Автентичне та делеговане тлумачення норм права: порівняльно-правове дослідження

Abstract

У дослідженні показано зв’язок між владою (authority) та тлумаченням норм права. Теоретичну основу дослідження становить підхід, який дозволяє обґрунтувати можливу роль законодавця (у широкому сенсі) та його наміру в тлумаченні норм права. Емпіричною базою для цього порівняльного дослідження є практика парламентів та конституційних судів країн романо-германської правової сім’ї, а також практика Верховного Суду США. У дисертації проаналізовано акти автентичного тлумачення та тлумачні закони, які видаються у країнах, що досліджуються. У роботі здійснено їх системне опрацювання та порівняння, показано історичний розвиток концепції автентичного та делегованого тлумачення. Вперше доведено існування концепції автентичного тлумачення у країнах загального права, яка знаходить свій прояв у законах, що роз’яснюють або курують (clarifying, curative laws, коригувальні закони). Запропоновано розпочати імплементацію мінімалістичної версії автентичного та делегованого тлумачення у правову систему України. Таке тлумачення можуть здійснювати видавці нормативних актів або комітети Верховної Ради України. У цьому контексті запропоновано запозичення американської доктрини «судової деференції (судової стриманості)» (judicial deference), тобто обов’язку судді враховувати тлумачення іншого авторитетного суб’єкта або мотивувати свою відмову йому слідувати у випадку неоднозначності чи нечіткості тексту. Зауважено, що впровадження автентичного тлумачення може передбачати внесення змін до Конституції України (або офіційного її тлумачення), а також переосмислення концепції зворотної дії законів у часі. Проаналізовано історичний розвиток та підходи до розуміння принципу поділу влади у контексті тлумачення нормативно-правових актів. Доведено, що повноваження законодавця тлумачити свої акти не порушують цей принцип, якщо вони здійснюються у виді офіційного нормативного тлумачення без наміру втрутитися в конкретну судову справу. Досліджено теорію і практику використання автентичного тлумачення у Хорватії, Словенії, Північній Македонії, Чорногорії, Сербії, Італії, Румунії, Греції, Бельгії, Франції. Детально проаналізовано конституційні причини для відмови від цього виду тлумачення Словенією (2021), Хорватією (2023) та випадки зловживання ним у Греції та Італії, що було констатовано Європейським судом з прав людини. Крім того, детально охарактеризовано позитивні приклади використання автентичного тлумачення у Бельгії, де його закріплено в Конституції. Встановлено, що використання автентичного тлумачення спрямоване на усунення розбіжностей у судовій практиці або помилок у тлумаченні. Встановлено, що у переважній більшості проаналізованих країн автентичне тлумачення оформляється законом. Удосконалено концепцію та дефініцію інтерпретаційної норми, яка приєднується до первісної норми та визначає одне з її значень як допустиме, включаючи інші. Вивчені рішення конституційних судів, у яких відображені критерії допустимості використання автентичного тлумачення або підстави для визнання його неконституційним, детально описані ризики, які з цього випливають. Проаналізовані теоретичні положення щодо «єдиної цілісності» первісного та інтерпретаційного (тлумачного) законів та протилежні точки зору на це питання у Сербії та Бельгії. Констатовано, що вказане розрізнення має практичне значення лише щодо застосування тлумачного закону в часі. Доведено існування концепції автентичного тлумачення у США та окремих штатах у формі тлумачного (interpretive) закону, який має зворотну дію в часі. Запропоновані критерії використання ретроспективних тлумачних законів: (1) оперативність втручання законодавця; (2) спрямованість на коротку серію явно помилкової судової практики; (3) наявність суспільного інтересу. Показано розрізнення інтерпретаційної та матеріальної норми в адміністративному праві США, а також критерії їх розрізнення. Проаналізовано історію, розвиток та частковий занепад (2024 р.) доктрини судової деференції (судової стриманості) до інтерпретаційних актів адміністративних агентств у США. Запропоновано запровадити у правову систему України два режими судової деференції (судової стриманості) у випадку, коли норма права є неоднозначною: (1) обов’язок враховувати із правом не слідувати тлумаченню агентства; (2) обов’язок слідувати тлумаченню агентства, якщо воно надає одне з допустимих значень. Проаналізовано презумпцію проти ретроактивності у країнах загального права та винятки з неї. Доведено, що в країнах англо-американського права презумпція проти зворотної дії у часі не застосовується до законів, що курують та роз’яснюють (коригують) нечітке законодавство. Запропоновано розрізняти «ретроактивний закон», який може змінювати правові відносини до набрання ним чинності, та «ретроспективний закон», який може бути застосованим до правовідносин, які виникли до, але не завершилися (тривають) після набрання ним чинності. Вивчені та детально проаналізовані судові справи, у яких американські суди кваліфікували інтерпретаційні закони та визначали допустимість їх ретроактивного застосування. Досліджені історичні передумови використання автентичного тлумачення в Україні після 1996 року. Критично проаналізовано роль комітетів Верховної Ради України щодо надання роз’яснень про застосування положень законів. Таке тлумачення запропоновано вважати делегованим. Делегування являє собою редукцію більшості членів парламенту до меншої кількості осіб, що спеціалізуються у питаннях, щодо яких виникає потреба в тлумаченні. Зауважено, що бездіяльність комітетів ВРУ у виконанні інтерпретаційних заходів сприяє правовій невизначеності у вітчизняній судовій практиці. Критично проаналізовано інститут формування висновків щодо застосування норм права (ВЗНП) Верховним Судом. Обґрунтовано, що він не може замінити нормативне офіційне тлумачення. ВЗНП насамперед є операцією, яка позначає в обсязі норми права конкретну життєву ситуацію. Офіційне тлумачення натомість оперує зазвичай змістом норми права, тобто уточнює, переформульовує ознаки складових норм, використовуючи при цьому логічні та лінгвістичні способи, що зближує його з правотворчістю. Наведені недоліки судового тлумачення у формі ВЗНП: (1) невизначеність його юридичної сили через вживання слова «враховувати»; (2) невизначеність змісту поняття «висновок щодо застосування норм права»; (3) недоведення змісту ВЗНП до населення, хоча вони можуть прямо впливати на зміст та обсяг прав і обов’язків; (4) дефіцит тлумачення внаслідок процесуальних фільтрів, що полягає у відсутності ВЗНП щодо певних питань. Досліджені нормативно-правові акти України, які передбачають роз’яснення законодавства міністерствами, комітетами ВРУ та регуляторами, а також законодавчі ініціативи щодо впровадження «офіційного роз’яснення». Комплексно досліджено судову практику, в якій прокоментовано, згадано та (не) застосовано роз’яснення інших суб’єктів, зокрема регуляторів ринків. Встановлено відсутність чітких критеріїв їх оцінки суддями. За допомогою методу включеного спостереження отримано низку актів роз’яснення законодавства міністерств, регуляторів та комітетів ВРУ та проаналізовано їх. Встановлено систему внутрішньої взаємодії між законодавчою та виконавчою гілками влади у процесі надання роз’яснень, а також позитивний вплив таких роз’яснень на правову визначеність. Наукове та практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що: 1. проаналізовано принцип поділу влади у контексті тлумачення нормативно-правових актів законодавчою гілкою влади та визначені критерії допустимості такого тлумачення (вирішення суперечностей у застосуванні судами нормативно-правових актів, здійснення нормативного тлумачення без наміру втрутитися в окрему справу); 2. запропоновано термін “судова деференція (судова стриманість)” як обов’язок судді виявляти повагу до актів автентичного чи делегованого тлумачення, а в разі незгоди із ними – мотивувати її; запропоновані терміни “тлумачний закон”, “курувальний закон (коригуючий закон)”, які спрямовані на усунення сумнівів, двозначностей та прогалин у положеннях первісного закону, на його обслуговування та можуть поширюватися на суспільні відносини, які остаточно не завершилися на момент їх ухвалення; 4. запропоновано вважати позиції щодо застосування норми права Верховним Судом насамперед операцією з обсягом норми права, тоді як тлумачення норми права – операцією з її змістом; 5. доведено використання автентичного тлумачення не тільки у континентальній Європі, але й у США та окремих штатах (Луїзіана та Міннесота).