НАЦІОНАЛЬНА
ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА
МУДРОГО
тематика
курсових робіт
з
“конституційного права україни”
та методичні
рекомендації
до їх написання
для студентів ІІ курсу
заочного факультету
Харків
2005
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Конституційне право – провідна
галузь правової системи України, роль якої суттєво зростає на сучасному етапі
суспільних перетворень. Наука конституційного права вирішує значний комплекс проблем
державотворчого процесу в Україні. Розширюється діапазон методів
державно-правових досліджень, що дає можливість чіткіше визначити тенденції
розвитку правової системи України.
Написання курсових робіт з актуальних проблем конституційного права
України допомагає формувати у студентів демократичну свідомість, розуміння
тенденцій розвитку конституційного процесу в державі. Тематика робіт охоплює головні
теми навчального курсу і актуальні проблеми розвитку сучасного державотворчого
процесу. Студент вільно обирає тему курсової роботи. До кожної теми пропонуються
орієнтовний план, методичні рекомендації та література. Студент на власний
розсуд може змінити план роботи, користуватися додатковою літературою і
відповідними літературними та нормативними джерелами. Важливо, щоб тема була
розкрита всебічно. При написанні роботи необхідно використовувати приклади з
практики державотворчого процесу, які публікуються в періодичній пресі та в
офіційних виданнях.
Робота має
бути написана від руки, грамотно, акуратно, розбірним почерком, обсягом 30 – 36
с. учнівського зошита. Сторінки слід пронумерувати, вони повинні мати поля.
Питання теми необхідно розкривати, аналізуючи положення чинної
Конституції України. Слід використовувати фактичний матеріал. Студент повинен викладати
власне ставлення до відповідних фактів, подій, до ідей і пропозицій, які є в
рекомендованій літературі та в періодиці. При цьому не варто зловживати
цитатами, а використовувати їх, як правило, для підтвердження відповідних
положень або з метою критики ідей, норм права. Цитати, фактичні дані потрібно
звірити і супроводити виноскою знизу сторінки. Список використаної літератури,
нормативних та інших матеріалів треба вказати у відповідній послідовності в
кінці роботи. Слід зазначити дату виконання роботи, а також підписати її.
При підготовці курсових робіт необхідно використовувати текст Конституції
України, а також такі джерела, як „Конституція України: Науково-практичний
коментар” (Х. – К., 2003) і „Конституційне право України” – підручник для
студентів вищих навчальних закладів за редакцією Ю.М. Тодики, В.С. Журавського
(К., 2002). У кінці зазначеного підручника є список із 231 літературного джерела,
які можна застосовувати при написанні роботи.
Студент, курсову роботу якого не допущено до захисту або при захисті
оцінено незадовільно, до складання іспиту не допускається. Повернену
роботу студент повинен виконати повторно
з урахуванням зауважень і рекомендацій викладача і разом із рецензією надіслати
методистові факультету.
З метою своєчасного рецензування курсових робіт кафедра пропонує подавати
курсову роботу не пізніше як за 10 днів до початку сесії.
Т е
м а 1. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ
КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
П л а н
1. Поняття конституційного права України як
провідної галузі системи права України.
2. Предмет конституційного права України як
галузі права.
3. Методи конституційно-правового регулювання.
Способи впливу норм конституційного права України на суспільні відносини.
4. Загальна характеристика конституційно-правових
відносин та їх види.
5. Джерела галузі конституційного права України.
При розкритті
першого питання теми необхідно дослідити, в яких аспектах можна вживати термін
“конституційне право України”; проаналізувати можливість вживання вказаного
терміна щодо галузі законодавства України; визначити поняття конституційного
права України як провідної галузі національної системи права України; довести,
що вказана галузь права є провідною.
Висвітлюючи
друге питання теми, треба визначити критерії розмежування галузей права,
сформулювати поняття предмета галузі права, встановити коло суспільних
відносин, які регламентуються конституційно-правовими нормами.
Третє питання потребує
розкриття основних методів правового регулювання (імперативний та
диспозитивний), а також аналізу їхніх особливостей у конституційно-правовому
регулюванні. Коротко на прикладах Конституції України слід показати способи
впливу конституційного права України на суспільні відносини (способи – веління,
заборона, дозвіл), визначити, які з них є складовою імперативного, а які – диспозитивного
методів правового регулювання.
При викладенні
четвертого питання важливо дати загальну характеристику конституційно-правових
відносин, розкривши при цьому особливості кожного елемента правовідносин; здійснити
класифікацію конституційно-правових відносин за різними ознаками.
Розкриваючи п’яте
питання, доцільно визначити види джерел конституційного права України як галузі
права; проаналізувати ці джерела; указати вимоги, які пред’являються до джерел
конституційного права України. Треба встановити, чи можуть рішення
Конституційного Суду України бути джерелами конституційного права України.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Конституція
України. – К., 1996.
Конституційне
право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілко, Ю.М. Тодики. – К., 1999.
Тодыка Ю.Н.
Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. – Х.,
1998.
Федоренко В.
Поняття системи конституційного права України // Право України. – 2000. – № 7.
Шаповал В.
Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії)
// Там же. – 1999. – № 6.
Т е м а 2.
ТЛУМАЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
П л а н
1. Поняття тлумачення Конституції України, його
значення і цілі.
2. Види тлумачення, співвідношення офіційного і
неофіційного тлумачення.
3. Функції і принципи тлумачення.
4. Способи тлумачення Конституції України.
5. Діяльність Конституційного Суду України по
тлумаченню конституційних норм.
Аналізуючи
перше питання, доцільно розкрити поняття тлумачення права, висвітлити різні думки
з цього питання; визначити об’єктивну необхідність тлумачення конституційних
норм, цілі діяльності по тлумаченню норм права.
При
викладенні другого питання теми важливо звернути увагу на офіційне і неофіційне
тлумачення, показати їх співвідношення, перелічити суб’єктів тлумачення норм
Конституції України. Треба проаналізувати
специфіку доктринального тлумачення, показати, у чому його особлива роль;
охарактеризувати нормативне і каузальне тлумачення конституційних норм, підкреслити
їх відмінність.
Третє питання
передбачає розкриття таких функції тлумачення Конституції, як
пізнавально-роз’яснювальна, конкретизуюча, регламентуюча, правозабезпечувальна.
Доцільно акцентувати увагу на тому, що регламентуюча функція офіційного
тлумачення Конституції України Конституційним Судом України спрямована на
оптимальну реалізацію принципу поділу влади, забезпечення єдності
конституційної законності на всій території країни. Необхідно дати характеристику
принципів тлумачення конституційних норм
– науковості, демократизму, єдності теорії та практики; особливу увагу приділити
принципу науковості, який означає врахування інтерпретаторами висновків науки
для тлумачення правових приписів.
Варто проаналізувати
граматичний, логічний, системний, історичний та інші способи тлумачення норм
Конституції України, показати їх взаємозв’язок і значущість для інтерпретаційної
діяльності.
П’яте питання
теми потребує висвітлення діяльності Конституційного Суду України по тлумаченню
конституційних норм, її значення для розвитку конституційного процесу,
становлення в Україні сучасної конституційної доктрини.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Тодыка Ю.Н.
Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. – Х., 2003.
Эбзеев Б.С.
Толкование Конституции Конституционным Судом Российской Федерации:
теоретические и практические проблемы // Государство и право. – 1998. – № 5.
Соцуро Л.В.
Неофициальное толкование норм права. – М., 2000.
Тихий В.
Офіційне тлумачення Конституції та законів України Конституційним Судом України
// Вісн. Конституційного Суду України. – 1998. – № 4.
Т е м а 3.
ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
П л а н
1. Поняття конституційного ладу і його засад.
2. Засади конституційного ладу України і
суспільний ідеал.
3. Засади конституційного ладу в системі Конституції
України.
4. Принципи конституційного ладу України.
При висвітленні першого
питання теми слід виходити з того, що конституційний лад і його засади – це
різні правові інститути. Засади є більш вузьким поняттям, яке включає в себе
лише найголовніші конституційно-правові принципи, що визначають і закріплюють
надзвичайно важливі основи правового статусу суб’єктів конституційно-правових
відносин.
У другому питанні треба вказати, що в Конституції України законодавець
акцентував увагу на тих суспільно значущих ідеалах, які є домінуючими для
українського суспільства: верховенство права, свобода, рівноправність та ін.
Саме покладений в основу Конституції ідеал визначає її філософію, спрямованість
на забезпечення прав і свобод людини.
Розглядаючи третє питання, важливо показати, що всі
норми і принципи засад конституційного ладу органічно взаємопов’язані, що в цих
принципах втілюються світові цінності конституціоналізму. Засади
конституційного ладу закріплено насамперед у першому розділі Конституції
України. Необхідно звернути увагу на те, що норми інших розділів Конституції України
мають відповідати засадам конституційного ладу.
У заключній частині роботи слід дати перелік принципів і стисло охарактеризувати
ті з них, які становлять засади конституційного ладу України.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. – Х., 1999.
Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С.
Журавського. – К., 2002.
Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е. Конституция Украины – основа стабильности
конституционного строя и реформирования общества. – Симферополь, 1997.
Веніславський Ф.В. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ
конституційного ладу України // Право України. – 1998. – № 1.
Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. – К., 1997.
Т е м а 4. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ
СТАТУС ЛЮДИНИ І
ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
П л а н
1. Політико-правові аспекти прав людини і громадянина.
2. Структура конституційно-правого статусу людини
і громадянина.
3. Принципи правого статусу людини і громадянина.
4. Правова політика держави у сфері забезпечення
та захисту прав людини і громадянина.
У першому
питанні слід показати розвиток прав людини в історії політико-правової думки,
тенденції становлення та розвитку правового становища особи і доктрини про
юридичний статус індивіда, розкрити значення термінів “права людини”, “права громадянина”,
“права особи”; зробити акцент на їх схожості та відмінностях. Важливо розглянути
покоління прав людини, юридичну природу конституційних прав і свобод людини і
громадянина.
Висвітлюючи друге питання, потрібно визначити поняття та структуру
правового статусу особи: громадянство як елемент правового статусу; права і
свободи як основа правового статусу особи; основні обов’язки людини і
громадянина як елемент конституційно-правового статусу особи; гарантії прав і
свобод. Доцільно проаналізувати види правового статусу особи, зазначити
нормативно-правову базу правового статусу людини і громадянина.
При викладенні третього питання варто охарактеризувати систему і
конституційне закріплення основних принципів правового статусу особи: людина як
найвища соціальна цінність; рівність прав, свобод і обов’язків людини і громадянина;
гуманістична спрямованість основ правового статусу особи; невідчужуваність прав
і свобод людини і громадянина; загальнодоступність прав і свобод людини і
громадянина; відповідність основ правового статусу особи міжнародно-правовим стандартам;
єдність основних прав і обов’язків людини і громадянина.
Завершуючи розкриття теми, треба визначити поняття правової політики держави
у сфері забезпечення і захисту прав особи; окремо зупинитися на характеристиці правової
політики держави у сфері прав людини, а також на її реалізації при забезпеченні
прав людини.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Конституційне
право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К., 2002.
Тодыка
Ю.Н., Тодыка О.Ю. Конституционно-право-вой статус человека и гражданина в
Украине. – К., 2004.
Тодика
Ю.М., Марцеляк О.В. Конституційний Суд України і прокуратура в конституційно-правовому
механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян. – Х., 1998.
Колісник
В. Про визначення поняття правового статусу національних меншин та його
головних елементів // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2002. – № 2/29.
Кушніренко
О.Г., Слінько Т.М., Веніславський Ф.В. Конституційне право України в схемах і
дефініціях: Навч. посіб. – Х., 2003.
Кушніренко
О.Г. Слінько Т.М. Права і свободи людини і громадянина: Навч. посіб. – Х.,
2001.
Летнянчин
Л.І. Основні обов’язки людини і громадянина
як самостійний конституційно-правовий інститут // Пробл. законності. –
2000. – Вип. 44.
Погорілко
В.Ф., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К., 1997.
Рабінович
П.М., Хавронюк М.І. Права людини і громадянина: Навч. посіб. – К., 2004.
Савенко М. Забезпечення прав і свобод людини та громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції //
Право України. – 1999. – № 2.
Т е м а 5. ПОНЯТТЯ І ПРИНЦИПИ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ
П л а н
1. Поняття та характерні риси громадянства.
2. Загальні принципи громадянства.
3. Характеристика спеціальних принципів громадянства.
4. Значення громадянства та його принципів для
реалізації особою своїх конституційних прав і свобод.
При розкритті
питання про поняття громадянства необхідно висвітлити різні підходи до
розуміння терміна і природи громадянства, вказати характерні ознаки
громадянства, у тому числі таку, як зв’язок фізичної особи і держави (правовий
характер, стійкість, взаємність прав і обов’язків, документальний характер),
коротко розглянути конституційно-правове регулювання інституту громадянства.
Викладання другого питання доцільно
розпочати з визначення сутності принципів громадянства, дати їх поняття. При
характеристиці загальних принципів громадянства слід виходити з того, що вони є
похідними від принципів правового статусу особи (наприклад, принципу свободи,
гарантованості та ін.) і від принципів конституційного ладу (демократизм,
гуманізм, відповідність міжнародним нормам та ін.).
Аналізуючи
спеціальні принципи громадянства, треба враховувати, що вони отримали
закріплення в законодавстві України про громадянство і їх необхідно детальніше
висвітлити (єдине громадянство, неможливість позбавлення громадянства,
збереження громадянства при виїзді за межі України та ін.).
Четверте питання
потребує розкриття сутності процесу реалізації особою конституційних прав і
свобод, ролі й місця інституту громадянства і його принципів у цьому процесі.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Про
громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. // Відом. Верхов. Ради
України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
Положення про
Комісію при Президенті України з питань громадянства: Затв. Указом Президента
України № 215/2001 від 27.03.2001 р. // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 13. –
С. 533.
Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та
виконання прийнятих рішень: Затв. Указом Президента України 27.03.2001 р. № 215/2001
// Там же.
Комогоров Ю. Громадянство в
Україні: правові та соціологічні питання // Право України. – 2000. – № 8.
Кушніренко О.Г., Слінько Т.М.
Права і свободи людини та громадянина. – Х., 2001.
Лотюк О.
Принципи громадянства України відповідно до Конституції України // Право
України. – 1998. – № 7.
Майданник О.
Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. – № 2.
Тодыка Ю.Н.
Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. – Х.: Факт, 2002.
Т е м а 6. ПОРЯДОК НАБУТТЯ І ПРИПИНЕННЯ
ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ
П л а н
1. Правові підстави набуття громадянства України
дітьми.
2. Набуття громадянства за територіальним
походженням, поновлення у громадянстві України та підстави прийняття до
громадянства України.
3. Набуття громадянства на підставах,
передбачених міжнародними договорами (угодами).
4. Юридичні підстави припинення громадянства
України, у тому числі вихід із громадянства і втрата громадянства.
При
викладенні першого питання теми слід розкрити різні підстави набуття
громадянства України дітьми, визначені Законом „Про громадянство України”, у
тому числі, якщо дитина народилася за межами України.
Розглядаючи
друге питання, треба зазначити підстави набуття громадянства України за
територіальним походженням, на основі його поновлення, умови такого поновлення,
а також перепони для його поновлення. Важливо проаналізувати умови і перепони
набуття українського громадянства в порядку натуралізації.
Викладення
третього питання, потребує розкрити набуття громадянства на підставах,
передбачених міжнародними договорами, у тому числі оптацію і трансферт.
У четвертому
питанні доцільно дати поняття припинення громадянства і виходу з громадянства, зазначити
підстави й умови втрати українського громадянства, звернути увагу на вирішення
питання про втрату громадянства дітьми. Слід також перелічити підстави втрати
громадянства і випадки, коли рішення про оформлення громадянства України скасовується.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Про
громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. № 2235-III // Відом.
Верхов. Ради України. – 2001. – № 13. – Ст. 65.
Конституційне
право України: Підруч. / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К., 2002.
Тодыка Ю.Н.
Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. – Х., 2002.
Руденко М.
Новий стан розвитку інституту громадянства України // Уряд. кур’єр. – 2004. – №
45.
Руденко М.
Громадянство України: факти, тенденції, перспективи // Там же. – 2003. – № 33.
Т
е м а 7. КОНТРОЛЬНА
ДІЯЛЬНІСТЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
П л а н
1. Конституційні засади парламентського контролю
в Україні.
2. Правове регулювання організації і проведення
парламентських слухань у Верховній Раді України та її комітетах.
3. Правовий статус тимчасових слідчих комісій
Верховної Ради України.
4. Імпічмент Президенту України й оголошення
недовіри Кабінету Міністрів України як форми контрольної діяльності парламенту
України.
5. Парламентський контроль за діяльністю органів
та посадових осіб Верховної Ради України: правова природа, форми здійснення і
шляхи вдосконалення.
Висвітлення першого питання потребує розкриття поняття „парламентського
контролю”, значення контрольної діяльності Верховної Ради в системі стримувань
і противаг між гілками влади. Слід приділити увагу конституційному закріпленню
форм парламентського контролю.
При розгляді другого питання необхідно показати значення слухань у
контрольній діяльності парламенту і його комітетів. Варто проаналізувати
практику використання цієї форми парламентського контролю, а також новітнє
законодавство в цій сфері.
Викладаючи третє питання, слід з урахуванням теоретичних наробок
стосовно інституту парламентського розслідування розглянути практику діяльності
парламентських слідчих комісій.
У четвертому питанні важливо акцентувати увагу, у першу чергу, на
процесуально-процедурному механізмі відсторонення парламентом вищих посадових
осіб від посад, які вони обіймають, проаналізувати конституційні норми з вказаних
питань і труднощі в їх реалізації на практиці.
При розгляді останнього питання плану необхідно вказати перелік
суб’єктів, які підпадають під внутрішній парламентський контроль, форми
контрольної діяльності, проаналізувати
ефективність використання внутрішньопарламентських механізмів контролю.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Регламент Верховної Ради України. – К., 2004.
Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 04.04.1995 р. № 116/95-ВР // Відом. Верхов.
Ради України. – 1995. – № 24. – Ст. 348.
(Зміни див.: Закони № 40-XIV від 14.07.1998 р.; № 1430-III від 10.02.2000 р.; №
1475-III від 22.02.2000 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 40-41.
– Ст. 250; 2000. – № 12. – Ст. 96; № 13.
– Ст. 107.
Положення про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України:
Затв. постановою Верхов. Ради України від 11.12.2003 р. № 1385-IV // Голос України. – 2003. – 25 груд.
Положення про День Уряду України у Верховній Раді України:
Затв. постановою Верхов. Ради України
від 01.01.1996 р. № 23/96-ВР // Відом.
Верхов. Ради України. – 1996. – № 6. – Ст. 24 (зміни див.: Постанова
Верхов. Ради України № 54/97-ВР від 07.02.1997 р. // Там же. – 1997. – № 12. –
Ст. 107).
Тодика
Ю.М. Роль Верховної Ради у становленні державності Українського народу //
Конституційно-правові засади становлення української державності. – Х., 2003.
Барабаш
Ю.Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект). – Х.,
2004.
Майданник
О. Організаційно-правові форми здійснення парламентського контролю в Україні //
Право України. – 2003. – № 7.
Журавський В.С. Парламентський контроль в Україні: проблеми нормативно-правового
регулювання // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту. – 2001. – Вип. 1 (14).
Т е м а 8. ПОРЯДОК ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ
ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
П л а н
1. Вибори як пріоритетна форма безпосередньої демократії.
2. Види виборів Президента України. Порядок
призначення виборів Президента України.
3. Загальна характеристика етапів виборчого процесу
по виборах Президента України.
4. Виборчі спори та процедури їх розв’язання.
5. Порядок вступу на пост новообраного Президента
України.
Розкриваючи
перше питання теми, необхідно дослідити роль та значення виборів до
представницьких органів державної влади й органів місцевого самоврядування як
способу легітимізації публічної влади. При цьому слід звернути увагу на те, що
саме за допомогою демократичних виборів народ як єдине джерело влади здійснює
контроль за діяльністю владних інституцій і, у разі необхідності, має
можливість їх змінити.
У другому
питанні на основі чинного законодавства, що регулює порядок обрання Президента
України, треба проаналізувати порядок і строки призначення
виборів Президента України залежно від їх виду.
Третє питання передбачає розгляд порядку створення виборчих округів і
виборчих дільниць та системи виборчих комісій. Окрему увагу слід звернути на
особливості висунення та реєстрації кандидатів на пост Президента України,
зазначити підстави для скасування рішення про їх реєстрацію, висвітлити порядок
проведення передвиборної агітації, проаналізувати порядок використання засобів
масової інформації в агітаційній діяльності, а також законодавчі обмеження щодо
фінансування передвиборної кампанії.
При розкритті четвертого питання потрібно приділити увагу порядку
проведення голосування, підрахунку голосів виборців і встановленню результатів
виборів, окремо зупинившись на аналізі можливих спорів між різними суб’єктами
виборчого процесу та на процедурах їх розв’язання.
У п’ятому питанні доцільно розглянути процедуру вступу новообраного
Президента України на пост, у тому числі проведення присяги.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Конституція
України. – К., 1996.
Конституція
України: Наук.-практ. коментар. – Х. – К., 2003.
Про вибори
Президента України: Закон України від 18.03.2004 р. // Відом. Верхов. Ради
України. – 2004. – № 20-21. – Ст. 291.
Кальченко С.
Законодавство про вибори Президента: практика застосування // Юрид. газ. –
2004. – 20 жовт.
Ключковський
Ю.Про деякі проблеми застосування Закону “Про вибори Президента України” // Вибори
та демократія. – 2004. – № 2.
Князевич
Р.П. Теоретичні основи виборів
Президента України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. –
К., 2002. – Вип. 15.
Конституційне
право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілко, Ю.М. Тодики. – К., 1999.
Кушніренко
О.Г., Слінько Т.М. Шляхи вдосконалення
правового регулювання інформаційного та фінансового забезпечення виборів
Президента України // Укр. державність: становлення, досвід, проблеми: Зб.
наук. статей (за матеріалами XII Харк. політол. читань). – Х., 2001. – C. 144-145.
Маміна Л.
Обираємо Президента України по-новому // Юрист України. – 2004. – 3 (5) верес.
(№ 3).
Напрями забезпечення прозорості фінансування виборів в
контексті нового закону про вибори Президента України // Часоп. Парламент. – 2004. – №
3.
Ставнійчук
М. Вдосконалення законодавства про вибори
Президента України // Право України. – 2003. – № 12.
Тодыка Ю.Н..
Яворский В.Д. Президент Украины: конституционо-правовой статус. – Х., 1999.
Шаповал В. Безпосередня
демократія і представницька демократія у взаємозв’язках // Право України. –
2004. – № 8.
Яворский В.Д.
Принцип народовластия и абсентеизм // Пробл. законності. – 2002. – Вип. 52.
Яворский В.Д.
Роль института выборов в политической системе общества // Пробл. законності. –
2003. – Вип. 60.
Яворський В. Принципи сучасного виборчого права // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2002. – № 3.
Т е м а 9. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ
СТАТУС ІНОЗЕМЦІВ, ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА
ТА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ
П л а н
1. Поняття іноземця, особи без громадянства та
біженця, правове регулювання їх статусу.
2. Основні права, свободи та обов’язки іноземців,
осіб без громадянства і біженців.
3. Гарантії прав і свобод іноземців, осіб без
громадянства й біженців в Україні.
4. Відповідальність іноземців, осіб без
громадянства і біженців за порушення законодавства України.
При розгляді першого питання
треба дати поняття „іноземець”, „особа без громадянства”, „біженець”, розкрити
національний режим правового статусу іноземців та осіб без громадянства,
принципи рівності іноземців перед законом, конституційно-правове регулювання
статусу іноземців, осіб без громадянства, біженців, єдність їх прав та обов’язків.
У другому питанні доцільно охарактеризувати
основні права та обов’язки іноземців, осіб без громадянства, біженців, у тому
числі їх конституційні права на працю, відпочинок, соціальний захист, житло,
освіту, користування досягненнями культури, на участь в об’єднаннях громадян,
на пересування по території України і вибір місця проживання, на свободу
совісті, а також обов’язки додержуватися Конституції і законів України, не
заподіювати шкоду природі, культурній спад-щині, відшкодувати завдані збитки,
сплачувати податки і збори тощо. Варто розкрити обмеження в правовому статусі
іноземців, у тому числі стосовно того, що вони не можуть бути членами політичних
партій в Україні, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, брати участь у референдумах тощо, слід також аргументувати
доцільність таких обмежень.
Розглядаючи гарантії прав і
свобод іноземців, осіб без громадянства та біженців, необхідно звернути увагу
на те, що їм гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте
та сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов, що вони мають право
на звернення до суду та інших державних органів для захисту своїх особистих,
майнових, інших прав.
Аналіз четвертого питання
передбачає розкриття видів юридичної відповідальності, що поширюється на
іноземців, осіб без громадянства і біженців за порушення законодавства України.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Про правовий статус іноземців та
осіб без громадянства: Закон України від 04.02.1994 р. (зі змін. та доп.) //
Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 23. – Ст. 16.
Про біженців: Закон України від
21.06.2001 р. // Офіц. вісн. України. – 2001. – № 21. – Ст. 1292.
Про імміграцію: Закон України від
07.06.2001 р. // Там же. – № 27. – Ст. 1198.
Про надання медичної допомоги
іноземним громадянам: Постанова Кабінету
Міністрів України від 17.09.1996 р. // ЗПУ України. – 1996. – № 18. – Ст. 504 (зміни див.: Офіц. вісн. України. – 1997. – №
5. – С. 147).
Порядок надання медичної допомоги
іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від
28.01.1997 р. // Офіц. вісн. України. – 1997. – № 5. – С. 147 (із змін.
та доп.).
Щодо надання послуг іноземним
громадянам по зайнятості: Роз’яснення Держ. центру зайнятості населення від
11.11.1997 р. // Бюл. законодавства і юрид. практики. – 2000. – № 2. – С. 521.
Положення про прийом іноземців та
осіб без громадянства до вищих навчальних закладів: Затв. постановою Кабінету
Міністрів України від 05.08.1998 р. // Офіц. вісн. України. – 1998. – № 3. –
Ст. 1186.
Тодыка Ю.Н.
Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине. – Х., 1999.
Тодыка Ю.Н., Тодыка О.Ю.
Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине. – К., 2004.
Кушніренко О.Г., Слінько Т. М.
Права і свободи людини і громадянина. – Х., 2001.
Соколецька К.М. Правосуб’єктність
іноземних громадян в Україні // Вісн. Нац. ун-ту внутріш. справ України. – Х.,
2002. – Вип. 18.
Московченко М. Працевлаштування
іноземців в Україні // Юрид. Україна. – 2003. – № 7.
Колпаков В. Адміністративна
відповідальність інозем-ців: проблеми
законодавчого регулювання // Там же. – 2003. – № 12.
Фурса С., Євтушенко О. Хто
захистить іноземця? // Юрид. газ. – 2003. –№ 12.
Мінкіна Т. Видворення іноземних
громадян як міра відповідальності за порушення порядку перебування в Україні //
Право України. – 2001. – № 9.
П л а н
1. Поняття безпосередньої демократії та її
основні форми.
2. Вибори як одна з форм безпосередньої
демократії. Загальна характеристика типів виборчих систем та основних видів
виборів.
3. Поняття і види референдумів в Україні.
Особливості конституційно-правового регулювання порядку призначення та
проведення референдумів.
4. Інші форми безпосередньої демократії та їх
конституційно-правове закріплення.
5. Проблеми подальшого вдосконалення
конституційно-правового закріплення форм безпосередньої демократії.
Висвітлюючи
перше питання теми, слід дати загальну характеристику інституту безпосередньої
демократії і визначити її основні форми, розкрити значення у здійсненні народовладдя.
У другому
питанні на основі аналізу статей 5, 38, розділу ІІІ Конституції України, а
також поточного виборчого законодавства необхідно охарактеризувати вибори як
форму безпосередньої демократії, зосередивши увагу на їх видах, а також принципах
та основних стадіях виборчого процесу. При цьому головний акцент має бути зроблено
на їх сутнісних ознаках.
Третє питання
передбачає: розкриття особливостей конституційно-правового регулювання порядку
призначення і проведення референдумів; зіставлення
та порівняння відповідних конституційних приписів і положень поточного
законодавства; визначення тих з них, які не відповідають Конституції України,
тобто не можуть застосовуватися. Необхідно також зіставити закони України „Про
всеукраїнський та місцеві референдуми” і „Про місцеве самоврядування в Україні”
в частині, що стосується особливостей призначення та проведення місцевих
референдумів.
Четверте питання має бути присвячено розгляду інших форм безпосередньої
демократії, передусім таких, як обговорення законопроектів та проектів інших
нормативно-правових актів, обговорення важливих питань загальнодержавного і
місцевого значення, таких, як мітинги, мирні збори, походи, демонстрації, збори
трудових колективів, збори громадян за місцем проживання, звернення, місцеві
ініціативи тощо.
У п’ятому
питанні на основі проведеного аналізу необхідно визначити головні напрямки
подальшого вдосконалення
конституційно-правового закріплення форм безпосередньої демократії і
сформулювати конкретні пропозиції щодо внесення відповідних змін та доповнень
до чинного законодавства.
Н о р м а т и в н і
а к т и т а л і т е р а т у р а
Конституція України: Науково-практичний коментар. – Х. – К., 2003.
Про вибори
Президента України: Закон України від 18.03.2004 р. // Відом. Верхов. Ради
України. – 2004. – № 20-21. – Ст. 291.
Про вибори
народних депутатів України: Закон України від 25.03.2004 р. // Там же. – №
27-28. – Ст. 366.
Про вибори
депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських,
селищних, міських голів: Закон України від 06.04.2004 р. // Там же. – № 30-31.
– Ст. 382.
Про
всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 03.07.1991 р. // Там
же. – 1991. – № 33. – Ст. 443. (Зміни та доп. див.: Там же. – 1992. – № 35. –
Ст. 515; 2001. – № 49. – Ст. 256).
Про місцеве самоврядування в
Україні: Закон України від 21.05.1997 р. // Там же. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
Про
звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р. // Там же. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
Положення про загальні збори
громадян за місцем проживання в Україні: Затв. постановою Верхов. Ради України
від 17.12.1993 р. // Там же. – 1994. – №
6. – Ст. 30.
Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми
реалізації та шляхи вдосконалення. – К., 2003.
Вибори і
референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 2001.
Конституційне
будівництво в Україні: теорія та практика. – Ужгород, 2000.
Кривенко Л.
Конституційні основи референдуму. Проблеми демократизації // Віче. – 2001. – №
2.
Крупчан О.
Референдум: світовий досвід і сьогодення України // Право України. – 2003. – №
8.
Мурашин О.
Акти прямого народовладдя, їх система та класифікація // Вісн. Акад. прав. наук
України. – 2000. – № 1.
Погорілко В.
Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. – 2001. – №
8.
Погорілко
В.Ф. Теоретичні проблеми виборів як форми безпосередньої демократії // Україна.
Вибори-98: Досвід. Проблеми. Перспективи. – К., 1999.
Погорілко
В.Ф., Федоренко В. Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність, 2000.
Тодыка Ю.Н.
Конституция Украины: проблемы теории и практики. – Х., 2000.
Тодика О.Ю.
Вибори до парламентів країн СНД (Порівняльно-правовий аспект). – Х., 2003.
Федоренко В.Л. Функції всеукраїнського
референдуму: поняття, види // Часоп. Київського ун-ту права. – 2002. – № 3.
Хоменець Р. Участь населення у
вирішенні питань місцевого значення // Право України. – 2000. – № 7.
Шаповал В.
Безпосередня демократія і представницька демократія у взаємозв’язках // Право
України. – 2004. – № 8.
Яворский В.Д.
Принцип народовластия и абсентеизм // Пробл. законності. – 2002. – Вип. 52.
Яворский В.Д.
Роль института выборов в политической системе общества // Там же. – 2003. –
Вип. 60.
Яворський В.
Принципи сучасного виборчого права // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2002. – № 3.