міністерство освіти І НАУКИ україни

Національна юридична академія україни

імені ярослава мудрого

Навчально-методичний

посібник

для самостійної роботи

і семінарських занять

з навчальної дисципліни

“філософія”

(Відповідно до вимог ECTS)

для студентів ІІ-ІІІ курсів

Харків

2007

З м і с т

1. Вступ.................................................................................	3
2. Загальний розрахунок годин лекцій, семінарських занять, самостійної роботи..................................................	5
3. Програма навчальної дисципліни...................................	7
4. Плани семінарських занять.............................................	18
5. Поточний (модульний) та підсумковий контроль знань студентів.....................................................................	39
6. Індивідуальна робота студентів з філософії..................	43
7. Критерії оцінки успішності студентів з навчальної дисципліни............................................................................	44
8. Контрольні питання для підготовки до іспиту..............	45
9. Словник основних філософських термінів....................	51
10. Список літератури..........................................................	61

1. вступ

У досягненні цілей гуманітарної освіти визначальна роль належить пізнавальній активності, самостійності, активним формам навчання. При формуванні знань та умінь студентів традиційні, стереотипні, переважно вербальні засоби навчання є вже недостатньо ефективними.

Посібник призначений для покращення організації самостійної роботи студентів при вивченні курсу філософії, може використовуватися на семінарських заняттях, для проведення контрольних та перевірочних робіт, заліків та іспитів, містить загальний розрахунок годин лекцій, семінарських занять, самостійної роботи, опис предмета курсу, шкалу, за якою виставляється оцінка з навчальної дисципліни у залікову книжку.

Він сприятиме здійсненню більш якісного педагогічного контролю, основним завданням якого є формуючий уплив на процес навчання за рахунок встановлення зворотного зв’язку між слухачем та викладачем і одержання підсумкових результатів навчання, а також забезпечення глибокого засвоєння специфіки філософського осягнення дійсності, формування високої світоглядно-методологічної культури майбутніх юристів.

Наведена методика організації самостійної роботи студентів адаптована професорсько-викладацьким складом кафедри філософії НЮАУ до сучасних вимог вищої юридичної освіти в Україні, в основу якої покладено модульний принцип побудови навчального предмета, що охоплює головні розділи філософського та філософсько-правового знання.

Опанувавши курс з філософії та філософії права, студент повинен з н а т и:

– головні проблеми сучасної світової й вітчизняної філософії та філософії права, історичні типи філософії, основні парадигми філософствування;

– досягнення світової та вітчизняної філософської та філософсько-правової думки, історію становлення, основні етапи і особливості розвитку філософії та філософії права;

– основні закони, категорії, поняття і принципи філософії, особливості їх виявлення в житті суспільства і юридичній практиці;

– шляхи пізнання світу, функціонування знання у сучасному інформаційному суспільстві, особливості взаємозв’язку науки з сучасними соціальними і правовими проблемами;

– методологічні функції філософії у науковому пізнанні та філософії права у практично-правовій сфері;

– умови формування особистості, її свободи, відповідальності за збереження життя, природи, культури;

у м і т и :

– самостійно аналізувати факти, явища та процеси в системі “людина – світ” у їх діалектичному взаємозв’язку та з урахуванням змін, що відбуваються у світі й країні;

– критично оцінювати й прогнозувати соціальні процеси, правові, політичні, економічні, історичні, екологічні, культурні, соціально-психологічні явища й події;

– формулювати світоглядні й методологічні висновки на основі отриманих знань, обґрунтовувати свою світоглядну та громадську позицію;

– володіти методологією наукового пізнання, творчої діяльності, застосовувати отримані знання при вирішенні професійних завдань.

Важливо зазначити, що однією зі специфічних рис філософського знання є суперечливість суджень. Не можна заперечувати той факт, що у філософії відсутня одностайність стосовно проблем, що вивчаються. Достовірність, що її набула філософія, не є однаковою для всіх. Це – переконання, у досягненні якого бере участь вся сутність людини.

Даний посібник стане у нагоді усім, хто прагне долучитися до поліфонії та плюралізму у відповідях на граничні, філософські питання людського буття, сформувати культуру власного мислення, а також виробити навички самостійного вибору належної позиції.

2. Загальний розрахунок годин лекцій,

семінарських занять, самостійної роботи

№ п/п	Тема		Всього годин	У тому числі
				лекції	семінари	самостійна та індивідуальна робота
1	Філософія, коло її проблем та роль у суспільстві		6	2	2	2
2	Антична філософія		6	2	1	3
3	Філософія середньовіччя та Відродження		6	2	1	3
4	Філософія Нового часу		9	4	1	4
5	Німецька класична філософія		6	2	1	3
6	Сучасна світова філософія		10	4	2	4
7	Українська філософія: традиції та особливості		9	4	2	3
8	Філософський зміст проблеми буття		7	2	2	3
9	Свідомість як філософська проблема		7	2	2	3
10	Діалектика та її альтернативи		10	4	2	4
11	Сутність і структура пізнавального процесу. Логіка та методологія наукового пізнання		10	4	2	4
12	Філософський аналіз суспільства		8	4	2	2
13	Людина як предмет філософського аналізу. Особистість і суспільство		10	4	2	4
14	Духовне життя суспільства		6	2	1	3
15	Сенс і спрямованість історії		5	2	1	2
16	Предмет і завдання філософії права		6	2	2	2
17	Методологія філософії права		6	2	2	2
18	Філософія права античності та середньовіччя		8	2	2	4
19	Філософсько-правові вчення у Західній Європі у ХV-XVIII ст.	7		2	2	3
20	Філософсько-правові концепції у Західній Європі кінця ХVІІІ – середини XIХ ст.	7		2	2	3
21	Філософія права ХХ ст.	12		4	4	4
22	Вітчизняна філософсько-правова думка: традиції, світоглядно- методологічні витоки, ідеї	7		2	2	3
23	Правова онтологія: природа і структура права	6		2	2	2
24	Правова антропологія: гуманістична природа права	6		2	2	2
25	Правова аксіологія: ціннісні основи права	8		2	2	4
26	Універсальне і культурно-особливе у ціннісному вимірі права	6		2	2	2
27	Інституційний вимір права. Філософські проблеми права і влади у посттоталітарному суспільстві	6		2	2	2
	Всього годин	200		70	50	80

Затверджено

Вченою радою Національної юридичної

академії України ім. Ярослава Мудрого

(протокол № 9 від 20.04.2007 р.)

3. Програма навчальної дисципліни

І. ОСНОВИ ФІЛОСОФІЇ

Р о з д і л І. Сутність філософії та основні етапи

її розвитку

Т е м а 1. Філософія, коло її проблем та роль

у суспільстві

Загальна характеристика філософії. Мета та порядок вивчення філософії як навчальної дисципліни. Світогляд, його структура, риси, суспільно-історичний характер. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Філософський світогляд. Предмет філософії та коло її основних проблем. Структура філософського знання. Функції філософії. Філософія і право. Філософія і наука. Філософія і культура. Роль філософії у суспільстві, професійній діяльності юристів.

Т е м а 2. Антична філософія

Історичні передумови, час і місце виникнення філософії. Антична філософія та основні етапи її розвитку. Ранній грецький натуралізм: мілетська школа, Геракліт. Онтологізм древньогрецької філософії: Піфагор, елеати, Демокріт. Висока класика: філософські вчення софістів і Сократа. Вчення Платона про ідеї, державу, пізнання. Філософська система Аристотеля. Пізня класика: філософія раннього еллінізму: кініки, скептики. Епікуреїзм і стоїцизм, неоплатонізм.

Т е м а 3. Філософія середньовіччя та Відродження

Виникнення середньовічної християнської філософії та її основні проблеми. Специфіка типу філософування середньовіччя. Апологетика. Патристика. Схоластика. Ідея Бога. Вчення Августина Блаженного. Філософське вчення Фоми Аквінського. Реалізм і номіналізм. Філософія епохи Відродження, її характерні риси та представники.

Т е м а 4. Філософія Нового часу

Наукова європейська революція XVІІ ст. Концепції можливості людського пізнання. Гностицизм та агностицизм. Проблема методу пізнання. Емпіризм, сенсуалізм та раціоналізм. Механіцизм. Філософське обґрунтування нової картини світу (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.В. Лейбніц, Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм). Соціально-філософські аспекти у поглядах філософів Нового часу. Деїзм і матеріалізм у французькому Просвітництві. Вчення про природу і суспільство у філософії Просвітництва (Монтеск’є, Вольтер, Ж.-Ж. Руссо). Французькі матеріалісти XVIII ст., їх вчення про матерію, пізнання, людину і суспільство (К.А. Гельвецій, П. Гольбах, Ж. Ламетрі, Д. Дідро).

Т е м а 5. Німецька класична філософія

Особливості та характерні риси німецької класичної філософії, її місце в історії філософської думки. Теоретична філософія І.Канта, “коперниканський переворот” у теорії пізнання. Практична філософія І.Канта: дуалізм світу людського буття – природний і моральний. Філософія людського “Я” Й.Г. Фіхте. Філософія тотожності Ф.В.Й. Шеллінга. Г.В.Ф. Гегель, його філософська система і метод. Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха. Проникнення ідей німецької класичної філософії в Україну. Вплив ідей німецької класичної філософії на європейську культуру.

Т е м а 6. Сучасна світова філософія

Загальна характеристика сучасної світової філософії та її основні напрямки. Марксизм та неомарксизм. Позитивізм, неопозитивізм і постпозитивізм. Сучасна релігійна філософія (неотомізм, тейярдизм). Філософія життя та її напрямки. Психоаналіз і неофрейдизм. Філософська антропологія. Феноменологія. Екзистенційна філософія. Філософська герменевтика. Комунікативна філософія. Філософія постмодерну. Російська філософія ХІХ – ХХ ст.: основні напрямки та їх характерні риси.

Т е м а 7. Українська філософія: традиції

та особливості

Джерела української філософської культури. Філософія у культурі Київської Русі. Філософія українського Відродження та Просвітництва. Проблема світу й людини у філософії професорів Києво-Могилянської академії (С. Яворський, Ф. Прокопович). Філософія Г. Сковороди. Сутність “філософії серця”. Український романтизм (М. Гоголь, М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш). Основні ідеї філософії П.Юркевича. Київська екзистенційна філософія XX ст. (Л. Шестов, В. Зенковський). Філософські ідеї в Україні кінця XIX – початку XX ст. “Культурне відродження” 20-х років. Українське філософське відродження 60-х років. Сучасна філософсько-світоглядна ситуація в Україні.

Р о з д і л II. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

Т е м а 8. Філософський зміст проблеми буття

Онтологія, її основні проблеми та категоріальні визначення. Типи онтологій. Філософський смисл проблеми буття, її історичне усвідомлення. Категорія буття: її суть і специфіка. Основні форми буття. Роль категорії “субстанція” для визначення онтологічних основ і способу буття світу. Формування науково-філософського поняття матерії. Сучасна наука про складну систему організації матерії та її властивості. Матерія і рух. Простір і час як форми існування матерії. Поняття “світ” і “картина світу”. Сучасні наукові моделі розвитку світу.

Т е м а 9. Свідомість як філософська проблема

Проблема свідомості у філософії. Походження та сутність свідомості. Відображення як найбільш загальна властивість матерії, його природа, форми і розвиток. Свідомість як вища форма відображення. Свідомість як форма регулювання і необхідна умова життєдіяльності людини, її суспільна природа, сутність і функції. Свідомість як суб’єктивне явище. Рівні психічного життя людини. Структура свідомості. Свідомість і мова. Специфіка юридичної мови. Самосвідомість. Фундаментальна роль категорії свідомості у філософії, її методологічне значення для пізнання природи, суспільства і юридичної практики.

Т е м а 10. Діалектика та її альтернативи

Діалектика як вчення про розвиток і метод пізнання. Історичні форми діалектики. Поняття категорії, закону, принципу. Діалектика як система принципів, законів, категорій. Об’єктивна і суб’єктивна діалектика. Принципи діалектики. Принцип загального зв’язку. Поняття відношення, зв’язку, взаємодії. Принцип розвитку. Поняття зміни, руху, розвитку. Основні закони діалектики. Основні категорії діалектики. Значення законів і категорій діалектики для теоретичної і практичної діяльності юристів. Класичні альтернативи та модифікації діалектики у сучасних філософських доктринах.

Т е м а 11. Сутність і структура пізнавального

процесу. Логіка та методологія

наукового пізнання

Пізнання у контексті людського існування. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Види пізнавальної діяльності: чуттєве і раціональне. Діалектика чуттєвого і раціонального у пізнанні. Принцип визначальної ролі практики у пізнанні. Творчість як конструктивний принцип пізнання. Інтуїція. Проблема істини у філософії та науці. Практика як головний критерій істини. Поняття науки. Специфіка наукового пізнання. Методологія наукового пізнання. Метод і методологія. Рівні методології. Методи емпіричного дослідження. Методи теоретичного дослідження. Сучасна методологія пізнання. Логіка наукового дослідження та її етапи (факт, проблема, гіпотеза, доказ, теорія). Соціальні функції науки. Наука і мораль. Свобода наукового пізнання і соціальна відповідальність вченого.

Т е м а 12. Філософський аналіз суспільства

Суспільство як підсистема об’єктивної дійсності, джерела його походження та історія. Основні підходи до розуміння суспільства Суспільство як саморозвинена система. Соціальна структура суспільства. Суб’єкти суспільства. Соціальні інститути. Діяльність як специфічний спосіб існування соціального. Суспільні відносини, їх сутність та зміст. Суспільні закони, їх особливості, класифікація і механізм дії. Суспільство як система органічно пов’язаних сфер життєдіяльності людей. Сфери суспільного життя (економічна, соціальна, політична, духовна): сутність, зміст і взаємодія. Розвиток суспільства і динаміка соціальних процесів. Суспільство і природа. Проблеми екології. Ноосфера.

Т е м а 13. Людина як предмет філософського

аналізу. Особистість і суспільство

Проблема людини в історії філософії. Основні концепції походження людини (релігійна, космічна, еволюційна). Антропосоціогенез, його комплексний характер. Філософська проблема природи й сутності людини. Людина як єдність вітального, соціального і духовного. Проблема життя і смерті у філософії. Біологічні й соціальні межі життя. Сенс життя людини. Зміст понять: людина, індивід, індивідуальність, особистість. Структура особистості. Типології особистості. Історичні типи взаємин людини і суспільства. Соціальне буття людини як єдність індивідуального і суспільного буття. Діалектика свободи і відповідальності людини. Неспроможність протиставлення свободи і необхідності. Зростання свободи особистості як критерій суспільного прогресу.

Т е м а 14. Духовне життя суспільства

Проблема духовного життя суспільства у філософії. Основні сфери духовного життя суспільства. Елементи духовного життя суспільства та їх взаємозв’язок. Поняття суспільної свідомості. Суспільна свідомість і суспільне буття. Співвідношення духовного життя суспільства та суспільної свідомості. Зміст і структура суспільної свідомості, її закономірності. Взаємозв’язок політичної, правової, моральної, естетичної, релігійної, філософської та інших форм суспільної свідомості. Культура як специфічна соціальна реальність. Культура в якості способу життєдіяльності суспільства і процесу самовідтворення людини. Типології культур. Функції культури.

Т е м а 15. Сенс і спрямованість історії

Філософія історії, її предмет, структура і функції. Сучасні концепції філософії історії: гносеологічний напрямок (В. Дільтей, Г. Зіммель, Р. Коллінгвуд, Р. Арон), онтологічна концепція (Р. Мель, Р. Рамон, Е. Калло), аксіологічна концепція (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт), технократичні концепції (Д. Белл, О. Тоффлер). Проблема спрямованості історичного процесу. Формаційний підхід (К. Маркс, Ф. Енгельс). Цивілізаційний підхід (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі). Монадний підхід: єдність та багатоманітність всесвітньої історії. Постановка питання про “кінець історії” у новітній філософії (Ф. Фукуяма). Людина як суб’єкт історичного процесу. Смисл історії й ідея історичного прогресу. Історичні типи суспільного прогресу. Критерії прогресу.

ІІ. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА

Р о з д і л І. Філософія права та її еволюція

Т е м а 16. Предмет і завдання філософії права

Дискусія про предмет філософії права. Необхідність філософського осмислення права. Сутність і особливості філософського підходу до права. Філософське осмислення права і наукове пізнання права: відмінності предмета та методу. Філософсько-правова рефлексія. Філософія права в системі соціально-гуманітарного знання. Проблема дисциплінарного статусу філософії права. Філософія і філософія права. Філософія права, загальна теорія права, соціологія права. Історія філософії права та історія вчень про державу і право. Філософія права і галузеві юридичні дисципліни. Головні питання та завдання філософії права. Основні розділи. Функції філософії права. Значення філософії права для формування світогляду юристів.

Т е м а 17. Методологія філософії права

Методологія права та її рівні: філософський, загальнонауковий, юридичний. Філософія права як методологія правопізнання. Типи праворозуміння як способи здійснення філософсько-правової рефлексії. Правовий позитивізм як спосіб філософського осмислення права: філософські витоки, форми, переваги та недоліки. Природно-правове мислення: гуманістичний смисл та особливості, типи, переваги та недоліки, сучасний стан. Основні парадигми праворозуміння та обгрунтування права: об’єктивізм, суб’єктивізм, інтерсуб’єктивність: витоки, смисл, форми, позитивні та негативні риси.

Т е м а 18. Філософія права античності і середньовіччя

Об’єктивність як парадигма античної та середньовічної філософії права. Виникнення античної філософії права. У пошуках початків справедливості: діке і номос. Космоцентричне обґрунтування права. Визначення природних основ права і закону софістами і Сократом. Погляди Платона на справедливість і право. Вчення про право і закон Аристотеля. Тема найкращого державного устрою у філософії Платона і Аристотеля. Філософсько-правові погляди Епікура, стоїків, Цицерона. Криза грецької морально-правової свідомості. Особливості філософії права Стародавнього Риму. Філософія права середньовіччя. Метафізичні передумови християнської правосвідомості. Августин Аврелій. Вчення про закон і право Фоми Аквінського. Реалізм і номіналізм у праворозумінні середньовіччя.

Т е м а 19. Філософсько-правові вчення

у Західній Європі у ХV-XVIII ст.

Філософсько-правова думка епохи Відродження і Реформації. Н. Макіавеллі. Особливості праворозуміння Ж. Бодена. М. Лютер: релігійно-моральне обґрунтування прав людини. Суб’єктивність як парадигма класичної філософії права. Філософсько-правові погляди мислителів Нового часу. Становлення юридичного світогляду: теорії природного права та суспільного договору. Теорія природного права Г. Гроція. Філософсько-правові ідеї Т. Гоббса, Дж. Локка, Б. Спінози, Г. Лейбніца. Філософсько-правові концепції західноєвропейського просвітництва. Ш.Л. Монтеск’є “Про дух законів”. Ж.-Ж. Руссо “Про суспільний договір”.

Т е м а 20. Філософсько-правові концепції

у Західній Європі кінця ХVІІІ –

середини XIХ ст.

Філософсько-правові вчення у Західній Європі кінця XVIII – середини XIX cт. І. Кант: категоричний імператив та моральне обґрунтування права. Філософсько-правові погляди Й.-Г. Фіхте. Г.В.Ф. Гегель “Філософія права”. Історична школа права. Правова концепція К. Маркса і Ф. Енгельса. Філософсько-правове вчення І. Бентама. Теорія наказів Дж. Остіна.

Т е м а 21. Філософія права ХХ ст.

Інтерсуб’єктивність як парадигма філософії права ХХ ст. Сучасний позитивізм: чиста теорія права Г. Кельзена, аналітична юриспруденція Х. Харта. Концепції відродженого природного права. Неокантіанська та неогегельянська філософія права. Природно-правова тенденція в англо-американській філософії права (Л. Фуллер, Дж. Фінніс, Дж. Роулз, Р. Двор-кін). Сучасні концепції природного права інтерсуб’єкти-вістського напрямку: філософські витоки, позитивні й негативні риси, основні форми, світоглядно-методологічний потенціал. Феноменологічна концепція права (А. Рейнах). Екзистенціалістська концепція права (М. Мюллер, Е. Фехнер, В. Майхоффер). Герменевтична концепція права (А. Кауфманн, П. Рікьор) Комунікативно-дискурсивна концепція права (К.-О. Апель, Ю. Хабермас).

Т е м а 22. Вітчизняна філософсько-правова думка:

традиції, світоглядно-методологічні

витоки, ідеї

Зародження філософсько-правової думки в Україні: “Руська Правда”, “Слово про Закон і Благодать” Іларіона, природно-правові ідеї у Конституції Пилипа Орлика. Ідеї Просвітництва в творчості І. Вишенського, Т. Прокоповича, Я. Козельського та ін. Екзистенційно-романтичне обґрунтування ідеї права (Г. Сковорода, П. Юркевич) та національної ідеї (М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко) у “філософії серця”. Проблема співвідношення особистості, нації та держави у творах М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського. Академічна філософія права кінця ХІХ – початку ХХ ст. Б. Кістяківський як методолог права і автор соціокультурної філософсько-правової концепції. Основні ідеї видатних російських філософів права та їх вплив на збагачення світоглядно-методологічного потенціалу української філософсько-правової думки. Філософсько-правова думка за радянських часів. Наукові дослідження сучасних українських філософів права.

Р о з д і л IІ. Основні проблеми філософії права

Т е м а 23. Правова онтологія: природа і структура

права

Онтологічні основи права. Поняття правової реальності. Право як особлива реальність. Нормативна природа права. Співвідношення належного і сущого у праві. Право і життя. Багатогранність феномену права. Онтологічна структура права: природне і позитивне право, їх смисл і співвідношення. Сутність та існування права. Зміст і форма, можливість і дійсність у праві. Форми буття права: ідея права, закон, правове життя та їх динаміка. Абстрактне і конкретне у праві. Дискусія про співвідношення права і закону. Умови здійснення права. Смисл і мета (функції) права.

Т е м а 24. Правова антропологія: гуманістична

природа права

Поняття і проблеми правової антропології. Образ людини у праві. Типи правової антропології. Поняття “правова людина”. Право як спосіб людського співіснування. Антропологічні основи права. Конфліктно-коопераційна природа людини як основа антропологічного обґрунтування права. Права людини як вираз особистісної цінності права. Статус інституту прав людини в сучасному суспільстві. Філософське обґрунтування прав людини. Право на гідне існування. Проблема універсальності прав людини. Позитивування основних прав людини. Права громадян України. Особистість і право. Автономія особистості. Особистість як суб’єкт права. Гуманістична природа права. Сенс морального і правового гуманізму. Тенденція гуманізації права.

Т е м а 25. Правова аксіологія: ціннісні основи права

Правові цінності: свобода, рівність, справедливість. Відносна і абсолютна цінність права. Права людини як абсолютна цінність. Правовий ідеал. Свобода як визначальна характеристика людського буття та вища цінність. Ідея права як ідея свободи. Негативна та позитивна свобода. Умови можливості свободи. Свобода і порядок. Правова свобода. Свобода волі. Свобода і відповідальність. Позитивна і негативна відповідальність. Свобода і рівність. Право як формальна рівність. Соціальна рівність. Справедливість як головна правова цінність та провідне поняття сучасної філософії права. Критерії справедливості та право. Формальна і змістовна справедливість. Зрівняльна і розподільча справедливість. Основні ідеї теорії справедливості Дж. Роулза.

Т е м а 26. Універсальне і культурно-особливе

у ціннісному вимірі права

Універсальне та культурно-особливе в ціннісному змісті права. Правосвідомість як ціннісна форма світогляду, її форми і рівні. Правосвідомість і право. Універсальне у правосвідомості. Смисли та аксіоми правосвідомості. Культурно-специфічне у правосвідомості. Правовий менталітет. Особливості українського правового менталітету. Деформації правового менталітету. Правова культура. Право і мораль. Етичні основи права. Єдність, протилежність та взаємодоповнюваність права і моралі. Філософсько-етичний зміст принципу толерантності. Релігійні витоки ідеї права.

Т е м а 27. Інституційний вимір права.

Філософські проблеми права і влади

у посттоталітарному суспільстві

Людина і політико-правові інститути. Держава і право. Співвідношення влади і права. Поняття та види легітимації. Легітимність і легальність. Принципи легітимації: суверенітет народу і права людини. “Суспільний договір” як модель легітимації. Справедливість та ефективність політико-правових інститутів. Правління права. Філософські проблеми правотворчості і правозастосування у посттоталітарному суспільстві. Правова держава і громадське суспільство. Поняття правового суспільства та перспективи його формування в Україні. Правова реформа у посттоталітарному суспільстві.

4. Плани семінарських занять

Ч а с т и н а 1. ОСНОВИ ФІЛОСОФІЇ

Р о з д і л І. сутність філософії та основні етапи її розвитку

Т е м а 1. Філософія, коло її проблем та роль

у суспільстві

П л а н

1. Філософія і її предмет. Обґрунтування необхідності вивчення філософії у вищому навчальному закладі.

2. Світогляд, його структура, основні історичні типи та їх сутність.

3. Специфіка філософського вирішення світоглядних питань. Головні теми філософських думок.

4. Функції філософії. Роль філософії у системі культури. Значення філософії для професійної діяльності юристів.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Вулевич М.Р. Філософія як мудрість та її осмислення в науковій і практичній діяльності // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2005. – № 2. – С. 154-158.

Кошарний С. Філософія і культура в контексті онтологічного вчення класичної феноменології (Е.Гуссерль) // Філософ. думка. – 1998. – № 4 – 6. – С. 118-122.

Лук’янець В., Соболь О. Філософія як універсальність, що трансгресує // Філософ. думка. – 2002. – № 3. – С. 3-6.

Мареева Е. Зачем нужна философия в век Интернет? // Alma mater (Вестн. высш. шк.). – 2002. – № 5. – С. 22-25.

Попович М.В. Що таке філософія? // Філософ. думка. – 2006. – № 1. – С. 3-7.

Т е м а 2. Антична філософія

Т е м а 3. Філософія середньовіччя та Відродження

П л а н

1. Загальна характеристика філософії античності та основні етапи її розвитку.

2. Головні напрямки античної філософії та їх специфіка:

а) ранній грецький натуралізм (Мілетська школа, Геракліт, Піфагор, елеати, Демокріт);

б) висока класика (Сократ, Платон, Аристотель);

в) пізня класика (епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм, неоплатонізм).

3. Загальна характеристика філософії середньовіччя та головні етапи її розвитку: апологетика, патристика, схоластика. Полеміка реалізму й номіналізму.

4. Філософія епохи Відродження та її характерні риси. Основні ідеї епохи Реформації.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Боргощ Ю. Фома Аквинский. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1975. – С.3-7.

Бугай Д.В. Определение человека в трактатах Платона // Вопр. философии. – 2001. – № 9. – С. 151-162.

Волинка Г. Філософія Стародавності і середньовіччя в освітньому контексті. – К.: Вищ. освіта, 2005. – С.84-88.

Кисиль В.Я., Рибери В.В. Галерея античных философов: В 2 т. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – Т.1. – С. 14-19.

Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навч. посіб. – Л.: Світ, 2001. – С.77-82.

Т е м а 4. Філософія Нового часу

Т е м а 5. Німецька класична філософія

П л а н

1. Основні напрямки філософії Нового часу:

а) емпірико-сенсуалістична філософія Англії (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк);

б) філософський раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц).

в) суб’єктивний ідеалізм Дж. Берклі й агностицизм Д. Юма.

2. Філософи французького Просвітництва та французький матеріалізм XVIII cт.

3. Теоретична і практична філософія І. Канта.

4. Ідеалістична філософська система Г. Гегеля та його діалектичний метод.

5. Антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підруч. – К.: Либідь, 2001. – С. 93-168.

Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М.: Мысль, 1986. – С. 3-19.

Коротких В.И. Педагогическая карьера и трагедия творчества: факторы эволюции философии Гегеля // Alma mater (Вестн. высш. шк.). – 2001. – № 8. – С. 22-26.

Коротких В.И. Система философии Гегеля как предмет историко-философского рассмотрения // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 7. Философия. – 2002. – № 6. – С. 3-19.

Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – К.: Каравела, 2002. – С. 140-161.

Т е м а 6. Сучасна світова філософія

П л а н

1. Філософія марксизму та її особливості.

2. Ірраціоналістична філософія (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон).

3. Фрейдизм і неофрейдизм (З. Фрейд, Е. Фромм, К. Юнг, А. Адлер та ін.).

4. Сучасна релігійна філософія (неотомізм, тейярдизм, персоналізм).

5. Позитивізм: основні етапи розвитку та їх особливості.

6. Герменевтика (В. Дільтей, Х.-Г. Гадамер та ін.).

7. Філософія людини (екзистенціалізм, філософська антропологія).

8. Російська філософія ХІХ–ХХ ст.: основні напрямки та головні ідеї.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підруч. – К.: Либідь, 2001. – С. 169-304.

Бродецький О. С. К’єркегор: теологія відчайдушної свободи // Людина і світ. – 2004. – № 7. – С. 29-34.

Евлампиев И.И. Неклассическая метафизика или конец метафизики? Европейская философия на распутье // Вопр. философии. – 2003. – № 5. – С. 159-171.

Скирбекк Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие: Пер. с англ. – М.: Владос, 2001. – С. 645-683.

Современная западная философия: Словарь. – М.: Политиздат, 1991. – С. 212-214, 253-256.

Т е м а 7. Українська філософія: традиції

та особливості

П л а н

1. Філософська думка у духовній культурі Київської Русі.

2. Філософія українського Відродження та Просвітництва.

3. Філософія Г.Сковороди.

4. “Філософія серця” П.Юркевича.

5. Українська філософія ХІХ – початку ХХ ст.

6. Українське філософське відродження 20-х і 60-х рр. ХХ ст. і сучасний розвиток філософії в Україні.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Валявко І.В. Стан дослідження філософських студій Дмитра Чижевського в Україні // Філософ. думка. – 2004. – № 6. – С. 119-133.

Волинка Г. Дещо про філософські орієнтації Михайла Петровича Драгоманова // Пам’ять століть. – 2003. – С. 30-33.

Гнатюк Я. Філософсько-науковий кордоцентризм П. Юркевича // Людина і політика. – 2002. – № 1. – С. 107-114.

Закідальський Т. Поняття серця в українській філософській думці // Філософ. і соціол. думка – 1996. – № 8. – С. 25-38.

Ткачук М. Києво-Могилянська академія і становлення академічної філософії в Україні // Філософ. думка. – 2000. – № 4. – С. 37-56.

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – К.: Вищ. шк., 1992. – С.44-45.

Шейко С., Марусич В. Духовні засади поліцентричного характеру української філософії // Філософ. обрії. – Вип. 3. – К.; Полтава: Б.в., 2000. – С. 38-51.

Р о з д і л II. онтологія, гносеологія, соціальна філософія

Т е м а 8. Філософський зміст проблеми буття

П л а н

1. Онтологія, її основні проблеми та категоріальні визначення. Типи онтології.

2. Основні форми буття. Особливості людського буття.

3. Категорія “субстанція” та її роль у визначенні онтологічних основ світу.

4. Формування науково-філософського поняття матерії. Матерія як субстанція.

5. Матерія і рух. Класифікація форм руху.

6. Простір і час як форми існування матерії.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Аляєв Г. Металогічність буття як першопринцип метафізики життя // Філософ. думка. – 2001. – № 6. – С. 97-122. – 2002. – № 1. – С. 84-89.

Канак Ф. Перехідний стан буття: поняття і місце в трансформаціях // Філософ. думка. – 2001. – № 4. – С.14-19.

Караульна Н. Духовність: сфера сутності чи існування людини? // Вісн. НАН України. – 2002. – № 11. – С.46-50.

Рубашкин В.Ш., Лахути Д.Г. Онтология: от натурфилософии к научному мировоззрению и инженерии знаний // Вопр. философии. – 2005. – № 1. – С. 64-69.

Сиров В. “Картина світу” в сучасній науці і філософії // Людина і світ. – 2004. – № 9. – С.31-35.

Т е м а 9. Свідомість як філософська проблема

П л а н

1. Проблема свідомості в історії філософської думки: античне, середньовічне, новоєвропейське й сучасне розуміння свідомості.

2. Сутність відображення. Генезис форм відображення.

3. Походження свідомості: біологічні й соціальні передумови. Ідеальна природа свідомості.

4. Свідомість у структурі психіки людини. Основні компоненти свідомості. Свідомість і несвідоме.

5. Функції свідомості.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Васильев В.В. Мозг и сознание: выходы из лабиринта // Вопр. философии. – 2006. – №1. – С. 67-79.

Иванов А.В. К проблеме онтологического статуса явления сознания // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 7. Философия. – 2002. – № 2. – С. 15-29.

Кутняк І. Субстанційність свідомості в модусах життєвого світу індивіда // Філософ. обрії. Наук.-теорет. часоп. – Вип.11. – К.: Б.в., 2003. – С.148-162.

Лобастов В.Г. К логическим определениям сознания: Э.В.Ильенков и И.Кант // Вопр. философии. – 2004. – № 3. – С.56-66.

Таланов В. Сознание, открытое новым смыслам жизни // Alma mater (Вестн. высш. шк.). – 2003. – № 10. – С. 18-25.

Т е м а 10. Діалектика та її альтернативи

П л а н

1. Діалектика як вчення про розвиток і метод пізнання. Історичні форми діалектики. Об’єктивна й суб’єктивна діалектика.

2. Діалектика як система принципів, законів, категорій.

3. Основні закони діалектики та їх методологічне значення.

4. Категорії діалектики. Значення законів і категорій діалектики для теоретичної і практичної діяльності юристів.

5. Альтернативи діалектики: класичні й некласичні концепції.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Гурій Т.О. Діалектична єдність філософських категорій загального, особливого та одиничного як головна передумова з’ясування сутності кваліфікації адміністративного правопорушення // Держава і право. Юрид. і політ. науки. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2002. – Вип.18. – С.179-183.

Катречко С.Л. Как возможна метафизика? // Вопр. философии. – 2005. – № 9. – С.83-94.

Коротких В.И. Система философии Гегеля как предмет историко-философского рассмотрения // Вестн. Моск. ун-та. Сер.7. Философия. – 2002. – № 6. – С.3-19.

Крисюк Ю. Синергетична інтерпретація соціального порядку // Право України. – 2005. – № 7. – С.30-33.

Ровинский Р.Е. Самоорганизация как фактор направленного развития // Вопр. философии. – 2002. – № 5. – С. 67-76.

Т е м а 11. Сутність і структура пізнавального процесу

та методологія наукового пізнання

П л а н

1. Пізнання як предмет філософського аналізу. Суб’єкт і об’єкт пізнання.

2. Види пізнавальної діяльності: чуттєве й раціональне, емпіричне й теоретичне та їх взаємозв’язок.

3. Практика як основа всіх форм життєдіяльності людини. Функції практики.

4. Проблема істини у філософії і науці.

5. Методи наукового пізнання. Рівні методології.

6. Основні форми наукового пізнання та їх взаємозв’язок.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Зажицкий В.И. Истина и средства ее установления в УПК РФ: теоретико-правовой анализ // Гос-во и право. – 2005. – № 6. – С. 67-75.

Ивакин А.А. Система методологии научного познания // Акт. пробл. політики. – Вип.15. – О.: Юрид. літ., 2002. – С. 246-254.

Кірюхін Д. Наука і релігія: нові принципи взаємовідносин // Людина і світ. – 2002. – № 4. – С.10-15.

Норманн Г.Э. Карл Поппер о ключевых проблемах науки ХХ века // Вопр. философии. – 2003. – № 5. – С.96-102.

Петрушенко В.Л. Межі знання і знання меж // Філософ. думка. – 2005. – № 3. – С. 3-17.

Пироженко В.О. Поняття істини в суспільствознавстві у контексті ситуаційного аналізу // Вісн. НАН України. – 2005. – № 11. – С. 19-31.

Т е м а 12. Філософський аналіз суспільства

П л а н

1. Соціальна філософія: основні підходи до розуміння суспільства.

2. Суспільство як система, що самоорганізується й саморозвивається.

3. Соціальна структура суспільства. Характеристика складових соціальної структури.

4. Діяльність як специфічний спосіб існування соціального.

5. Суспільні відносини, їх сутність і зміст.

6. Суспільні закони, їх особливості, класифікація та механізм дії.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Андрущенко В.Л., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. – К.: Генеза, 1996. – С. 94-155.

Васильчук Ю.А. Социальное развитие человека. Фактор социума // Обществ. науки и современность. – 2003. – № 6. – С. 28-40.

Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. – К: Либідь. – 2001. – С. 117-133.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – С. 373-392.

Філософський словник соціальних термінів. – Х.: ТОВ “Р.И.Ф.”, 2005. – С. 571-574.

Хантингтон С. Зіткнення цивілізацій // Філософ. і соціол. думка. – 1996. – № 1-2. – С. 9-29.

Т е м а 13. Людина як предмет філософського аналізу.

Особистість і суспільство

П л а н

1. Проблема людини у філософії. Основні концепції походження людини.

2. Антропосоціогенез та його основні фактори.

3. Сутність людини. Взаємозв’язок біологічного й соціального в людині.

4. Історичні типи взаємовідносин людини і суспільства. Соціальне буття людини як єдність індивідуального й суспільного.

5. Сенс життя людини. Проблема життя і смерті у філософії. Дискусія про “право на смерть”.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Андрущенко В.Л., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. – К.: Генеза, 1996. – С. 174-220.

Касиррер Э. Опыт о человеке / Проблема человека в западной философии. – М.: Прогресс, 1988. – С. 3-30.

Семенов В.С. О перспективах человека в ХХІ столетии // Вопр. философии. – 2005. – № 9. – С. 26-37.

Соболь О. Свобода особистості в інформаційному соціумі // Філософ. думка. – 2002. – № 5. – С. 40-58.

Філософський словник соціальних термінів. – Х.: ТОВ “Р.И.Ф.”, 2005. – С. 43-52, 425-426.

Фейгенберг И.М. Человек Достроенный и биосфера // Вопр. философии. – 2006. – № 2. – С. 151-161.

Т е м а 14. Духовне життя суспільства

П л а н

1. Духовне життя суспільства та його структура.

2. Суспільна свідомість, її структура. Суспільна свідомість й індивідуальна свідомість.

3. Форми суспільної свідомості та їх взаємозв’язок.

4. Культура як специфічна соціально-духовна реальність. Функції культури.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Бергсон А. Два источника морали и религии: Пер. с фр. – М., 1994.

Духовне оновлення суспільства. – К., 1990. – 245 с.

Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Твори. – Т. 3. – С. 7-521.

Тойнбі А. Дослідження історії. – К.,1995. – С. 418-512.

Українська культура: історія і сучасність. – К., 1994. – С. 288 – 412.

Т е м а 15. Сенс і спрямованість історії

П л а н

1. Філософія історії, її предмет, функції та особливості.

2. Сучасні концепції та напрямки філософії історії.

3. Проблема спрямованості історичного процесу (теорії історичного кругообігу, локальних культур і цивілізацій, уявлення про лінійну спрямованість історії).

4. Сенс історії та ідея історичного процесу.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Бранский В.П., Пожарский С.Л. Глобализация и синергетическая философия истории // Обществ. науки и современность. – 2006. – № 1. – С. 109-120.

Хантингтон С. Зіткнення цивілізацій // Філософ. і соціол. думка. – 1996. – № 1-2. – С. 9-29.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – С.141-165.

Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия. – 1989. – С. 700.

Ч а с т и н а 2. Філософія права

Р о з д і л І. Зміст і призначення філософії права,

її історичний розвиток

Т е м а 16. Предмет і завдання філософії права

П л а н

1. Предмет філософії права. Обґрунтування необхідності філософії права.

2. Філософське осмислення і наукове пізнання права: відмінності предмета і методу. Філософсько-правова рефлексія.

3. Філософія права у системі філософії та юриспруденції.

4. Основні питання і функції філософії права. Значення філософії права для підготовки майбутніх юристів.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Алекси Р. Природа философии права // Пробл. філософії права. – К.-Чернівці, 2004. – Т. ІІ. – С. 19-28.

Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Х.: Фолио, 1999. – С. 10-23.

Керимов Д.А. Методология права(предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта+, 2000. – С. 6-15.

Проблеми філософії права. – К.-Чернівці, 2003. – Т.1. – С. 7-55.

Шкода В.В. Вступ до філософії права. – Х.: Фоліо, 1996. – С. 5-42.

Т е м а 17. Методологія філософії права

П л а н

1. Поняття методології права та її рівні: юридичний, загальнонауковий, філософський. Особливості пізнавальних процесів у праві.

2. Типи праворозуміння як способи здійснення філософсько-правової рефлексії. Правовий позитивізм і концепції природного права: сутність та принципові відмінності.

3. Об’єктивізм, суб’єктивізм, інтерсуб’єктивність як способи розуміння та обґрунтування права.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта+, 2000. – С. 21-55, 87-100.

Козлихин И.Ю. Позитивизм и естественное право // Гос-во и право. – 2000. – № 3. – С. 5-11.

Хёффе О. Политика, право, справедливость. Основоположения критической философии права и государства. – М.: Гнозис, Логос, 1994. – С. 9-15.

Четвернин В.А. Современные концепции естественного права. – М.: Наука, 1988. – С. 9-15.

Т е м а 18. Філософія права античності й середньовіччя

П л а н

1. Особливості розуміння права в античному світогляді. Погляди на природні основи права у натурфілософів, софістів і Сократа.

2. Платон: учення про справедливість і право. Діалог “Держава” – пошуки ідеальних засад права.

3. Аристотель: поняття людини й метафізичне обґрунтування права.

4. Особливості філософсько-правової думки середньовіччя. Релігійно-метафізичні передумови християнської правосвідомості.

5. Учення про справедливість і право Августина Аврелія та Фоми Аквінського.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права. – Х.: Право, 1998. – С. 26-70.

Боргощ Ю. Фома Аквинский. – М.: Мысль, 1966. – С. 120-128.

Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие. – К.: Юринком Интер, 2000. – С. 17-60, 118-137.

Платон. Государство. Соч. В 3 т. – М.: Мысль, 1971. – Т.3. – Ч.1. – С. 35-145, 288-349.

Ціцерон Марк Тулій. Про державу. Про закони. Про природу богів. – К.: Основи, 1998. – С. 120-212.

Т е м а 19. Філософсько-правові вчення у Західній

Європі XV – XVIII ст.

П л а н

1. Філософсько-правова думка епохи Відродження й Реформації (М. Лютер, Н. Макіавеллі та ін.).

2. Суб’єктивність як парадигма філософії права Нового часу. Поняття природного права та суспільного договору (Г. Гроцій).

3. Теорії суспільного договору Т. Гоббса та Дж. Локка. Концепція прав людини Дж. Локка та її натуралістичне обґрунтування.

4. Філософсько-правові концепції західноєвропейського Просвітництва (Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо та ін.).

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Антология мировой правовой мысли: В 5 т. – М.: Мысль, 1999. – Т.2. Европа: V – ХVII века. – С. 381-389.

Локк Дж. Два трактата о правлении. Кн. вторая // Соч. В 3 т. – М.: Мысль, 1988. – Т. 3. – С. 262-336.

Макиавелли Н. Государь. – М.: Планета, 1990.

Новгородцев П.И. Сочинения. – М.: Раритет, 1995. – С. 15-173.

Соловьев Э.Ю. Феномен Локка // Соловьев Э.Ю. Прошлое толкует нас. – М.: Политиздат, 1991. – С. 146-166.

Т е м а 20. Філософсько-правові концепції у Західній
Європі кінця XVIII – середини XIX ст.

П л а н

1. Філософія права І. Канта.

2. Філософія права Г.В.Ф. Гегеля.

3. Історична школа і марксизм як форми правового об’єктивізму.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права. – Х.: Право, 1998. – С. 26-70.

Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. В 3 т. – М.: Мысль, 1977. – Т. 3. – С. 326-381.

Кант И. Метафизика нравов. Ч. первая. Метафизические начала учения о праве. Соч. В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч.2. – С. 117-137, 138-152.

Кант И. О поговорке “Может быть, это и верно в теории, но не годится для практики”. Соч. В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4. – Ч.2. – С. 77-99.

Максимов С.І. Філософсько-правова концепція вічного миру Канта і сучасність // Вісн. Акад. прав. наук України. – 2005. – № 4. – С. 44-51.

Т е м а 21. Філософія права XX ст.

П л а н

1. Особливості полеміки між позитивізмом і юснатуралізмом. Інтерсуб’єктивність як парадигма філософії права XX ст.

2. Концепції відродженого природного права початку XX ст.: неокантіанська (Р. Штаммлер, П. Новгородцев) та неогегельянська філософія права (Ю. Біндер, Б. Кроче, Б. Чичерін).

3. Теорія наказів Дж. Остіна та “чиста теорія права” Г. Кельзена. Аналітична юриспруденція Х. Харта.

4. Антипозитивістська тенденція у сучасній англо-американській філософії права (Л. Фуллер, Р. Дворкін, Дж. Фінніс).

5. Сучасні концепції природного права інтерсуб’єкти-вістського напрямку:

а) феноменологічна концепція права: правові ейдоси, “природа речей”, філософія цінностей (А. Рейнах, Г. Коїнг);

б) екзистенціалістська концепція права: протистояння “справжнього” і “несправжнього” права (М. Мюллер, Е. Фехнер, В. Майхоффер);

в) герменевтична концепція права: інтерпретація правових текстів і герменевтика судового процесу (Г.-Г. Гадамер, А. Кауфманн, П. Рікьор);

г) комунікативно-дискурсивна концепція права К.- О. Апеля та Ю. Хабермаса.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Макаренко В.П. Аналитическая философия права: концепция и проблемы // Изв. вузов. Правоведение. – 2002. – № 6. – С. 10-33.

Максимов С.І. Виправдання позитивізму (до аналізу концепції права Х. Харта) // Вісн. Акад. правових наук України. – Х., 2000. – № 2. – С.146-156.

Мережко А.А. Юридическая герменевтика и методология права // Пробл. філософії права. – 2003. – Т.1. – С. 159-162.

Рикер П. Торжество языка над насилием. Герменевти-ческий подход к философии права // Вопр. философии. – 1996. – № 4. – С. 27-36.

Харт Х. Концепція права. – К.: Сфера, 1998. – С. 7 – 24, 83-124.

Т е м а 22. Вітчизняна філософсько-правова думка:

традиції, світоглядно-методологічні

витоки, ідеї

П л а н

1. Зародження філософсько-правової думки в Україні.

2. “Філософія серця” як світоглядно-методологічний фундамент національної філософії права (Г. Сковорода, П. Юркевич).

3. Філософсько-правові погляди політичних мислителів ХІХ – початку ХХ ст. (М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський).

4. Філософсько-правові погляди Б. Кістяківського.

5. Основні ідеї російських філософів права (В. Соло-вйов, П. Новгородцев, Л. Петражицький, М. Бердяєв та ін.).

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Кистяковский Б.А. В защиту права // Вехи. Из глубины. – М.: Правда, 1991. – С. 122-149.

Литвинов О.М. П.І.Новгородцев: суспільний ідеал як конструктивна утопія // Вісн. Луган. акад. внутр. справ. – 2004. – Вип. 2. – С. 5-29.

Максимов С.І. Б. Кістяківський – видатний український філософ права // Вісн. Акад. правових наук України. – Х., 1997. – № 1. – С. 126-136.

Максимов С.И. Мировоззренческие основания украин-ской национальной философии права // Пробл. законності. – Х., 2004. – Вип. 66. – С. 128-137.

Соловьев В.С. Оправдание добра. Соч. В 2 т. – М.: Мысль, 1988. – Т.1. – С. 441-462, 420-425.

Юркевич П. Історія філософії права. Вступ // Філософ. і соціол. думка. – 1996. – № 3-4. – С. 38-72.

Р о з д і л ІІ. Основні проблеми філософії права

Т е м а 23. Правова онтологія: природа та структура

права

П л а н

1. Поняття правової онтології. Онтологічна природа права. Правова реальність. Співвідношення належного й наявного в праві.

2. Природне і позитивне право як структурні елементи правової реальності, їх смисл і співвідношення. Проблема сутності та існування права.

3. Форми буття права. Проблема абстрактного і конкретного в праві.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Х., 2000. – С.9-14.

Бурлай Є.В. Дуалізм “природного” та “позитивного” в праві як філософська проблема // Пробл. філософії права. – Т.1. – К.-Чернівці, 2003. – С. 83-85.

Козловський А.А. Онтологія юридичної відповідальності // Пробл. філософії права. Т. ІІ. – К.-Чернівці, 2004. – С. 98-111.

Паттаро Э. Реалистский подход к объективности норм и права // Пробл. філософії права. – К.-Чернівці, 2005. – Т. ІІІ. – Ч.1.

Четвернин В.А. Современные концепции естественного права. – М.: Наука, 1988. – С. 107-115.

Т е м а 24. Правова антропологія: гуманістична

природа права

П л а н

1. Поняття правової антропології. Антропологічні основи права. Сутність (природа) людини і право.

2. Філософський смисл та обґрунтування прав людини.

3. Особистість і право. Юридичний гуманізм.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Агацци Э. Человек как предмет философии // Вопр. философии. – 1989. – № 2. – С. 24-34.

Брюггер В. Образ людини у концепції прав людини // Пробл. філософії права. – К.-Чернівці, 2003. – Т.І. – С. 136-146.

Радбрух Г. Людина в праві // Пробл. філософії права. – К.-Чернівці, 2004. – Т.ІІ. – С. 71-82.

Рикер П. Торжество языка над насилием // Вопр. философии. – 1996. – № 4. – С. 27-36.

Соловьев Э.Ю. Личность и право // Соловьев Э.Ю. Прошлое толкует нас. – М.: Политиздат, 1991. – С. 403-431.

Т е м а 25. Правова аксіологія: ціннісні основи права

Заняття 1. Ціннісні основи права

П л а н

1. Поняття “цінність”. Види цінностей.

2. Поняття “правова аксіологія”. Правові цінності. Право як цінність. Правовий ідеал.

3. Свобода як визначальна характеристика людського буття та вища цінність. Ідея права як ідея свободи. Свобода і рівність.

4. Справедливість як головна правова цінність та її критерії. Справедливість і право. Сучасні теорії справедливості.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Бабенко А.Н. Проблема обоснования ценностных критериев в праве // Гос-во и право. – 2002. – № 12. – С. 93-97.

Байрачная Л.Д. Свобода как определяющая характеристика бытия и высшая ценность права // Пробл. законності. – Х., 2003. – Вип. 62. – С. 159-168.

Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 11-32, 33-43.

Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Х.: Фолио, 2000. – С. 170-206.

Мартышин О.В. Проблемы ценностей в теории государства и права // Гос-во и право. – 2004. – № 10. – С.5-14.

Заняття 2. Універсальне й культурно-особливе у ціннісному

змісті права

П л а н

1. Правосвідомість як ціннісна форма світогляду. Структура правосвідомості: форми й рівні.

2. Універсальне в правосвідомості. Аксіоми правосвідомості. Правосвідомість і патерналістська свідомість.

3. Право й мораль. Релігійні витоки ідеї права.

4. Культурно-специфічне в правосвідомості. Особливості українського й російського правового менталітету.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Байниязов Р.С. Философия правосознания: постановка проблемы // Изв. вузов. Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 12-23.

Дзьобань О.П., Ріпа О.Л. Основні ознаки української національної правової ментальності // Право і безпека. – 2002. – № 2. – С. 173-176.

Желтова В.П., Дробницкий О.Г. Философия и правосознание // Философия и ценностные формы сознания. – М.: Наука, 1978. – С. 157-190.

Кистяковский Б.А. В защиту права // Вехи. Из глубины. – М.: Правда, 1991. – С. 122-149.

Фуллер Л.Л. Мораль права. – К.: Сфера, 1998. – С. 11-37, 94-114, 145-167.

Т е м а 27. Інституційний вимір права.

Філософські проблеми права і влади

в посттоталітарному суспільстві

П л а н

1. Поняття політико-правових інститутів і їх роль у здійсненні права. Людина й держава. Держава й право.

2. Влада і право. Поняття і види легітимації. Принципи легітимації.

3. Верховенство права. Правова держава й громадянське суспільство. Поняття правового суспільства й перспективи його формування в Україні.

4. Філософські проблеми правотворчості та правозастосування в посттоталітарному суспільстві. Правова реформа в посттоталітарному суспільстві.

С п и с о к д о д а т к о в о ї л і т е р а т у р и

Данильян О.Г. Теоретико-методологічні проблеми становлення української державності в трансформаційний період // Пробл. прав. забезпечення економ. та соц. політики в Україні. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – С. 157-161.

Максимов С.И. Правовое общество: основные черты и условия формирования // Пробл. законності. – Х., 2003. – Вип. 58. – С. 265-173.

Дзьобань О.П. Теоретичні основи поділу й взаємодії влади (історико-філософський аспект) // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2004. – № 11. – С. 60-80.

Проблеми влади і права в умовах посттоталітарних трансформацій: міждисциплінарний аналіз: Моногр. / За заг. ред. М.І. Панова, О.Г. Данильяна. – Х., 2004. – С. 7-182.

5. Поточний (модульний) та підсумковий

контроль знань студентів

Опис предмета курсу

Курс	Напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчального курсу (структура залікового кредиту)
Кількість кредитів ECTS: 5,5 Модулів: 3 Змістових модулів: 4 Загальна кількість годин: 200 Тижневих годин: 6	6.0601 “Право” 7.06001 “Спеціаліст”	Обов’язкова: Модуль I Лекції: 70 Практичні заняття: 50 Модуль ІI Індивідуальна робота: 24 Модуль III Самостійна робота: 56 Вид контролю: іспит

Навчальна дисципліна “Філософія” складається з чотирьох змістових модулів:

Змістовий модуль I. Сутність філософії та основні етапи її розвитку

Тема 1. Філософія, коло її проблем та роль у суспільстві.

Тема 2. Антична філософія.

Тема 3. Філософія середньовіччя та Відродження.

Тема 4. Філософія Нового часу.

Тема 5. Німецька класична філософія.

Тема 6. Сучасна світова філософія.

Тема 7. Українська філософія: традиції та особливості.

Змістовий модуль II. Онтологія, гносеологія, соціальна філософія

Тема 8. Філософський зміст проблеми буття.

Тема 9. Свідомість як філософська проблема.

Тема 10. Діалектика та її альтернативи.

Тема 11. Сутність і структура пізнавального процесу. Логіка та методологія наукового пізнання

Тема 12. Філософський аналіз суспільства.

Тема 13. Людина як предмет філософського аналізу. Особистість і суспільство.

Тема 14. Духовне життя суспільства.

Тема 15. Сенс і спрямованість історії.

Змістовий модуль III. Філософія права та її еволюція

Тема 16. Предмет і завдання філософії права.

Тема 17. Методологія філософії права.

Тема 18. Філософія права античності і середньовіччя.

Тема 19. Філософсько-правові вчення у Західній Європі у ХV-XVIII ст.

Тема 20. Філософсько-правові концепції у Західній Європі кінця ХVІІІ – середини XIХ ст.

Тема 21. Філософія права ХХ ст.

Тема 22. Вітчизняна філософсько-правова думка: традиції, світоглядно-методологічні витоки, ідеї.

Змістовий модуль IV. Основні проблеми філософії права

Тема 23. Правова онтологія: природа і структура права.

Тема 24. Правова антропологія: гуманістична природа права.

Тема 25. Правова аксіологія: ціннісні основи права.

Тема 26. Універсальне і культурно-особливе у ціннісному вимірі права.

Тема 27. Інституційний вимір права. Філософські проблеми права і влади у посттоталітарному суспільстві.

Організація поточного модульного

контролю

Оцінювання знань студентів з філософії здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (ПМК). Загальним об’єктом оцінювання знань студентів є відповідні частини навчальної програми з дисципліни “Філософія”, засвоєння якої перевіряється під час ПМК.

Завданням ПМК є перевірка розуміння та засвоєння навчального матеріалу змістового модулю, здатності осмислити зміст окремих тем чи розділу, умінь застосовувати отримані філософські знання при вирішенні професійних завдань.

Об’єктами ПМК знань студентів з філософії є: систематичність та активність роботи на лекціях, семінарських заняттях (відвідування відповідних форм навчального процесу, активність та рівень знань при обговоренні питань),  виконання модульних контрольних завдань, інші форми робіт.

Оцінювання результатів ПМК здійснюється викладачем наприкінці вивчення кожного ого модулю.

Критеріями оцінювання ПМК є:

а) активність та рівень знань при обговоренні питань семінарських занять, відвідування відповідних форм навчального процесу, самостійне доопрацювання окремих тем чи питань, інші форми робіт (від 0 – 5 балів);

б) оцінка за модульну контрольну роботу, яка проводиться у формі тестування, від 0 – 5 балів. Конкретний перелік тестів, порядок і час їх складання, критерії оцінювання визначаються кафедрою і доводяться до відома студентів на початку навчального року, що передує їх проведенню.

Підсумковий бал за результатами ПМК оформляється під час останнього семінарського заняття відповідного семестру.

Загальна кількість балів за ПМК складає 40 балів. Кожен модуль оцінюється у 10 балів. Результати ПМК знань студентів вносяться до відомості обліку поточної успішності та є основою для визначення загальної  успішності студента з даного предмета і враховуються (за необхідності) при виставленні балів за підсумковий контроль знань (ПКЗ).

У разі невиконання завдань ПМК з об’єктивних причин

студенти мають право за дозволом декана (викладача) скласти їх до останнього семінарського заняття. Час та порядок складання визначає викладач.

6. ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА СТУДЕНТІВ

З ФІЛОСОФІЇ

Відповідно до вимог “Положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців” індивідуальна робота студентів з філософії може включати до себе: участь у роботі студентського наукового гуртка (проблемної групи) з філософії та філософії права, студентських конференціях, конкурсах, олімпіадах; написання рефератів та їх презентацію; анотацію прочитаної додаткової літератури; бібліографічний опис літератури; переклад іноземних текстів встановлених обсягів та  інші форми роботи.

Вибір студентом видів індивідуальної роботи здійснюється на альтернативній основі за власними інтересами і попереднім узгодженням з викладачем. Організацію, контроль та оцінку якості виконання індивідуальної роботи студентів здійснює куратор, який закріпляється кафедрою за студентською навчальною групою. За індивідуальну роботу студент має можливість отримати максимально 10 балів.

7. КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Підсумкове оцінювання рівня знань студентів з філософії здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (ПМК), індивідуальної роботи студентів та підсумкового контролю знань студентів (ПКЗ) за 100-бальною шкалою. Завдання ПМК та індивідуальної роботи студентів оцінюються в діапазоні від 0 до 50 балів; завдання, що виносяться на підсумковий контроль знань (ПКЗ) – від 0 до 50 балів.

Підсумковий контроль знань студентів (ПКЗ) з філософії проводиться у формі іспиту з  вузлових питань, що потребують творчої відповіді та уміння синтезувати отримані філософські знання з сучасними соціальними і правовими проблемами.

Конкретний перелік питань та завдань, що охоплюють весь зміст навчальної дисципліни, критерії оцінювання екзаменаційних завдань, порядок і час їх складання визначаються кафедрою і доводяться до студентів на початку навчального року. До екзаменаційного білета включаються, як правило, три питання з філософії та філософії права.

До відомості обліку підсумкової успішності заносяться сумарні результати в балах ПМК, індивідуальної роботи студентів та ПКЗ.

Підсумкова оцінка з навчальної дисципліни виставляється у залікову книжку відповідно до такої шкали.

Oцінка за шкалою ЕСТS	Визначення	Оцінка за національною шкалою	Оцінка за 100-бальною шкалою, що використовується в НЮАУ
А	Відмінно – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок	5	90-100
В	Дуже добре – вище середнього рівня з кількома помилками	4	80-89
C	Добре – в загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок		75-79
D	Задовільно – непогано, але зі значною кількістю недоліків	3	70-74
Е	Достатньо – виконання задовольняє мінімальні критерії		60-69
FХ	Незадовільно – потрібно попрацювати перед тим, як перескласти	2	35-59
F	Незадовільно – необхідна серйозна подальша робота, обов’язковий повторний курс		1-34

8. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ

ДО ІСПИТУ

1. Що таке філософія? Її предмет і місце в системі світоглядного знання. Основні функції філософії.

2. Поняття і структура світогляду. Історичні типи світогляду.

3. Антична філософія: особливості, періодизація та значення для формування європейської культури.

4. Досократична філософія (Мілетська школа, Геракліт, піфагореїзм).

5. Атомістичне трактування буття в античній філософії (Левкіп, Демокріт, Епікур).

6. Філософія Сократа. Етичний раціоналізм Сократа.

7. Філософія Платона. Вчення Платона про ідеї.

8. Філософія Аристотеля: основні ідеї та їх вплив на світову філософію.

9. Основні проблеми середньовічної християнської філософії та основні етапи її розвитку. Суперечки про природу універсалій: реалізм і номіналізм.

10. Філософське вчення Фоми Аквінського, його концепція подвійної істини.

11. Гуманістичний характер філософії епохи Відродження. Основні ідеї епохи Реформації.

12. Особливості і головні риси філософії Нового часу.

13. Ф.Бекон: засновник емпіризму. Проблема наукового методу. Вчення про “ідолів”.

14. Механістичний матеріалізм Т. Гоббса, його вчення про людину і суспільство.

15. Філософія Р.Декарта. Проблема наукового методу. Декарт про субстанції.

16. Філософські погляди Б. Спінози і Г. Лейбніца.

17. Дж.Локк – засновник сенсуалізму. Вчення про первинні і вторинні якості.

18. Суб’єктивний ідеалізм Дж. Берклі і агностицизм Д. Юма.

19. Французький матеріалізм ХVІІІ ст., його вчення про матерію, пізнання, людину і суспільство (К.А.Гельвецій, П.Гольбах, Ж.Ламетрі, Д.Дідро).

20. Класична німецька філософія, її особливості і головні риси.

21. Теоретична і практична філософія І. Канта, його “коперніканський переворот” у теорії пізнання.

22. Г.Гегель, його філософська система і метод.

23. Філософія Л.Фейєрбаха, її антропологічний характер.

24. Російська філософія ХІХ – початку ХХ ст. Головні риси і особливості.

25. Філософія марксизму: основні ідеї та їх вплив на світову філософію й соціальну практику.

26. Філософії ХХ століття: основні напрямки та загальна характеристика.

27. “Філософія життя” і її різновиди (А. Бергсон, Ф. Ніцше, А. Шопенгауер).

28. Екзистенційна філософія та її основні ідеї.

29. Характерні риси та особливості герменевтики.

30. Фрейдизм і неофрейдизм (З.Фрейд, Е.Фромм, К.Юнг, А.Адлер, Г.Маркузе).

31. Позитивізм: характерні риси та основні етапи розвитку.

32. Сучасна релігійна філософія: основні напрямки та їх характеристика.

33. Особливості та головні питання філософської культури Київської Русі.

34. Філософія українського Відродження та Просвітництва.

35. Філософські погляди Г.С.Сковороди та його вплив на розвиток української філософії.

36. Українська філософія XIX – XX століття.

37. Філософський зміст категорії буття та його головні форми. Типи онтології.

38. Формування та розвиток науково-філософського поняття матерії. Властивості та структура матерії.

39. Рух як спосіб існування матерії та його форми. Простір і час.

40. Поняття “світ” і “картина світу”. Сучасні наукові моделі розвитку світу.

41. Проблема свідомості у філософії. Головні концепції походження свідомості.

42. Відображення та форми її еволюції. Свідомість як вища форма відображення.

43. Біологічні та соціальні передумови походження свідомості. Сутність свідомості.

44. Структура та функції свідомості. Самосвідомість.

45. Рівні психічного життя людини: свідоме, несвідоме, підсвідоме.

46. Діалектика: її історичні форми та особливості. Об’єктивна і суб’єктивна діалектика.

47. Діалектичні принципи загального взаємозв’язку та розвитку.

48. Основні закони діалектики та їх характеристика.

49. Категорії діалектики та їх характеристика.

50. Альтернативи діалектики та їх характерні риси.

51. Пізнання як предмет філософського аналізу. Сутність та структура пізнавального процесу (суб’єкт, об’єкт, образ).

52. Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу. Поняття практики. Форми і рівні практичної діяльності. Функції практики.

53. Єдність чуттєвого та раціонального, логіки та інтуїції у пізнанні.

54. Проблема істини, види істини. Істина і хибність (помилковість). Критерії істини.

55. Наукове пізнання. Рівні і форми розвитку наукових знань.

56. Поняття методу. Класифікація методів наукового пізнання та їх характеристика.

57. Поняття природи. Суспільство як частина природи. Взаємодія суспільства і природи.

58. Філософія суспільства. Основні підходи до розуміння суспільства.

59. Суспільство як система та її структура. Типологія соціальних відносин. Класифікація суспільних законів.

60. Концепції розвитку суспільства та форми соціальних процесів.

61. Проблема людини в історії філософської думки. Головні концепції сутності людини.

62. Сутнісна характеристика людини. Взаємозв’язок біологічного, соціального та психічного в людині. Основні концепції сенсу життя людини.

63. Зміст понять: людина, індивід, особистість. Історичні типи взаємовідносин людини і суспільства.

64. Проблема свободи і відповідальності людини, їх взаємна обумовленість.

65. Сутність і природа цінностей. Цінності та оцінки. Класифікація цінностей.

66. Духовне життя суспільства: поняття, сутність, структура.

67. Суспільна свідомість та її структура. Форми суспільної свідомості, критерії їх розрізнення і взаємодія.

68. Культура як специфічна соціальна реальність. Культура і цивілізація. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.

69. Філософія історії. Сучасні концепції філософії історії.

70. Зміст та спрямованість історичного процесу. Критерії прогресу.

71. Предмет філософії права. Філософсько-правова рефлексія.

72. Філософія права в системі наук, її основні питання і функції.

73. Методологія права та її рівні: спеціально-юридичний, загальнонауковий, філософський. Типи праворозуміння як способи здійснення філософсько-правової рефлексії.

74. Юридичний позитивізм як спосіб філософського осмислення права: світоглядні витоки, сутність, позитивні та негативні риси. Етапи розвитку.

75. Правовий об’єктивізм: філософські витоки, основні форми, позитивні і негативні риси. Філософсько-правова концепція марксизму.

76. Природно-правове мислення: особливості та гуманістичний смисл, переваги та недоліки. Типи класичних природно-правових концепцій.

77. Виникнення античної філософії права і її характерні риси. Філософсько-правові погляди Сократа, Платона, Аристотеля, стоїків.

78. Філософія права середньовіччя (А. Аврелій, Ф. Аквінський) та епохи Відродження і Реформації (Н. Макіавеллі, Ж. Боден, М. Лютер).

79. Філософсько-правові погляди мислителів Нового часу (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк) та епохи Просвітництва (Ш.Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій).

80. Філософія права І. Канта. Принцип суб’єктивності. Моральне обґрунтування права.

81. Гегелівська філософія права: світоглядно-методологічні основи, головні ідеї та сучасне значення.

82. Особливості сучасних концепцій природного права. Принцип інтерсуб’єктивності як методологічна основа, характерні риси, переваги та недоліки, основні течії.

83. Феноменологічні та екзистенційні концепції права. Правові ейдоси. Людське існування і право.

84. Герменевтичні концепції права. Інтерпретація правових текстів.

85. “Філософія серця” як світоглядно-методологічний фундамент національної філософії права (Г. Сковорода, П. Юркевич).

86. Філософсько-правові погляди українських політичних мислителів ХІХ – початку ХХ ст. (М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський та ін.).

87. Філософсько-правові ідеї Б. Кістяківського: методологія права, теорія соціальної правової держави, правосвідомість.

88. Основні ідеї російських філософів права (В. Соловйов, П. Новгородцев, Л. Петражицький та ін.).

89. Право як особлива реальність. Співвідношення сущого і належного в праві.

90. Природне і позитивне право як елементи правової реальності, їх смисл та співвідношення. Проблема сутності та існування права.

91. Багатогранність права. Форми буття права: ідея права, закон, правове життя. Абстрактне і конкретне в праві.

92. Природа людини та антропологічне обґрунтування права.

93. Філософський смисл та обґрунтування прав людини. Значення прав людини в сучасному світі.

94. Особистість і право. Особистість як суб’єкт права. Смисл правового гуманізму.

95. Справедливість як головна правова цінність. Формальна і змістовна справедливість.

96. Ціннісні основи права. Свобода і право. Негативна і позитивна свобода. Свобода і рівність.

97. Поняття правосвідомості. Форми і рівні правосвідомості. Аксіоми правосвідомості.

98. Правовий менталітет та його види. Особливості українського правового менталітету.

99. Інституційний вимір права. Влада і право. Поняття та види легітимації держави і права.

100. Поняття правового суспільства та умови його формування в Україні. Філософські проблеми правотворчості та правозастосування у посттоталітарному суспільстві.

9. Словник

основних філософських термінів

Абсолют [лат. аbsolutus – довершений, необмежений] – вічна, незмінна, нескінченна духовна першооснова світу; основна характеристика Бога в середньов. його осмисленні, яка передбачає доведення позитивних якостей Бога до гранично можливого стану повноти та досконалості.

Агностицизм [грец. agnostos – недоступний для пізнання] – філос. вчення, яке заперечує можливість пізнання суті речей та закономірностей розвитку дійсності.

Антропосоціогенез – тривалий істор. процес виникнення соц. форми руху матерії, становлення і формування людини і суспільства.

Базис [грец. basis – основа] – 1) у марксистській концепції: сукупність виробничих відносин, що складають екон. структуру даного суспільства; 2) головне, на чому будується що-небудь, сутність чого-небудь.

Буття – філос. категорія, яка позначає реальність, що існує об’єктивно, поза і незалежно від свідомості людини.

Відображення – загальна властивість матерії, що полягає у відтворенні ознак, властивостей і відношень об’єкта, що відображається.

Відчуття – відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ, які безпосередньо впливають на органи відчуття.

Властивість – сторона предмета, яка обумовлює його відмінність або подібність з ін. речами.

Гіпотеза [грец. hypothesis – підстава, припущення] – форма розвитку науки; спосіб пізнавальної діяльності, побудови можливого, проблемного знання, в процесі якого формулюється одна з можливих відповідей на питання, що виникло протягом дослідження.

Гуманізм [лат. humanus – людський, людяний] – напрямок сусп. думки, що виник в епоху Відродження, згідно з яким людина розглядається як вища цінність, захищається її свобода і всебічний розвиток.

Деїзм [лат. deіs – бог] – філос. вчення, згідно з яким Бог є безособова першопричина світу, яка знаходиться поза природою та соціумом і не втручається в їхній розвиток.

Діалектика [грец. dialektike – мистецтво вести бесіду] – наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення; метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності, розвитку; процес розвитку чого-небудь у всій різноманітності його форм і у всій його суперечливості.

Дуалізм [лат. dualis – подвійний] – філос. вчення, протилежне монізму, яке виходить з визнання рівноправними, такими, що не зводяться одне до одного, двох субстанцій, начал: духу та матерії, ідеального та матеріального.

Дух [лат. spiritus – букв.: подув, подих, запах] – у широкому смислі поняття Д. тотожне ідеальному, свідомості, на відміну від матеріального начала; у вузькому смислі поняття Д. адекватне поняттю мислення.

Елемент [лат. elementum – стихія, початкова речовина] – філософ. категорія для позначення частин цілого, які знаходяться між собою у взаємозв’язку.

Емпіризм [грец. empeiria – дослід] – напрямок у теорії пізнання, який визнає чуттєве дослідження джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представленим або як описання цього дослідження, або зведеним до нього.

Єдине – філософ. поняття, що означає початок неподільності, єдності й цілісності як реально сущого (речі, душі, свідомості, мови, особистості тощо), так і віртуального планів буття (поняття, закону, числа).

Життя – сутнісна ознака біологічної та сусп. форм руху матерії. Найважливішими її властивостями є: подразливість, розвиток, здатність розмножуватися, в основі яких лежать процеси самооновлення, пов’язані з підтриманням живою системою своєї цілісної організації шляхом обміну з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією.

Закономірність – більш широке, порівняно із законом, поняття. Якщо закон проявляється суворо в конкретних умовах, то З. проявляється як взаємозв’язок низки законів.

Заперечення – філософ. категорія, яка виражає певний тип відношення між двома послідовними стадіями, станами об’єкта, який розвивається. Це відмирання старого, того, що віджило, не відповідає умовам, які змінились.

Ідеалізм [грец. idea – поняття] – філософ. напрямок, який віддає перевагу у причинно-генетичному відношенні ідеї, духу, свідомості, а не матерії.

Ідеальне [грец. idea – ідея, образ] – філософ. поняття, що характеризує загальну властивість усіх образів свідомості і полягає у тому, що вони містять інформацію про об’єкти дійсності, але не мають матеріальності ані об’єктів, ані людського мозку.

Ідея [грец. idea – ідея, поняття] – уявлення, яке розуміється також як форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв’язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення. За своєю логічною будовою І. є формою мислення, різновидом поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об’єктивне знання про наявну дійсність, так і суб’єктивну мету, спрямовану на її перетворення.

Існування – поняття, що вживається для характеристики зовнішніх виявів буття, речі або явища. Онтологічно поняття І. протистоїть категорії “сутність”.

Істина – адекватне відображення об’єкта суб’єктом, який, пізнаючи, відтворює його таким, яким він існує сам по собі, поза і незалежно від людини та її пізнання.

Категорія [грец. kategoria – висловлення, ознака, властивість] – найзагальніше, основне наукове поняття, що відображає суттєві властивості і відношення предметів та явищ, котрі мають достатньо великий ступінь спільності.

Кількість – така визначеність, у якій виражаються відмінності одноякісних речей або спільність різноякісних речей, явищ.

культура – сукупність осмисленої творчої діяльності людей; багатофункціональна система, що містить різноманітні аспекти людської діяльності. К. – категорія для позначення створеного людьми штучного середовища проживання й самореалізації, яка виступає джерелом регулювання соц. взаємодії.

Логос [грец. logos – слово, поняття, розум, закон] – у давньогрец. філософії: загальний закон, основа світу, його порядок і гармонія; в ідеалістичній філософії: духовний першопочаток, світовий розум, абсолютна ідея.

Людина – істота, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню й здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе; вищий ступінь еволюції живих організмів на Землі, суб’єкт сусп.-істор. діяльності і культури.

Матеріалізм [лат. materialis – речовий] – філософ. напрямок, протилежний ідеалізму у вирішенні головного питання філософії. М. виходить із первинності матерії і вторинності духовного, ідеального.

Матеріальне – характеристика буття, яка вказує на його об’єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості існування. М. протилежне ідеальному.

Матерія [лат. materia – речовина] – філософ. категорія для позначення об’єктивної реальності, всього того в об’єктивній реальності, що впливає тим чи ін. чином на людину, спричиняючи відчуття.

Метафізика [грец. meta – після і physika – букв.: те, що після фізики] – спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв’язком і розвитком, не осягає внутрішні протиріччя як джерело саморуху, а також безперервність і стрибкуватість розвитку в їх органічній єдності.

Метод [грец. methodos – шлях дослідження] – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об’єкта.

Мислення – вища форма активного відображення об’єктивної реальності, яка полягає у цілеспрямованому, опосередкованому і узагальненому пізнанні суб’єктом суттєвих зв’язків і відношень предметів та явищ, у створенні нових ідей, у прогнозуванні явищ та дій.

Міра – певний кількісний інтервал, у межах якого предмет зберігає свою якість. М. – кількісні межі існування предмета.

Монізм [грец. monos – один, єдиний] – протилежний дуалізму і плюралізму філософ. принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала – матерії або руху. Матеріалісти началом, основою світу вважають матерію. Ідеалісти єдиним началом усіх явищ вважають дух, ідею тощо.

Наслідок – філософ. категорія для позначення явища, процесу, які обумовлені ін. явищами, процесами.

Необхідність – філософ. категорія, яка відображає внутрішні, стійкі, суттєві зв’язки явищ і визначає їх закономірну зміну і розвиток. Н. існує у природі й суспільстві у формі об’єктивних законів. Непізнані закони проявляються як “сліпа” необхідність.

Номіналізм [лат. nomina – назва, ім’я] – напрямок у середньовічній філософії, який вважає поняття лише іменами. На противагу реалізму, номіналісти стверджували, що реально існують лише окремі речі з їх індивідуальними якостями.

Номос [грец. nomos – закон] – в ант. філософії: універсальна, безособова сила, що підпорядковує своїй владі відношення людей і оберігає все краще, найцінніше, що є у людському житті.

Об’єкт [лат. objectum – предмет] – те, на що спрямована пізнавальна і перетворювальна діяльність людини (суб’єкта).

Об’єктивна реальність [лат. objectum – предмет] – буття поза свідомістю; найзагальніше визначення матеріального світу.

Об’єктивне [лат. objectum – предмет] – характеристика природної і соц. дійсності як такої, що існує поза і незалежно від свідомості суб’єкта.

Пантеїзм [грец. pan – все і theos – бог] – філософ. вчення, яке ототожнює Бога та світ. П. існував у двох формах: натуралістичний П., який наділяв природу якостями живого, божественними властивостями і розчиняв Бога у природі, та містичний П. – все у Богові, тобто розчиняв природу у Богові.

Патристика [грец. pater – батько] – сукупність теологічних, філософ. і соц.-політ. доктрин христ. богословів II-VIII ст.

Пізнання – вища форма відображення об’єктивної дійсності; процес збагачення людини новим знанням; сусп.-істор. процес творчої діяльності людей, який формує їх знання на основі яких виникають цілі й мотиви людських дій.

Позитивне право – діюча система правових норм, відносин і присуджень.

Поняття – форма мислення, у якій виражаються властивості, зв’язки і сторони предмета, що повторюються.

Правова інтерсуб’єктивність – відмінна риса сучасних концепцій природного права; спосіб осмислення права, згідно з яким зміст права виводиться із взаємодії правосуб’єктів.

Правова реальність – поняття для позначення особливого автономного світу права з його законами, логікою функціонування та розвитку, “базисними конструкціями”, а також способом їхнього зв’язку в одне ціле.

Правовий об’єктивізм – спосіб осмислення права, що вбачає джерела права в об’єктивному світі, у соц. реальності.

Правовий позитивізм – спосіб осмислення права, що зводить багатогранну правову реальність до позитивного права; ґрунтується на емпіричному пізнанні права, стверджує відносність правових норм і цінностей, ціннісну нейтральність права і вважає право похідним лише від волі держави.

Правовий суб’єктивізм – спосіб осмислення права, згідно з яким зміст права вбачається у свідомості суб’єкта, ідеї права.

Практика [грец. praktikos – діяльний] – матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльність людини, основний зміст якої полягає в освоєнні і перетворенні природних і соц. об’єктів. П. складає всезагальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання.

Природно-правове мислення – одна з ключових парадигм філософ.-правового і юрид. мислення, що спирається на ідею універсальних ціннісних принципів, здатних бути мірилом справедливості законоположень, встановлених державою.

Причина – філософ. категорія для позначення явища, процесу, які обумовлюють, викликають ін. явище, процес.

Простір – одна з основних об’єктивних форм існування матерії. Поняття П. характеризує розташування матеріальних об’єктів один відносно ін., виражає протяжність тіл, їх співіснування.

Протилежність – одночасно існуючі у предметах і явищах сторони або тенденції, притаманні об’єкту як системі, які взаємно передбачають і в той же час виключають, заперечують одна одну.

Протиріччя – активне взаємовідношення, взаємодія протилежностей, їх єдність і протидія.

Раціоналізм [лат. ratio – розум] – 1) напрямок у теорії пізнання, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей; 2) філософ. напрямок, згідно з яким основним джерелом та критерієм достовірності знань є розум.

Реалізм середньовічний – напрямок у середньов. філософії, який стверджував, що загальні поняття мають реальне існування і передують існуванню одиничних речей.

Релятивізм [лат. relativus – відносний] – заперечення існування об’єктивного змісту знання, впевненість в існування тільки відносних істин.

Рефлексія [лат. reflexio – звернення назад] – унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, як думка про думку, як знання про саме знання.

Розвиток – 1) вищий тип руху, при якому відбувається незворотна, спрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів від одного якісного стану до ін.

Рух – спосіб існування матерії, її всезагальний атрибут. Р. – будь-яка зміна у природі і суспільстві. Матерія без Р. не існує, оскільки не існує і Р. без матерії.

Свідомість – одне з основних понять філософії, психології і соціології, яке означає вищий рівень відображення об’єктивної дійсності, притаманний лише людині. С. – продукт сусп.-істор. розвитку, функціональна властивість мозку, ідеальне відображення дійсності, регулятор цілеспрямованої діяльності людини.

Світогляд – сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця у ньому людини, її істор. походження і призначення.

Сенсуалізм [лат. sensus – почуття] – філософ. вчення, яке визнає відчуття єдиним джерелом достовірних знань; напрямок у теорії пізнання, згідно з яким чуттєвість є головною формою достовірного пізнання.

Система – філософ. категорія для позначення цілісної сукупності елементів, у якій усі елементи настільки щільно пов’язані між собою, що виступають щодо навколишніх умов та ін. систем як єдине ціле.

Cтруктура – філософ. категорія для позначення відносно стійких зв’язків елементів цілого, система відношень елементів у межах даного цілого.

Суб’єкт [лат. subjectus – той, що знаходиться знизу, лежить в основі] – активно діючий, такий, що володіє свідомістю та волею, індивід або соц. група.

Субстанція [лат. substantia – сутність] – одне з центральних понять новоєвроп. філософії, яке означає таку основу світу, яка охоплює та пронизує собою всі форми та явища дійсності, є самодостатньою і не потребує для свого буття ніяких ін. джерел або причин; першооснова, сутність всіх речей і явищ, причина самої себе.

Суспільна свідомість – філософ. категорія, яка відображає духовну сторону життя суспільства, систему ідей, теорій, поглядів, почуттів, настроїв, які стихійно виробляються соц. групами, класами, націями під впливом їх повсякденного життя.

Суспільне буття – філософ. категорія, яка відображає матеріальну сторону життя суспільства, систему матеріальних відносин, що визначають в результаті суспільну свідомість.

Суспільство – відокремлена від природи частина матеріального світу, яка являє собою форму життєдіяльності людей, що істор. розвивається.

Сутність – філософ. категорія, яка виражає внутрішні, глибинні зв’язки, становить основу предмета.

Схоластика [грец. scholastikos – шкільний, вчений] – 1) середньов. реліг. філософія, що з’єднує теолого-догматичні передумови з раціоналістичною методикою й інтересом до формально-логічних проблем; 2) формальні знання, відірвані від життя та практики.

Теїзм [грец. theos – бог] – реліг. концепція, що виходить з існування особистісного, зовнішнього щодо світу Бога, який створив світ і керує ним.

Теологія [грец. theos – Бог і logos – поняття] – богослов’я, теоретична складова реліг. віровчення, покликана узгоджувати між собою основні догми релігії та пояснювати їх.

Тотожність – відношення речі самої до себе та до ін. речей, сторонами якого є подібні властивості, сили, тенденції.

Трансцендентальний [лат. transcendo – що виходить за межі] – здобутий не з зовнішнього досвіду, а споконвічно властивий людському розуму, людській свідомості.

Трансцендентний [лат. transcendens – той, що виходить за межі] – потойбічний, надчутливий, метафізичний; протилежний іманентному.

Уявлення – відтворення у свідомості чуттєво-наглядного образу предмета чи явища об’єктивної реальності, які у даний момент не сприймаються, але сприймалися раніше.

Феномен [грец. phainomenоn – те, що являється] – 1) у матеріалістичній філософії: те саме, що і явище; в ідеалістичній філософії: суб’єктивний зміст нашої свідомості, що не відображає об’єктивну дійсність; 2) рідкісне, незвичайне явище або видатна, виключна в якому-небудь відношенні людина.

Філософія [грец. philosophia від phileo – любов і sophia – мудрість] – система ідей, поглядів на світ і на місце в ньому людини; наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Філософія права – філософ. вчення про право, яке відповідає на питання, що виникають у правовій сфері методом філософії; комплексна, суміжна дисципліна, що знаходиться на стику філософії і юриспруденції.

Форма [лат. forma – зовнішній вигляд] – філософ. категорія, яка позначає спосіб зовнішнього прояву змісту, а також спосіб зв’язку елементів змісту.

Цивілізація [лат. civilis – громадський] – 1) рівень сусп. розвитку, матеріальної і духовної культури; 2) сучасна світова культура; 3) у культурно-істор. періодизації, прийнятій у науці XVIII-ХІХ ст.: третій ступінь сусп. розвитку, наступний за варварством (перший ступінь – дикість) (введений Л. Морганом, Ф.Енгельсом).

Ціле – філософ. категорія для позначення предмета, який складений із часток.

Цілісність – внутрішня єдність об’єкта, віддиференційованість його від навколишнього середовища, а також сам об’єкт, що має такі властивості.

Цінність – поняття, яке вказує на людське, соц. і культурне значення певних явищ дійсності; соц. схвалені більшістю людей уявлення про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, романтична любов, дружба тощо.

Час – одна із основних об’єктивних форм існування матеріальної реальності, яка характеризує тривалість існування процесів і явищ, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем.

Чуттєве пізнання – безпосереднє відображення у свідомості людини зовнішніх сторін, властивостей предметів і явищ об’єктивного світу за допомогою органів відчуття.

Явище – філософ. категорія для позначення у предметі, процесі того, що безпосередньо виявляється, постає перед нами. Являє собою зовнішню більш змінну і рухливу сторону предмета, процесу.

Якість – 1) об’єктивна і всезагальна характеристика об’єктів, що проявляється у сукупності їх властивостей; 2) як філософ. категорія, поряд з категорією кількість, відображає важливу сторону об’єктивної дійсності.

10. Список літератури

Ч а с т и н а І. “Основи філософії”

П і д р у ч н и к и, н а в ч а л ь н о - м е т о д и ч н і п о с і б н и к и

т а д о в і д к о в і в и д а н н я

Антология мировой философии: Сб. философ. текстов. В 4 т. / Под ред. В.В. Соколова, В.Ф. Асмуса и др. – М: Мысль, 1971 – 1972.

Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. – К.: Наук. думка, 1997.

Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: Навч. посіб. – Х.: Право, 2003. – 352 с.

Данильян О.Г., Тараненко В.М. Философия: Учеб. – Х.: Прапор, 2005. – 496 с.

История философии Украины: Хрестоматия: Учеб. пособие. – К.: Лыбидь, 1993. – 553 с.

Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навч. посіб. 2-е вид., виправл. і доопр. – К.: Каравела, 2002. – 544 с.

Сучасний словник з суспільних наук / За ред. О.Г. Данильяна, М.І. Панова. – Х.: Прапор, 2006. – 432 с.

Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 568 с.

Філософія: Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного, В.П. Ан-друщенка, І.В. Бойченка та ін. – К.: Вікар, 1997. – 578 с.

Скирбек К.Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие / Под. ред. С.Б. Крымского: Пер. с англ. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 800 с.

Читанка з історії філософії: У 6-ти кн. / За ред. Г.І. Волинки. – Кн. 6. Зарубіжна філософія ХХ ст. – К.: Довіра, 1993. – 239 с.

С п и с о к о с н о в н и х л і т е р а т у р н и х

п е р ш о д ж е р е л

Аристотель. Политика. Соч. В 4 т. – Т.4. – М.: Мысль, 1983. – С. 375 – 644.

Бэкон Ф. Новый Органон. Соч. В 2 т. – Т.2. – М.: Мысль, 1972. – 486 с.

Гегель Г.В.Ф. Наука логики // Энцикл. философ. наук. В 3 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1974. – 417 с.

Декарт Р. Рассуждение о методе // Избр. произв. В 2 т. – М., 1989. – 656 с.

Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. – М.: Наука, 1991. – 572 с.

Кант И. Критика чистого разума. Соч. В 6 т. – Т.3. – М.: Мысль, 1964. – 799 с.

Кант И. Критика практического разума. Соч. Т.4. – Ч.1. – М.: Мысль, 1964 – 544 с.

Камю А. Бунтующий человек. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.

Лейбниц Г.В. Монадология. Соч. В 4 т. – Т.1. – М.: Мысль, 1982. – 636 с.

Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Твори. – М., 1955. – Т.3. – 544 с.

Ницше Ф. Так говорил Заратустра. / Пер. Ю.М. Антоновского. – М.: Моск. гос. ун-т, 1990. – 300 с.

Поппер К. Р. Открытое общество и его враги. – М.: Феникс, 1992. – 448 с.

Рассел Б. Человеческое познание. – К.: Ника-Центр, Вист-С, 1997. – 543 с.

Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов. – М.: Изд-во полит. лит., 1989. – 394 с.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / Под ред. Т.И. Ойзермана, П.П. Гайденко. – М.: Политиздат, 1992. – 544 с.

Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М.: Наука, 1987. – 240 с.

Тойнби А. Дж. Постижение истории / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1995. – 736 с.

Фейербах Л. Сущность христианства. // Избр. философ. произв. В 2 т. – Т. 2. – М.: Изд-во полит. лит., 1955. – 942 с.

Фрейд З. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. – М.: Изд-во полит. лит., 1989. – 394 с.

Фрейд З. Психология бессознательного / Под ред. М.Г. Ярошевского. – М.: Просвещение, 1989. – 440 с.

Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге / Под ред. А.Л. Доброхотова. – М.: Высш. шк., 1991. – 192 с.

Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии. – М.: Изд-во полит. лит., 1989 – 127 с.

Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. – М.: Политиздат, 1991. – 527 с.

Ч а с т и н а ІІ. “філософія права”

П і д р у ч н и к и, н а в ч а л ь н о - м е т о д и ч н і п о с і б н и к и

т а д о в і д к о в і в и д а н н я

Алексеев А.А. Философия права. – М.: Норма, 1997. – 336 с.

Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Підруч. – К.: Ін Юр, 2003. – 472 с.

Гарник А.В. Философия права: предметная специфика, место и значение в системе социально-гуманитарного знания. – Днепропетровск: Изд-во Днепропетр. ун-та, 1998. – 160 с.

Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: Підруч. – К.: Лібра, 1999. – 487 с.

Жоль К.К. Философия и социология права. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.

Кузнєцов В. Філософія права. Історія та сучасність: Навч. посіб. – К.: “Стілос”; “Фоліант”, 2003. – 382 с.

Максимов С.И. Правовая реальность: Опыт философского осмысления. – Х.: Право, 2002. – 318 с.

Нерсесянц В.С. Философия права: Учеб. – М.: ИНФРА-М., 1997. – 652 с.

Тихонравов Ю.В. Основы философии права. – М.: Вестник, 1997. – 587 с.

Філософія права: Навч. посіб. / За ред. М.В. Костицкого, Б.М. Чміля. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 330 с.

Філософія права: Навч. посіб. / О.Г. Данільян, Л.Д. Байрачна, С.І. Максимов та ін. / За ред. О.Г. Данільяна. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.

Цалін С.Д. Принцип свободи волі в історії соціальної філософії та філософії права. – Х.: Основа, 1998. – 329 с.

Циппеліус Р. Філософія права: Пер. з нім. – К.: Тандем, 2000. – 300 с.

Шкода В.В. Вступ до правової філософії. – Х.: Фоліо, 1997. – 223 с.

С п и с о к о с н о в н и х л і т е р а т у р н и х

п е р ш о д ж е р е л

Алексеев Н.Н. Основы философии права. – СПб: Лань, 1999. – 256 с.

Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.

Гоббс Т. Левиафан. Соч. В 2 т. – Т. 2. – М.: Мысль, 1991. – 678 с.

Дворкін Р. Серйозний погляд на права. – К.: Основи, 2000. – 519 с.

Драгоманов М.І. Вибране. – К.: Либідь, 1991. – 685 с.

Ильин И.А. О сущности правосознания. Соч. В 2 т. – Т. 1. – М.: Медиум, 1993. – С. 73-300.

Кант И. Метафизические начала учения о праве. Соч. Т.4. – Ч.2. – М.: Мысль, 1964. – 544 с.

Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. – М.: Изд-во М. и Ф. Сабашниковых, 1916. – 704 с.

Кістяківський Б. Вибране. – К.: Абріс, 1996. – 512 с.

Кистяковский Б. А. В защиту права // Вехи. Из глубины. – М.: Правда, 1991. – 607 с.

Локк Дж. Два трактата о правлении. Кн. вторая. В 3 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1988. – 668 с.

Макиавелли Н. Государь. – М.: Планета, 1990. – 79 с.

Новгородцев П.И. Соч. – М.: Раритет, 1995. – 448 с.

Платон. Государство. Соч. В 3 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1994. – 536 с.

Рікер П. Право і справедливість. – К.: Дух і літера, 2002. – 218 с.

Роулз Дж. Теория справедливости. Новосибирск.: Б.И., 1995.

Франк С.Л. Духовные основы общества. – М.: Республика, 1992. – 511 с.

Философия права. Хрестоматия: Учеб. пособие / Под ред. Н.И. Панова // Сост.: Н.И. Панов, В.А. Бачинин, А.Д. Свя-тоцкий. – К.: Ин Юре, 2002. – 692 с.

Харт Х.Л.А. Концепція права: Пер. з англ. – К.: Сфера, 1998. – 231 с.

Хеффе О. Политика, право, справедливость. Основоположения критической философии права: Пер. с нем. – М.: Мысль, 1994. – 682 с.

Юркевич Памфіл. З рукописної спадщини. – К.: КМ Academia, 1999. – 308 с.