практичне значення. Вони можуть бути використані у нормотворчій діяльності — під час підготовки та внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» й підзаконних актів для удосконалення процедур закупівель та вирішення спорів; у правозастосуванні — для сприяння одноманітному застосуванню нормативних вимог в сфері публічних закупівель; в організаційно-управлінській діяльності — під час розроблення регламентів і процедур для органів публічної влади; у навчальному процесі — при підготовці програм ЗВО та курсів підвищення кваліфікації фахівців у сфері закупівель, фінансового контролю та конкурентного права.