Evidence-based medicine as patient's protection measure in judicial practice

Abstract

Метою статті є виявлення ролі доказової медицини, її принципів і підходів щодо захисту прав пацієнтів та оптимізації медичних послуг, підвищення кваліфікації медичного персоналу, підвищення об'єктивності судових рішень у випадках ненадання якісної допомоги або смерті. Автори використовували рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) за заявами потерпілих від непрофесійних дій лікарів, міжнародні та внутрішньодержавні нормативні акти про права пацієнтів, статистику за результатами кримінальних проваджень щодо порушень прав пацієнтів на останні 5 років, судову практику кримінальної та цивільної юрисдикції за даною категоріэю справ, результати опитувань прокурорів, а також результати досліджень вчених в галузі медичного права та криміналістики. Автори стверджують, що для реалізації прав пацієнтів законними засобами відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, Європейської хартії прав пацієнтів та інших міжнародних норм у галузі медицини необхідно впровадити доказову медицину в практику роботи медичних установ як засіб підвищення рівня надання медичної допомоги та джерело актуальної інформації для судових розглядів щодо захисту прав пацієнтів та лікарів. Для захисту прав пацієнтів при діагностиці та лікуванні захворювань пропонується регламентувати комплекс таких заходів: 1) включити в освітні програми фармакології і медицини такі дисципліни, як «Доказова медицина» і «Права людини», права пацієнта і медичного працівника; 2) зобов'язати лікаря пояснювати пацієнтові або його представнику відмінності варіантів протоколів лікування, надавати пацієнтам інформацію про офіційні джерела, які містять інформацію про уніфіковані і оновлені протоколи лікування та діагностики певних захворювань, отримувати інформовану згоду від пацієнта (його представника) стосовно певного медичного керівництва; 3) визнати медичні керівництва джерелами права в кримінальному та цивільному судочинстві як свого роду орієнтири для з'ясування та оцінки фактів невиконання або неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, порушення прав пацієнтів, а також як засоби правового захисту лікарів та ін.

Целью статьи является выявление роли доказательной медицины, ее принципов и подходов к защите прав пациентов и оптимизации медицинских услуг, повышению квалификации медицинского персонала, повышению объективности судебных решений в случаях неоказания качественной помощи или смерти. Авторы использовали решения Европейского суда по правам человека (ЕСПЧ) по заявлениям потерпевших от непрофессиональных действий врачей, международные и внутригосударственные нормативные акты о правах пациентов, статистику по результатам уголовных производств по нарушениям прав пациентов на последние 5 лет, судебную практику уголовной и гражданской юрисдикции по данной категории дел, результаты опросов прокуроров, а также результаты исследований ученых в области медицинского права и криминалистики. Авторы утверждают, что для реализации прав пациентов законными средствами в соответствии с Конвенцией о защите прав человека и основных свобод, Европейской хартией прав пациентов и другими международными нормами в области медицины необходимо внедрение доказательной медицины в практику медицинских учреждений как средство повышения уровня оказания медицинской помощи и очевидный источник актуальной информации для судебных разбирательств по защите прав пациентов и врачей. Для защиты прав пациентов при диагностике и лечении заболеваний предлагается регламентировать комплекс таких мер: 1) включить в образовательные программы фармакологии и медицины такие дисциплины, как «Доказательная медицина» и «Права человека», права пациента и медицинского работника»;2) обязать врача объяснять пациенту или его представителю различия вариантов протоколов лечения, предоставлять пациентам информацию об официальных источниках, содержащих информацию об унифицированных и обновленных протоколах лечения и диагностике определенных заболеваний, получать информированное согласие от пациента (его представителя) по определенному медицинскому руководству; 3) признать медицинские руководства источниками права в уголовном и гражданском судопроизводстве как своего рода ориентиры для выяснения и оценки фактов неисполнения или ненадлежащего исполнения профессиональных обязанностей медицинским или фармацевтическим работником, нарушения прав пациентов, как а также средства правовой защиты врачей и др.