міністерство освіти І НАУКИ україни
Національна юридична академія україни
імені ярослава
мудрого
Навчально-методичний посібник
для самостійної
роботи
та семінарських
занять
з навчальної
дисципліни
“Соціологія”
(відповідно до вимог ECTS)
для студентів ІV курсу
денних факультетів
Харків
2008
Навчально-методичний посібник для
самостійної роботи та семінарських занять з навчальної дисципліни “Соціологія” (відповідно до вимог ЕСТS) для студентів IV курсу денних факультетів / Уклад.:
М.П. Требін, В.Д. Воднік, Ю.І.
Золотарьова та ін. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2008. – 37 с.
У к л а д а ч
і: М.П. Требін,
В.Д. Воднік,
Ю.І. Золотарьова,
Г.П. Клімова,
Н.П. Осипова,
І.В. Підкуркова,
О.В. Сердюк
Рекомендовано до видання
редакційно-видавничою радою
академії (протокол № 3 від 19.05.2008 р.)
ЗМІСТ
1.
Вступ………………………………………………………......3
2. Загальний
розрахунок годин з лекцій, семінарських занять
та самостійної роботи з соціології…………………………..4
3.
Плани семінарських занять з навчальної
дисципліни
“Соціологія”…………………………………………………..5
4. Поточний
(модульний) та підсумковий контроль знань
студентів…..………………………………………………….8
5. Індивідуальна робота студентів
з соціології.……………..10
6.
Критерії оцінювання успішності студентів……………….10
7.
Контрольні питання для підготовки до
іспиту з
навчальної дисципліни “Соціологія”………………………12
8.
Словник основних соціологічних термінів………………..16
9.
Список рекомендованої літератури………………………..32
Соціологія є навчальною дисципліною циклу
гуманітарних і соціально-економічних дисциплін освітньо-професійної програми за
спеціальністю “Правознавство”.
Соціологія як
соціально-гуманітарна наука вивчає суспільство як цілісну систему, орієнтована
на виявлення законів соціальної взаємодії соціальних груп, інститутів,
особистості. Майбутній юрист повинен розуміти специфіку соціальної системи, конкретної
соціальної спільноти, точно визначати соціальний статус людини, її соціальні
потреби та інтереси, ціннісні орієнтації та настанови, мотивацію діяльності та
поведінки для прийняття правильного рішення та профілактики правопорушень.
Метою вивчення
соціології в юридичному вузі є озброєння студентів знаннями загальних
закономірностей розвитку взаємозв’язків між соціальними групами, інститутами,
особистостями, логічним обґрунтуванням характеристик соціальної реальності.
У результаті
поглибленого вивчення соціології студенти повинні
знати:
– основи
загальної соціології, її предмет, структуру, вихідні категорії, закони та
функції;
– історичний
шлях розвитку світової та вітчизняної соціологічної думки;
– загальний
зміст спеціальних соціологічних теорій (в тому числі, соціології права);
– питання
методики та техніки конкретно-соціологічних досліджень;
уміти:
– аналізувати специфіку соціальних та соціально-психологічних явищ і
процесів у суспільстві, трудовому колективі, сім’ї;
– використовувати
на практиці результати емпіричних соціологічних досліджень;
– здійснювати
соціальне управління і, зокрема, соціо-інженерну діяльність (діагностувати стан
соціально-психологічного клімату в колективі, причини наявних конфліктів);
– використовувати соціальні технології з профорієнтації та адаптації,
роботі з кадрами, поліпшення соціально-психологічного клімату в колективі, розв’язування
міжособових і групових конфліктів, використання соціальних резервів управління.
2. ЗАГАЛЬНИЙ РОЗРАХУНОК ГОДИН ЛЕКЦІЙ, СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ з соціології
|
№ теми |
Модуль/тема |
Всього годин |
У тому числі |
||
|
лекції |
семінарські заняття |
самос-тійна робота |
|||
|
Змістовий модуль 1. Загально-соціологічна теорія – 28 год |
|||||
|
1. |
Соціологія як наука |
6 |
4 |
– |
2 |
|
2. |
Суспільство як об’єкт соціологічного аналізу |
6 |
2 |
2 |
2 |
|
3. |
Соціальна структура суспільства |
10 |
4 |
2 |
4 |
|
4. |
Особистість у системі соціальних зв’язків |
6 |
2 |
2 |
2 |
|
Змістовий модуль 2. Спеціальні соціологічні теорії – 26 год |
|||||
|
5. |
Соціологія сім’ї |
4 |
2 |
– |
2 |
|
6. |
Соціологія соціальних відхилень (девіантної
поведінки) |
8 |
2 |
2 |
4 |
|
7. |
Соціальне управління й соціальна політика.
Соціальні технології |
8 |
2 |
2 |
4 |
|
8. |
Громадська думка як об’єкт
соціологічного аналізу |
6 |
2 |
– |
4 |
|
|
Разом |
62* |
20 |
10 |
24 |
*
У тому числі індивідуальна робота – 8 год.
3. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
“СОЦІОЛОГІЯ”
1.
Соціологія як наука
(для самостійної роботи)
План
1. Об’єкт і предмет
соціології.
2. Структура соціологічного
знання.
3. Функції соціології.
4. Основні етапи розвитку
соціологічної думки.
Література: 4, 35, 56, 57.
2.
Суспільство як об’єкт соціологічного аналізу
План
1. Поняття, характерні
ознаки суспільства.
2. Суспільство як соціальна
система.
3. Соціальна взаємодія як
системоутворюючий чинник.
4. Соціальні зміни як
різновид суспільної динаміки.
5. Соціальні інститути й
соціальні організації.
Література: 4, 5, 7, 11, 12, 13, 29, 32, 35, 36, 39, 43, 44,
49, 50, 54, 57, 59.
План
1. Поняття та зміст соціальної
структури суспільства .
2. Типи соціальних структур
(підструктур) суспільства та їх загальна характеристика.
3. Соціальна стратифікація
4. Соціальна мобільність.
5. Маргінальність: сутність
та причини.
6. Особливості соціальної
структури сучасного українського суспільства.
Література: 1-3, 6, 9, 10, 17, 18, 23, 24, 26-28, 30-32, 41, 42, 52, 56, 57, 58.
1.Поняття
особистості в соціології.
2.Соціальна якість особистості. Соціальний
статус та соціальна роль.
3. Соціалізація людини. Структура
соціалізації.
4. Діяльність та поведінка особистості.
5. Соціальна активність особистості.
Література:4, 8, 20, 21, 35, 42, 51, 56, 57.
5.
Соціологія сім’ї
(для самостійної роботи)
План
1. Сім’я як об’єкт
соціологічного аналізу.
2. Соціальні функції сім’ї.
3. Типи та форми розвитку
сім’ї.
4. Тенденції шлюбно-сімейних
відносин в Україні.
Література: 1, 3, 25, 26, 45, 58.
6. Соціологія соціальних відхилень
(девіантної
поведінки)
План
1. Соціальні норми: поняття, загальні риси, основні види.
2. Сутність і
загальні ознаки соціальних відхилень.
3. Типологія
соціальних відхилень, форми девіантної поведінки.
4. Основні
підходи до пояснення причин девіантної поведінки.
5. Соціальний
контроль як механізм соціальної регуляції поведінки людей та підтримання
суспільного порядку.
Література:16, 19, 22, 25, 34, 45-48, 53, 57, 60.
7. Соціальне управління та соціальна політика.
Соціальні технології
План
1. Поняття соціального
управління. Функції та принципи соціального управління.
2.
Управлінське рішення: стадії
розробки та основні вимоги.
3. Напрямки соціального
управління. Соціальна сфера суспільства й соціальна політика.
4. Форми
соціального управління: соціальне прогнозування, соціальне проектування,
соціальне планування: зміст і методи.
5. Соціальні технології:
поняття, призначення, принципи. Структура й типи соціальних технологій.
Література: 14, 15, 33, 37, 38, 40, 55, 57, 61, 62.
8. Громадська думка як об’єкт соціологічного аналізу
(для
самостійної роботи)
План
1. Поняття
громадської думки та її природа.
2. Об’єкт і суб’єкт
громадської думки.
3.
Становлення громадської думки. Критерії та показники її зрілості.
Література: 35, 56, 57.
4. ПОТОЧНИЙ (МОДУЛЬНИЙ) ТА ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
Опис предмета курсу “Соціологія”
|
Курс |
Напрям, освітньо-кваліфі-каційний
рівень |
Характеристика навчального
курсу (структура залікового кредиту) |
|
Кількість кредитів ECTS:
1,5 Модулів: 3 Змістових модулів: 2 Загальна кількість годин: 54 Тижневих годин : 6 |
6.0601 “Право” 7.06001 “Спеціаліст” |
Обов’язкова: Модуль I Лекції: 20 Семінарські заняття: 10 Модуль II Індивідуальна робота: 8 Модуль III Самостійна робота: 16 Вид контролю: іспит |
Організація
поточного модульного контролю
Оцінювання знань
студентів з соціології здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю
(ПМК). Загальним об’єктом оцінювання знань студентів є відповідні частини навчальної
програми з дисципліни “Соціологія”, засвоєння якої перевіряється під час ПМК.
Завданням ПМК
є перевірка розуміння та засвоєння навчального матеріалу змістового модулю,
здатності осмислити зміст окремих тем чи розділу, умінь застосовувати отримані соціологічні
знання при вирішенні професійних завдань.
Об’єктами ПМК
знань студентів з соціології є:
– систематичність та активність
роботи на лекціях, семінарських заняттях (відвідування відповідних форм навчального
процесу, активність та рівень знань при обговоренні питань);
– виконання модульних контрольних
завдань;
– інші форми робіт.
Оцінювання результатів
ПМК здійснюється викладачем наприкінці вивчення кожного модулю.
Критеріями оцінювання
ПМК є :
– активність та
рівень знань при обговоренні питань семінарських занять, відвідування відповідних
форм навчального процесу, самостійне доопрацювання окремих тем чи питань, інші форми
робіт ( від 0 до 5 балів);
– виконання контрольної
роботи у формі тестування (від 0 до 15 балів). Перелік тестів, порядок і час їх
складання, критерії оцінювання визначаються кафедрою і доводяться до відома студентів
на початку навчального року, що передує їх проведенню.
Підсумковий бал
за результатами ПМК оформляється під час останнього семінарського заняття відповідного
семестру. Загальна кількість балів за ПМК складає 40 балів. Кожен модуль оцінюється
у 20 балів. Результати ПМК знань студентів вносяться до відомості обліку поточної
успішності. Вони є основою для визначення загальної успішності студента з дисципліни
“Соціологія” і враховуться (за необхідності) при виставленні балів за ПКЗ.
У разі невиконання
завдань ПМК з об’єктивних причин студенти мають право за дозволом декана
(викладача) скласти їх не пізніше останнього семінарського заняття. Час та порядок
складання визначає викладач.
5. ІНДИВІДУАЛЬНА
РОБОТА СТУДЕНТІВ
З СОЦІОЛОГІЇ
Індивідуальна робота студентів повинна
допомагати їм більш повно оволодіти предметом курсу, розширити їхню ерудицію,
сформувати навички науково-дослідницької роботи. З цією метою при організації
самостійної роботи студентів слід органічно поєднувати ті види роботи, які
вимагають уваги, з тими, які стимулюють творчій пошук та мислення, що дозволить
усебічно підготувати студента до самостійної праці. Результатом індивідуальної роботи
має стати формування якісно нового рівня наукової підготовки студента, вміння
вільно орієнтуватися в системі соціологічних знань.
Відповідно
до вимог “Положення про організацію навчального процесу в
кредитно-модульній системі підготовки фахівців” індивідуальна робота студентів
з соціології може включати до себе: участь у роботі студентського наукового гуртка
(проблемної групи) з соціології, студентських наукових конференціях, конкурсах,
олімпіадах, написання рефератів та їх презентацію, анотацію прочитаної
додаткової літератури, бібліографічний опис літератури, переклад іноземних
текстів встановлених обсягів та інші форми роботи.
Вибір студентом видів
індивідуальної роботи здійснюється на альтернативній основі за власними
інтересами і попереднім узгодженням з викладачем. Організацію, контроль та оцінку
якості виконання індивідуальної роботи студентів здійснює викладач, який веде
семінарські заняття. За індивідуальну роботу студент має можливість отримати
максимально 10 балів.
6. КРИТЕРІЇ ОЦІНювання УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ
Підсумкове
оцінювання рівня знань студентів з соціології здійснюється на основі
результатів ПМК, індивідуальної роботи студентів та ПКЗ за 100-бальною шкалою.
Завдання ПМК та індивідуальної роботи студентів оцінюється від 0 до 50 балів,
завдання, що виносяться на ПКЗ – від 0 до 50 балів.
ПКЗ з
соціології проводиться у формі іспиту з вузлових питань, що потребують творчої
відповіді та уміння синтезувати отримані соціологічні знання з сучасними
соціальними й правовими проблемами.
Конкретний
перелік питань та завдань, що охоплюють весь зміст навчальної дисципліни,
критерії оцінювання екзаменаційних завдань, порядок і час їх складання
визначаються кафедрою і доводяться до студентів на початку навчального року. До
екзаменаційного білета включаються, як правило, три теоретичні питання.
До відомості
обліку підсумкової успішності заносяться сумарні результати в балах ПМК,
індивідуальної роботи студентів та ПКЗ.
Підсумкова
оцінка з навчальної дисципліни виставляється в залікову книжку відповідно до
такої шкали.
|
Оцінка за шкалою ECTS |
Визначення |
Оцінка за національною шкалою |
Оцінка за 100-баль-ною
шкалою, що використовується в НЮАУ |
|
А |
Відмінно – відмінне виконання, лише з незначною кількістю помилок |
5 |
90-100 |
|
В |
Дуже добре – вище середнього рівня з кількома
помилками |
4 |
80-89 |
|
С |
Добре – в загальному правильна робота з певною
кількістю незначних помилок |
75-79 |
|
|
D |
Задовільно – непогано, але зі значною кількістю недоліків |
3 |
70-74 |
|
Е |
Достатньо – виконання задовольняє мінімальні
критерії |
60-69 |
|
|
FX |
Незадовільно – потрібно попрацювати перед тим, як
перескладати |
2 |
35-59 |
|
F |
Незадовільно – необхідна серйозна подальша робота,
обов’язковий повторний курс |
1-34 |
7. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ для
підготовки
ДО ІСПИТУ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
“СОЦІОЛОГІЯ”
1.
Об’єкт і предмет соціології.
2.
Структура соціологічного знання.
3.
Функції соціології.
4.
Місце соціології в системі суспільних наук.
5.
Теоретична та прикладна соціологія: особливості їх
взаємодії.
6.
Спеціальні соціологічні теорії: визначення та їх роль.
7.
Періодизація розвитку соціологічної науки.
8.
Закони, категорії і методи соціології.
9.
Основні ознаки суспільства.
10. Суспільство як соціальна система, його основні
елементи.
11. Поняття соціальної групи, її характеристика.
12. Соціальні інститути, їх типи.
13. Основні функції соціальних інститутів.
14. Дисфункції соціального
інституту: причини, виникнення, форми вираження і шляхи подолання.
15. Соціальна організація: поняття, основні характеристики.
16. Суспільні відносини, їх типологія.
17. Соціальні відносини, їх характеристика.
18. Соціальна взаємодія.
19. Фактори та механізми соціальних змін.
20. Соціальна структура суспільства: поняття, загальна
характеристика.
21. Соціальна структура та підструктури суспільства,
їх взаємозв’язок.
22. Соціально-етнічна структура суспільства: загальна
характеристика.
23. Тенденції розвитку етносів.
24. Соціально-поселенська структура суспільства: загальна
характеристика.
25. Урбанізація як тенденція розвитку поселенської
структури.
26. Соціально-професійна
структура суспільства: загальна характеристика.
27. Соціальна структура сучасного суспільства в
Україні та тенденції її розвитку.
28. Соціально-класова структура суспільства: загальна
характеристика.
29.
Причини та основні компоненти соціальної нерівності.
30. Соціальна стратифікація.
31. Соціальна мобільність: поняття, види, канали.
32. Маргінальність: сутність та причини.
33. Маргінальність соціальних груп в умовах якісного
оновлення суспільства.
34. Соціально-демографічна структура: загальна характеристика.
35. Соціально-демографічна
ситуація в Україні. Основні напрямки демографічної політики держави.
36. Молодь як соціально-демографічна група.
37. Сім’я як об’єкт соціологічного аналізу.
38. Фази й типи розвитку сім’ї.
39. Соціальні функції сім’ї.
40. Тенденції розвитку сім’ї.
41. Причини дестабілізації сімейних відносин та шляхи
їх подолання.
42. Поняття особистості. Соціологічний підхід до
проблеми особистості.
43. Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “особистість”,
“індивідуальність”.
44. Соціальна якість людини.
45. Соціальна типологія особистості.
46. Соціалізація людини.
47. Структура соціалізації людини.
48. Соціальна активність особистості.
49. Механізми соціалізації людини.
50. Соціальний статус та соціальні ролі особистості.
51. Соціальні потреби та інтереси особистості.
52.
Мотиви, стимули та настанови діяльності особистості.
53. Проблеми соціалізації людини в сучасних умовах.
54. Роль права в соціалізації людини.
55. Соціологія девіантної поведінки як спеціальна
соціологічна теорія.
56. Соціальні норми, їх характеристика.
57. Соціальна норма: поняття та класифікація.
58. Девіантна поведінка: поняття, типи.
59. Причини девіантної поведінки.
60. Шляхи запобігання і корекції девіантної поведінки.
61. Ознаки девіантної поведінки.
62. Сутність і форми соціального контролю.
63. Сутність і напрямки соціального управління.
64. Функції соціального управління.
65. Принципи соціального управління.
66. Право в структурі соціального управління.
67. Характеристика управлінського циклу.
68. Соціальне прогнозування, проектування й планування:
їх особливості.
69. Соціальні технології: поняття і процес розробки.
70. Громадська думка: сутність та види.
71. Основні характеристики громадської думки.
72. Функції громадської думки.
73. Етапи становлення та показники зрілості
громадської думки.
74. Шляхи формування громадської думки.
75. Форми прояву громадської думки.
8. СЛОВНИК ОСНОВНИХ соціологічних
ТЕРМІНІВ
Адаптація – одна з висунутих Т. Парсонсом
функціональних передумов існування суспільства для визначення засобу, за
допомогою якого суспільство пристосовується до навколишнього середовища та
видозмінює його відповідно до своїх потреб.
Аналітичне дослідження – дослідження, що здійснюється
для виявлення причин, що лежать в основі досліджуваного явища, відрізняється
особливою складністю і має практичну цінність.
Анкетування – письмове опитування,
опосередкована соціально-психологічна взаємодія дослідника з респондентом.
Анкета – опитувальний лист, самостійно заповнюваний
респондентом за зазначеними у ньому правилами.
Асоціальна поведінка – результат недоглядів у ході
соціалізації.
Бунт – тип поведінки, яка характеризується
тим, що окремі члени суспільства (бунтарі) відкидають як культурні цілі суспільства, так і засоби їх досягнення,
висуваючи на їх місце нові.
Вибірка – процес формування вибіркової сукупності. Процес
вибірки характеризується такими ознаками: 1) числом ступенів добору; 2) типом
виділених об’єктів репрезентації на проміжних ступенях добору; 3) способом
добору об’єктів репрезентації й одиниць спостереження на кожному ступені; 4)
способом районування виділених на проміжних ступенях добору об’єктів
репрезентації.
Вибіркова сукупність – частина генеральної сукупності,
об’єкти якої виступають як основні об’єкти спостереження; вибирається так, щоб
її характеристики відбивали властивості генеральної сукупності.
Вимір – процедура, за допомогою якої об’єкти виміра
(відносно якостей та відносин між ними) накладаються на певну чисельну систему
з відповідними відносинами між числами, що одержали в практиці соціологічних
досліджень назву шкал.
Відносини соціальні – відносини між соціальними суб’єктами,
що займають різне положення в суспільстві, беруть неоднакову участь у його
економічному, політичному та духовному житті і які відрізняються способом
життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.
Відокремлення – метод здійснення соціального
контролю шляхом обмеження контактів девіанта з іншими людьми, але не повна
ізоляція від суспільства; такий підхід допускає виправлення девіантів і їх
повернення в суспільство, коли вони будуть готові знову виконувати
загальноприйняті норми.
Вік соціальний – рівень
соціальних досягнень індивіда (кар’єра, суспільне становище, сімейний статус і
т. ін.) у порівнянні зі статистично середнім рівнем людей одного з ним віку.
Вік соціальний визначається як інституалізований віковими нормами (межі
шлюбного і пенсійного віку, повноліття і т. ін.), так і більш гнучкими
соціально-психологічними регуляторами – віково-рольовими очікуваннями.
Віково-рольові очікування – норми й вимоги соціального
оточення, пропоновані людині, що досягла меж певного вікового етапу, коли від
неї можна очікувати виконання кола ролей, що відповідають даному віку і
соціальному становищу.
Вільне інтерв’ю – початковий етап розробки стандартизованого
інтерв’ю чи анкети для перевірки прийнятності питань та інформаційної змістовності
відповідей.
Генеральна сукупність – 1) сукупність, на яку соціолог
поширює висновки дослідження; 2) сукупність об’єктів, що мають відношення до
проблеми дослідження.
Гіпотези дослідження – обґрунтовані
припущення про структуру досліджуваних соціальних об’єктів, характер їх складових
елементів, механізм функціонування й розвитку і т. ін.
Девіантна поведінка – 1) вчинки, дії людини, які не
відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим, визнаним у певному
суспільстві нормам; 2) соціальне явище, яке відбиває людську діяльність, що не
відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим, визнаним у певному
суспільстві нормам.
Демографічна політика – політика, яка включає до себе
економічні, соціальні та юридичні заходи, що впливають на демографічні процеси,
і спрямована на досягнення у довгостроковій перспективі бажаних результатів
природного відновлення генерацій.
Диспозиція – особиста схильність.
Диспозиції: 1) настанови, сформовані на основі потреб біологічного характеру в
найпростіших ситуаціях; 2) соціальні установки, сформовані на основі потреб
спілкування у звичайних повсякденних обставинах; 3) диспозиції, що
характеризують загальну спрямованість інтересів особистості на певну сферу
праці чи дозвілля (базові соціальні установки); 4) вищий диспозиційний рівень, на
якому утворюється система ціннісних орієнтацій особистості.
Дія соціальна – спосіб вирішення соціальних
проблем і протиріч, в основі яких лежить зіткнення інтересів і потреб головних
соціальних сил певного суспільства.
Експерт-опитування – виявлення шляхом застосування
методу опитування суджень компетентних осіб з досліджуваної проблеми.
Експерт-оцінка – судження компетентних осіб з
досліджуваної проблеми.
Електоральна поведінка
(від лат. elector – вибирати) – форма прояву політичної поведінки громадян із
приводу делегування ними своїх повноважень. Специфіка Е.п. (участі/неучасті) виявляється на етапах передвиборчої кампанії,
у процедурі виборів, на етапі реалізованого електорального поводження, який
характеризується зв’язком виборців з обранцями, відкликанням і переобранням депутатів
і т.ін. Характерна риса Е. п. – рухливість,
здатність до мінливості під цілеспрямованим впливом засобів політичної реклами
та РR-технологій.
Етнос – спільність людей, що історично виникла на певній
території, складається з багатьох поколінь і має спільні риси та усталені
культурні й психологічні особливості.
Життєвий цикл родини – основні етапи розвитку родини:
1) створення родини (перший шлюб); 2) початок дітородіння (перша дитина); 3) закінчення
дітородіння (народження останньої дитини); 4) “порожнє гніздо” (виділення з
родини останньої дитини); 5) припинення існування родини (у зв’язку зі смертю
одного з подружжя) чи розлучення, що порушують нормальну послідовність циклу
родини.
Закон соціальний – явище чи процес, об’єктивний,
стійкий і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами, процесами, різноманітними
сферами громадського життя, що виникає, виявляється і реалізується внаслідок
масової діяльності людей і через їх діяльність.
Згуртованість малої соціальної групи – характеристика ступеня
єдності членів групи, погодженості їх спільної діяльності і міцності взаємин.
Процес згуртування трудового колективу – формування й підтримка єдності інтересів,
цінностей і норм поводження всіх членів колективу в трудовій діяльності.
Ізоляція – метод здійснення соціального контролю, суть
якого полягає в тому, щоб поставити нездоланні перепони між девіантом і
суспільством без яких-небудь спроб виправлення або перевиховання першого.
Індивід
(лат. indiviad – неподільний, кінцевий) – окрема, конкретна людина, одиничний
представник людського роду.
Індивідуальність – сукупність рис, що відрізняють
одного індивіда від іншого.
Індикатор соціальний – доступна спостереженню і виміру
характеристика (ознака) досліджуваного чи керованого соціального об’єкта.
Інновація – тип поведінки, за якої індивіди твердо дотримуються встановлених суспільством цілей, але відкидають схвалені суспільством засоби їх досягнення.
Інституалізація – процес упорядкування,
формалізації і стандартизації соціальних взаємодій.
Інститут соціальний – форма
закріплення і спосіб здійснення соціалізованої діяльності, що забезпечує
стабільне функціонування суспільних відносин. За допомогою соціальних норм і
санкцій соціальні інститути (політичні партії, армія, церква, школа, родина,
мораль, право і т. ін.) виконують організаційні, регулятивні, управлінські та
виховні функції в суспільстві.
Інтегральна соціологія – загальна теорія соціального
аспекту життя, що вивчає родові ознаки всіх суспільних явищ і залежність між
ними на основі всіх джерел пізнання, раціональних висновків з них та інтуїції.
Інтеграція – одна з висунутих Т.Парсонсом
функціональних передумов існування суспільства, якою визначаються інструменти,
що допомагають системі в справі об’єднання своїх членів у єдине ціле.
Інтерв’ю – спеціальний вид
цілеспрямованого дослідницького спілкування, застосовуваний як метод одержання
соціологічної інформації.
Інтерв’ю-думка – коментарі відомих фактів і подій.
Інтерв’ю-повідомлення – опитування, мета якого отримання
інформації.
Інтерес – причина соціальної дії, усвідомлена і певним
чином виявлена потреба. Потреби й інтереси бувають матеріальні, духовні й
соціально-політичні.
Інтеріоризація – процес включення соціальних
норм і цінностей до внутрішнього світу людини, перетворення норм, цінностей та
інших компонентів навколишнього середовища на внутрішнє “я” людини.
Інтерпретація понять – процедура розробки програми
соціологічного дослідження, що включає теоретичне й емпіричне уточнення понять.
Когортне дослідження – тривале вивчення визначеної
когорти населення, об’єднаної спільною соціальною ознакою.
Клас – велика соціальна група, що відрізняється від інших
за критеріями доступу до суспільного багатства (розподілу благ у суспільстві),
влади, соціального престижу.
Конфлікт соціальний – зіткнення інтересів різних соціальних
груп, окремий випадок прояву соціального протиріччя, одна з його форм, що
характеризується наявністю вираженого протистояння суспільних сил чи проблеми,
що є ядром конфлікту, а також усвідомленням носіїв конфліктної ситуації
(конфліктуючими групами) своїх протилежних інтересів і цілей діяльності.
Конформність – тип
поведінки, яка виявляється
в тому, що члени суспільства приймають і мету (досягнення матеріального успіху), і
соціально затверджені засоби її досягнення.
Латентність (“збереження
зразку” або “регулювання напруги”) – одна з висунутих Т.Парсонсом
функціональних передумов існування суспільства, підтримування їх прихильності до певних
цінностей та контроль за тими, хто намагається цьому протидіяти.
Легітимність – букв. згодний із законами,
правомірний, належний, правильний, ступінь законності тієї чи іншої влади. У
політичному значенні термін уведений М.Вебером для відмежування “емпіричної
легітимності” соціального порядку, що пов’язується з його фактичною значущістю
для людей і виявляється в їх поведінці, від нормативної легітимності, що
характеризується формальною відповідністю соціального порядку законам країни
(легальністю).
Людина – загальне родове поняття, в якому відображається ознака,
яка відокремлює специфічно людське у відносинах людини homo sapiens і природи.
Мала соціальна група – соціальна група, члени якої
знаходяться в безпосередній міжособистісній взаємодії.
Маргінальність – поняття, яке характеризує становище
тих, хто відірвався від своєї верстви, але ще не адаптувався до нової, не прийняв
її цінностей та норм; перехідний, структурно не визначений соціальний стан суб’єкта.
Міграція – усі види переміщень у просторі, що призводять
до зміни географічного розміщення населення, його густоти та заселеності
територій.
Молодь – внутрішньо неоднорідна соціально-демографічна
група суспільства, що володіє властивим тільки їй набором
соціально-психологічних якостей, що включає людей не молодше 14 років і не
старше 30 років.
Мотив –
конкретні внутрішні спонуки до дії, які є відображенням у свідомості людей їх
об’єктивних потреб та інтересів.
Народність – історичний тип етнічної
спільноти, що виникає в період розкладу родоплемінної організації суспільства і
заснований не на кровній, а на територіальній єдності, яка підтримується державним
примусом.
Наркоманія (від грец. Narke
– заціпленість і mania – скаженість,
божевілля) – захворювання, яке полягає у фізичній і (або) психічній залежності
від наркотичних засобів, що поступово призводить до фізичного і психічного виснаження
організму.
Народжуваність –
частота дітонародження у тій чи іншій сукупності населення, яка виражається
відношенням кількості народжених дітей до тієї чи іншої чисельності населення.
Настанова – соціально зумовлена схильність
особистості чи соціальної групи до певної дії в конкретних умовах.
Нація – поліетнічна спільнота людей, що історично
склалася, яка виникла і розвивається на основі спільності їх території,
економічних зв’язків, особливостей національної самосвідомості, психічного
складу, єдиної уніфікованої мови, поліфонічної культури зі своєю системою
цінностей.
Об’єкт аналізу демографічної підструктури – кількість і якість
населення, що виражається через чисельність і темпи зростання, чисельність і
склад сімей, структуру населення за статтю, віком, станом здоров’я.
Об’єкт дослідження – соціальний процес, область дійсності,
умова явна чи така, що містить соціальне протиріччя і породжує проблемну
ситуацію.
Операціоналізація понять – специфічна наукова процедура
встановлення зв’язку концептуального апарату дослідження з методичним
інструментарієм. Вона поєднує проблеми формування понять, техніки виміру й
пошуку соціальних індикаторів.
Описове дослідження – проводиться за наявності гіпотези
про структурно-функціональні зв’язки і класифікаційні характеристики досліджуваного
соціального об’єкта. Мета – одержання емпіричних даних для перевірки описової
гіпотези.
Опитування – сукупність методів одержання
інформації про досліджуваний об’єкт; здійснюється шляхом діалогу між
дослідником і респондентом.
Особистість – конкретне відображення сутності
людини, інтеграція в індивіді соціально значущих рис, зумовлених соціальними
відносинами.
Панельне дослідження – один з видів соціологічного
дослідження, який передбачає збирання інформації шляхом декількох (не менше
двох) опитувань членів постійної вибіркової сукупності (панелі). Оскільки
інформація охоплює дані, отримані від кожного члена панелі у двох (чи більше)
тимчасових точках, з’являється можливість поряд із сукупними зрушеннями вивчати
й індивідуальні зміни.
Паразитизм соціальний – 1) суспільно неприйнятний спосіб
існування окремих соціальних груп, верств, індивідів, за якого одні з них
існують за рахунок інших чи за рахунок суспільства; 2) складне явище, що
змінюється і має свої причини та параметри: кількісні (стан, динаміка) та
якісні (характер, структура)
Плем’я – етносоціальна спільність первісного (докласового)
ладу, яка є сукупністю родів, пов’язаних між собою спільністю культури, єдністю
релігійних уявлень, усвідомленням спільного походження, наявністю органів самоуправління
й самоназви.
Потреба – поняття, яке виражає об’єктивну залежність людини
від зовнішнього світу, побудник до праці, що активізує людину, однак спонукальна
сила властива лише усвідомленим потребам. Потреба – нестача, необхідність, що
прийняла специфічну форму відповідно до культурного рівня особистості індивіда.
Предмет дослідження – властивості
й особливості об’єкта, що виявляють його протиріччя. Предмет дослідження
відбиває взаємозв’язок проблеми дослідження й об’єкта дослідження.
Принципи соціального управління – основоположні
начала, узагальнені основні правила, які означають будову організаційних
структур, функціонування та розвиток управляючої системи, спрямованої на
ефективність управлінських рішень.
Проблема дослідження – складне
питання, пов’язане із суперечностями між соціальною дійсністю і її теоретичним
уявленням, яке потребує вирішення шляхом вивчення за допомогою відповідних методів,
процедур і прийомів дослідження.
Проблема соціальна – соціальне протиріччя,
яке усвідомлюється суб’єктами як вагома для них невідповідність між існуючим і
тим, що має бути, між цілями та результатами діяльності, що виникає через
відсутність засобів для досягнення цілей.
Програма дослідження – виклад мети
і загальної концепції дослідження, вихідних гіпотез разом з логічною послідовністю
операцій для їх перевірки
Професія – спеціалізована
діяльність особи, яка має ринкову вартість і може виконувати функцію життєвого
забезпечення.
Реабілітація – метод здійснення соціального
контролю, що розглядається як процес, у ході якого девіанти можуть підготуватися
до повернення до нормального життя і правильного виконання своїх ролей у
суспільстві.
Респондент – особа, яка виступає як джерело
первинної інформації в процесі опитування чи в результаті спостереження з
приводу певного явища.
Ретритизм – тип поведінки, для якої характерним є те, що індивіди відкидають як культурні цілі, так і визнані засоби їх досягнення, натомість нічого не пропонуючи.
Реформа соціальна –
перетворення, зміна, нововведення, перевлаштування якоїсь сторони суспільного
життя без руйнування основ існуючої соціально-політичної структури та
суспільного ладу.
Рід – мала етнічна група, представники якої пов’я-зані
кровними вузами і ведуть своє походження по одній лінії (материнській або
батьківській).
Ритуалізм – тип поведінки, основними ознаками якої є те, що члени суспільства відкидають культурні цілі
або принижують їх значення, але при цьому
використовують схвалені суспільством засоби досягнення таких
цілей.
Рівень життя – поняття, що характеризує міру задоволення соціально-економічних та
духовних потреб людей. Р.ж. виявляється
в кількості та якості благ та послуг, що споживаються.
Рішення управлінське –
сформульовані суб’єктом управління завдання і модель способу діяльності,
поведінки, які має здійснити об’єкт управління. Р.у. – це розгорнутий у часі логіко-розумовий,
емоційно-психологічний, організаційно-правовий процес, що здійснюється в межах
компетенції суб’єкта управління, результатом якого є певним чином зафіксований
проект будь-яких змін у конкретних системах суспільства; документ, який являє собою
певний план дій.
Робочий план дослідження – документальне фіксування
послідовності й обсягу всіх ресурсних витрат, необхідних для виконання програми
дослідження.
Родина – мала соціальна група, заснована на шлюбі чи
кровному спорідненні людей, зв’язаних спільністю побуту і взаємною
відповідальністю. Функції родини: виховна, господарсько-побутова, духовного
спілкування, рекреативна, опікунська, сексуальна, представницька, репродуктивна,
матеріального забезпечення, організаційна.
Розвідувальне (пошукове) дослідження – попередній етап
соціологічного дослідження без чіткого уявлення про проблему й об’єкт
дослідження. Мета – збір інформації, вивчення документів, проведення
спостережень.
Санкція – засіб (заохочення або покарання) стимулювання
людей до належної поведінки, обумовленої нормою.
Смертність – демографічний показник, що
характеризує стан здоров’я населення: кількість смертей на 1 тис. населення за
1 рік.
Соціалізація – процес формування основних ознак
особистості (свідомості, почуттів, здібностей, засвоєння соціальних ролей і т.
ін.) на основі навчання і виховання, перетворення людини на члена суспільства.
Соціальне самовизначення – усвідомлення
людиною своєї соціальної природи, місця в суспільстві. Об’єктивною передумовою
соціального самовизначення є існування класів, соціальних верств і груп, що
детермінують основні характеристики соціального стану людей: місце в системі
виробничих відносин, роль у суспільній організації праці, рівень і джерела доходів,
специфіку економічних, політичних та інших інтересів.
Соціальна активність – системна
соціальна якість, через яку виявляється рівень реалізації соціальності
особистості, тобто глибина й повнота зв’язків особистості із соціумом, ступінь перетворення
особистості на суб’єкта суспільних відносин.
Соціальна мобільність –
будь-який перехід індивіда, соціального об’єкта чи цінності, створеної чи то
модифікованої шляхом людської діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої.
Соціальна структура – засіб організації та зв’язку
окремих елементів соціальної системи в єдине ціле.
Соціальна адаптація – пристосування людини до соціально-економічних
умов, рольових функцій, соціальних норм соціальних груп і організацій, соціальних
інститутів як середовища її життєдіяльності.
Соціальна взаємодія – система взаємозумовлених соціальних
дій, пов’язаних циклічною причинною залежністю, за якої дії одного суб’єкта є водночас
причиною та наслідком відповідних дій інших суб’єктів.
Соціальна група – сукупність людей, що має спільні
соціальні ознаки: професію, стаж роботи, подібні права й обов’язки.
Соціальна діагностика
– досліджування соціального явища з метою виявлення причинно-наслідкових зв’язків
і відносин, які характеризують його стан, визначають тенденції розвитку.
Соціальна допомога – система
заходів, спрямована на усунення перешкод на шляху реалізації людьми своїх
соціальних прав.
Соціальна
норма – правило, яке відбиває
вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки індивідума, групи в їх
взаємовідносинах та у відносинах із соціальними інститутами, суспільством у
цілому.
Соціальна
організація – система
відносин, що об’єднує якусь частину індивідів (груп) для досягнення певної
мети. Характерні ознаки С.о. – цільова
природа, ієрархічність, розподіл праці, норми діяльності.
Соціальна підтримка – діяльність
органів місцевого самоврядування, громадських організацій, спрямована на конкретну
людину чи групу людей, що потребують невідкладної соціальної допомоги.
Соціальна політика – 1) розробка
заходів щодо забезпечення державотворчих можливостей для всіх людей і родин
умов для нормальної життєдіяльності й розвитку; 2) діяльність держави і
громадянського суспільства щодо створення системи заходів, які забезпечують функціонування
соціальних інститутів, головною метою яких є реалізація громадянами своїх соціальних
прав.
Соціальна роль –
нормативний зразок поведінки індивіда, який займає певну соціальну позицію (в
суспільстві, соціальної організації, соціальній групі) і виконує відповідні функції.
Соціальна система – цілісне утворення, основою
якого є люди та їх стосунки, що мають усталений характер і передаються від
покоління до покоління.
Соціальна спільність – певна сукупність людей, які
мають спільні соціальні ознаки (клас, професію, місце проживання тощо).
Соціальне планування – науково
обґрунтоване визначення цілей, показників, завдань розвитку соціальних процесів
і основних засобів їх перетворення в реальному житті.
Соціальне
прогнозування – 1) процес здобуття наукової інформації про тенденції
розвитку і майбутній стан соціального процесу, відносин, явищ і подій у
соціальній практиці; 2) твердження про ймовірні тенденції розвитку та майбутній
стан соціального процесу, явища, події у соціальній практиці з високим ступенем
достовірності.
Соціальне проектування – специфічна
діяльність, пов’язана з науково обґрунтованим визначенням варіантів розвитку
нових соціальних процесів, явищ з їх цілеспрямованою докорінною зміною.
Соціальне управління – 1)
цілеспрямований вплив на соціальні структури і процеси; 2) один з видів
управління, функція якого полягає у забезпеченні потреб нормального функціонування
й розвитку суспільства та його підсистем.
Соціальний показник – якісна й кількісна
характеристика соціальних об’єктів, процесів і явищ для оцінки відповідності реального
стану науково обґрунтованим вимогам.
Соціальний процес – послідовна
зміна стану суспільства чи його окремих систем.
Соціальний статус – становище індивіда або соціальної
групи відносно інших індивідів, груп, яке визначається соціально значущими для даної
суспільної системи ознаками (професійно-кваліфікаційними, економічними і т. ін.).
Соціальний захист – сукупність соціальних
та юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою кожному члену суспільства
можливості реалізації його найважливіших соціально-економічних прав, у т.ч.
права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку
особистості.
Соціальний зв’язок – сукупність особливих залежностей
одних соціальних суб’єктів від інших, їх взаємні стосунки, які поєднують їх в окремі
соціальні спільноти і які свідчать про їх колективне існування.
Соціальний контроль – сукупність засобів та методів
впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх знищення або
мінімізації.
Соціальний порядок – 1) стан
відносної стабільності, врівноваженості, збалансованості соціальних відносин,
діяльності, норм суспільства, який задає індивідам, групам, інституціям
відповідні моделі (зразки, стандарти) поведінки поза сферою державних, правових
та виробничих зв’язків та відносин; 2) збалансована система відносин між: а) політичними
силами; б) суспільством та державою; в) між соціальними групами, яка створює
конкретні соціальні структури для впорядкування дій різних індивідів та
соціальних груп з метою досягти передбачуваних цілей.
Соціальний статус – положення індивіда чи
соціальної групи щодо інших індивідів, груп, зумовлене соціально значущими для
даної суспільної системи ознаками (економічними, професійно-кваліфікаційними,
соціально-демографічними та ін.).
Соціальний факт – поняття,
запропоноване Е. Дюркгеймом, і визначене ним як “спосіб мислення, діяльності та
почуттів, що знаходяться поза індивідом і мають спонукальну силу, завдяки якій
вони йому нав’язуються”. С.ф. має
незалежну реальність і складає частину об’єктивного оточення людей.
Соціальні резерви – соціальні
можливості індивідів, які у даний час реалізуються для підвищення їх активності
та ефективності певних видів діяльності.
Соціальні стосунки – свідомі й сприйняті індивідами
взаємодії, що повторюються й відображаються в поведінці.
Соціограма – спосіб зображення структури
міжособистісних відносин у малій соціальній групі.
Соціологічне дослідження – 1) вид соціального дослідження,
що відрізняється специфікою методології і методики одержання нового
достовірного соціологічного знання; 2) система логічно послідовних методичних,
методологічних і організаційно-технічних процедур.
Соціологічний експеримент – спосіб одержання інформації
про наявність причинно-наслідкових зв’язків між показниками функціонування,
діяльності, поводження соціального об’єкта і деякими керованими контролюючими
факторами, що впливають на нього. Розрізняють: 1) природний (польовий)
експеримент, коли об’єкт знаходиться в природних умовах свого функціонування;
2) лабораторний експеримент, що проводиться в спеціально створених умовах.
Соціологія (букв. “наука про суспільство”,
від лат. societas – суспільство і гр. logos – навчання); 1) наука про закони і
форми соціального (суспільного) життя людей у його конкретних проявах: різних
за складністю соціальних системах, спільнотах, інститутах, процесах; 2) наука
про закони становлення, функціонування й розвитку суспільства в цілому, соціальні
відносини і соціальні спільноти.
Соціологія девіантної поведінки – галузь соціології, яка
вивчає суспільно-негативні процеси та явища, що реалізуються у поведінці людей.
Соціологія молоді – галузь соціології, що вивчає молодь
як специфічну соціально-демографічну групу, особливості її способу життя і
свідомості. У нашій країні соціологія молоді одержала розвиток у 20-і рр. ХХ
ст., коли активно досліджувалися питання умов праці й побуту молодих людей, формування
світоглядних і професійних орієнтацій.
Соціологія політики – галузь
соціології, що вивчає теоретичні й емпіричні закономірності політичних явищ і
процесів. Загальне завдання С.п. полягає
в розкритті закономірностей розвитку й функціонування політики з іншими сферами
життя суспільства для наступного використання досягнутих результатів у політичній
практиці. Конкретні цілі й завдання С.п.
визначаються соціальним замовленням.
Соціологія праці – галузь соціології, предметом
якої є праця як основна сфера формування, розвитку й задоволення матеріальних
та соціальних потреб, інтересів працівників, як основа соціально-економічного
статусу в суспільстві. С. пр. вивчає
соціально-трудові відносини у формі різних соціальних явищ і процесів,
закономірності їх виникнення й функціонування.
Соціологія родини – галузь соціології, яка вивчає
закономірності виникнення, функціонування й розвитку родини як соціального
феномена, що поєднує в собі риси соціального інституту та малої соціальної
групи.
Соціологія управління – галузь
соціології, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого
впливу на соціальні відносини, структури й процеси суспільства (організації) з
метою упорядкування, підтримки, збереження його нормального функціонування,
розвитку або зміни, переведення до іншого стану.
Соціометрія – різновид
групового психологічного тесту, основаного на опитуванні; метод діагностики,
виміру й аналізу взаємин у малих, проте цілком сформованих, соціальних групах.
Спостереження – безпосереднє
цілеспрямоване сприйняття і реєстрація соціальних процесів.
Пробне (пілотажне)
дослідження – попереднє дослідження для перевірки надійності методів
і процедур, засобів організації і проведення основного дослідження.
Спрямованість
особистості – функціональна підсистема особистості, що здійснює
внутрішню регуляцію спрямованості соціальної діяльності людини, різноманітність
її суб’є-ктивного ставлення до світу і до себе, усіх її диспозицій і потреб, що
утворює психологічний механізм мотивації і цільової орієнтації її соціальної
активності.
Стимул –
зовнішні імпульси, спонуки до дії, об’єктивні фактори, що включені в різні сфери
життєдіяльності суспільства.
Стимулювання – спосіб
опосередкованого впливу на особистість, який спонукає її до свідомого вибору, зумовленому
особистими перевагами. С. – особливий
спосіб керування соціальною діяльністю людей, при якому поведінка індивідума
регулюється за допомогою впливу не на особистість, а на умови її
життєдіяльності, на зовнішні обставини, що породжують визначені інтереси й потреби.
Стратифікація – розшарування груп і верств, зумовлене різним доступом до
соціальних благ.
Студентська родина – родина, у якій чоловік і дружина
є студентами денного відділення; характерні ознаки: гомогенне (однорідне) за
соціальним станом подружжя середовище; вік чоловіка і дружини не більше 28
років; стаж сімейного життя до 5 років.
Суспільство – універсальним способом організовані
в соціальну систему соціальні зв’язки, взаємодії і стосунки між людьми.
Темперамент – тип реакції особистості на зовні-ні
умови. За ступенем емоційності розрізняють чотири типи
темпераменту: 1) холерик; 2) меланхолік; 3) сангвінік; 4) флегматик.
Тест – метод виміру й оцінки різних психологічних
якостей і станів індивіда.
Технологія соціальна – 1)
сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних для досягнення
поставлених цілей у процесі соціального планування і розвитку, розв’язання
різних соціальних проблем; 2) раціональний спосіб соціальної дії з перетворення
соціальної системи з одного якісного стану на інший для досягнення соціального
результату; 3) система відтворення, розвитку, оптимального використання
соціального потенціалу особистості або соціальної групи, відносин між людьми, а
також результатів їх діяльності; 4) алгоритм, система операцій, послідовне
виконання яких за суворими правилами веде до вирішення поставленого завдання.
Трудовий колектив – специфічна
форма соціальної організації. Трудовий колектив існує в єдності двох соціальних
явищ: 1) соціальної спільності; 2) соціальної організації.
Управлінський цикл – сукупність
функцій управління, що послідовно використовуються в діалектичній єдності.
Урбанізація – основна тенденція
розвитку поселенської структури, що проявляється у зростанні ролі та питомої
ваги міст.
Фактор соціальний – явище чи процес, що зумовлює ті
чи інші соціальні зміни, у якому виявляється зв’язок соціальних об’єктів, при
якому одні з них (причини) за певних умов з необхідністю породжують інші
соціальні об’єкти чи їхні властивості (висновки).
Функції соціального
управління – види управлінської діяльності, сутність яких полягає в
цілеспрямованому впливі на об’єкт управління.
Характер – індивідуальне
поєднання істотних властивостей особистості, що показують ставлення людини до
навколишнього світу і виявляються в його поведінці, вчинках.
Ціледосягнення – одна з висунутих Т. Парсонсом
функціональних передумов існування суспільства, якою визначається спроможність
системи досягати своїх цілей, що забезпечується діями політичних інститутів.
Ціннісна орієнтація особистості – системно пов’язані
ціннісні уявлення про світ, його процеси й відносини.
Цінності – загальні уявлення, що поділяються більшою
частиною суспільства відносно того, що є бажаним, правильним і корисним.
Шлюб – соціально санкціонована й регульована (за допомогою
релігійних, моральних чи юридичних норм) історична форма відносин між
партнерами, що установлює їхні права й обов’язки по відношенню один до одного і
до дітей.
Шлюбність – всі процеси, що характеризують
укладання та припинення шлюбів, тобто всі випадки зміни шлюбного стану.
9. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Антонов
А.И., Филипс Т.Ч. Социально-конвенциальные истоки теории семьи в американском феминизме
// Вестн. Моск. ун-та. – Сер.18. Социология и политика. – 2002. – № 1. – С. 117-128.
2. Арбеніна
В.Г. Етносоціологія: Навч. посіб. – Х.: Харків. нац. ун-т, 2007. – 314 с.
3. Байдалакіна
А. Теоретичні проблеми визначення поняття сім’я в умовах розвитку суспільних наук
// Підприємництво, госп-во і право. – 2007. – № 3. – С. 52-54.
4. Богомаз К. Ю.,
Волохіна О.О. Історія соціологічних теорій і вчень: Навч. посіб. –
Дніпродзержинськ: ДДТУ, 2006. – 204 с.
5.Бороноев
А.О. О понятиях “общество” и “социальное” // Социс. – 2003. – № 8. – С. 3–11.
6. Бутылина Е.В. Проблема
маргинальности: попытка многоуровневого анализа // Методологія, теорія та
практика соціол. аналізу суспільства: Зб. наук. пр. – Х., 2003. – С. 138–143.
7. Валерстайн І.
Демократія, капіталізм і трансформація // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг. – 2002. – № 2. – С. 72–85.
8. Васильчук Ю.А.
Социальное развитие человека. Фактор социума // Обществ. науки и современность.
– 2003. – № 6. – С. 28–41; 2004. – №1. – С.5–17.
9. Вебер М.
Основні поняття стратифікації // Людина та суспільство: Хрестоматія. – К.: Основа,
1999. – С. 85–106.
10. Вівчарик
М.М. Україна: від етносу до нації – К.: Вища шк., 2004. – 239 с.
11.Войтович
С. Проблема соціальних інститутів у соціології // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг. – 2002. – № 2. – С. 151–166.
12. Головаха
Є. Соціальні зміни в Україні: пострадянська деінституционалізація і особливості
становлення нових соціальних інститутів // Політ. думка. – 2001. – № 4. – С. 3
– 24.
13. Головаха
Є., Паніна Н. Основні етапи і тенденції трансформації українського суспільства:
від перебудови до помаранчевої революції // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.
– 2006. – № 3. – С.32 – 52.
14. Горюк Н. Правові аспекти пенсійної реформи
в Україні // Соц. політика і соц. робота. – 2002. – № 3. – С. 40–55.
15. Додон Н.
Застосування синергетичних підходів у дослідженнях з державного управління //
Акт. пробл. держ. упр. – 2006. – Вип. 4 (26). – C. 48–56.
16. Дюркгейм Е.
Самогубство. – К.: Основа, 1998. – 519 с.
17. Євтух В. Концептуальні засади вирішення етнонаціо-нальних
проблем // Політ. менеджмент. – 2007. – № 4. – С.14.
18. Етнонаціональні
трансформації в Україні / Ред. Б.В. Попов. – К.: Укр. центр духов. культури,
2003. – 308 с.
19. Заросинський
О. Запобігання наркоманії і токсикоманії серед неповнолітніх // Право України.
– 2005. – № 2. – С. 59–62.
20. Заславская Т.И. Человеческий потенциал в
современном трасформационном процессе // Обществ. науки и современность. –
2005. – № 3. – С. 5–17; № 4. – С.13–26.
21. Злобіна О. Категорія “особистість” у
системі понять соціологічної теорії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –
2002. – № 2. – С. 121-135
22. Ківенко
Н.В. Девіантна поведінка: сучасна парадигма. – Ірпінь: Акад. ДПС України, 2002.
– 240 с.
23. Коваліско Н. Соціальна стратифікація: теоретичні і методичні підгрунття
дослідження на регіональному рівні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –
2006. – № 3. – С. 137–153.
24. Коваліско
Н., Савчинський Р. Багатовимірний аналіз соціальної стратифікації сучасного
українського суспільства (регіональний аспект) // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг. – 2007. – № 3. – С. 5-37.
25. Корсак К. Сексуальне виховання – “за” чи “проти”? // Наук. світ. – 2005
– № 8. – С. 23–25.
26. Кравченко
Т.В. Сучасна сім’я у фокусі наукових досліджень // Укр. соціум. – 2006. – № 2
(13). – С. 43–48.
27. Кресіна
І. До питання про прояви дискримінації на расовому та етнічному ґрунті //
Політ. менеджмент. – 2007. – № 4. – С. 31–40.
28. Купрій Н.
Місце та роль середнього класу в стратегії соціальної політики України // Зб. наук.
пр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – 2004. – № 2. – C. 527–534.
29. Курас І.
Українське суспільство на рубежі століть: утвердження реформаторського курсу //
Вісн. НАН України. – 2002. – № 2. – С.16–22.
30. Куценко О. Суспільство нерівних. Класовий
аналіз нерівностей у сучасному суспільстві. – Х., 2000. – 316 с.
31. Куценко
О. Чи зберігають значення класові основи політичної участі // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. – 2006. – № 3. – С.92–116.
32. Лейн Д. Еліти, класи
та громадянське суспільство в період трансформації державного соціалізму // Там
же. – 2006. – № 3. – С. 14–32.
33. Лепський М. Поняття “проблема” як критерій оцінки соціальних перспектив
України // Людина і політика. – 2000. – № 6. – С. 2–7.
34. Ломброзо
Ч. Гениальность и помешательство. – К.: Україна, 1995. – 276 с.
35. Лукашевич М. П., Туленков М.В. Соціологія.
Загальний курс: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – 2-ге вид. – К.: Каравела,
2006. – 407 с.
36. Макєєв С.
Соціальні інститути: класичні тлумачення й сучасні підходи до вивчення // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. – 2003. – № 4. – С. 5–20.
37. Мартиненко В. Інституційні зміни як рушійна сила розвитку наукової
парадигми соціального управління // Вісн. Укр. акад. держ. упр. при
Президентові України. – 2002. – № 1. – С. 298–302.
38. Мартиненко В. Соціальні системи: формування,
розвиток управління // Там же. – 2002. – № 2. – С. 29–33.
39. Матусевич
В. Социальный институт: функция, генезис, структура // Социология: теория, методы,
маркетинг. – 2004. – № 4. – С. 43-56.
40. Махненко
М. Законодавчі проблеми соціальної політики // Віче. – 2000. – № 5. – С. 87 – 100.
41. Нельга О.
Етнос, народ, нація як поняття і соціокультурні феномени // Філософ. думка. –
2006. – № 4. – С. 36– 55.
42.Оксамитна
С. Соціально-класові основи освітньої нерівності в Україні // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. – 2006. – № 3. – С. 116–137.
43. Паніна В. Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових
соціальних інститутів в українському суспільстві // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг. – 2001. – № 4. – С. 5–22.
44. Парсонс
Т. Система современных обществ. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 269 с.
45. Пєша І.В.
Причини соціального сирітства та розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт в
умовах трансформації українського суспільства // Укр. соціум. – 2006. – № 2
(13). – С.59–68.
46. Пищенко
Г., Минченко С. Виктимологические аспекты негативных социальных явлений,
связанных с преступностью // Право Украины. – 2006. – №5. – С. 107–112.
47. Піщенко Г., Мінченко С. Кримінологічна характеристика наркоманії в Україні
// Там же. – 2005. – № 9. – С. 63–65.
48. Піщенко Г., Тушенко О. Соціокультурні та геополітичні чинники поширення
наркоманії та ВІЛ / СНІДУ в Україні // Там же. – 2005. – №2. – С. 73–76.
49. Поджарський М. Конфлікт цивілізацій //
Вісн. НАН України. – 2003. – № 11. – С. 29–46.
50. Ратиев В.
Социокультурная взаимосвязь “массового” и “информационного” общества // Власть.
– 2006. – № 9. – С. 60–63.
51. Резник О. Особистість і громадянське
суспільство: досвід теоретичного осмислення // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг. – 2002. – № 3. – С. 68–80.
52. Рухомість
структури. Сучасні процеси соціальної мобільності. – К.: Основа, 1999. – 278 с.
53. Рущенко І.П. Соціологія злочинності. – Х.:
Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 370 с.
54. Сабайя Л.
Поліс: природна історія суспільства. – К.: Фенікс, 2006. – 207 с.
55. Сіленко
А. Соціальна політика та її пріоритети у перехідному суспільстві // Людина і
політика. – 2003. – № 1. – С. 118–128.
56. Соціологія : Підруч. / За ред. В.Г.
Городяненко. – К.: Академія, 2008. – 544 с.
57. Соціологія: Підруч. / За ред. Н.П.
Осипової. – К.: Юрінком Iнтер, 2003. – 336 с.
58. Туляков
В.А. Профілактика насильства в сім’ї: проблеми, перспективи // Акт. проблеми держави
і права. – 2003. – Вип. 18. – С. 764–769.
59. Тур М.Г.
Некласичні моделі легітимації соціальних інститутів. – К.: ПАРАПАН, 2006. – 394
с.
60. Шакун
В.І. Суспільство і злочинність. – К.: Атіка, 2003. – 784 с.
61. Швидка Л.
Круглий стіл “Соціальні технології регіонального розвитку” // Соціологія:
теорія, методи, маркетинг. – 2003. – № 1. – C. 186–195.
62. Шевчук П.
І. Соціальна політика: Навч. посіб. – 2-ге вид. – Л.: Світ, 2005. – 400 c.
Н а в ч а л ь н е в и д а н н я
Навчально-методичний посібник
для самостійної роботи
та семінарських
занять
з навчальної дисципліни
“соціологія”
(відповідно
до вимог ECTS)
для
студентів IV курсу
денних факультетів
У к л а д а ч і: ТРЕБІН Михайло
Петрович,
Воднік Валентина Давидівна,
Золотарьова Юлія Іванівна,
Клімова Галина Павлівна,
Осипова Наталя Пилипівна,
Підкуркова Ірина Валеріївна,
Сердюк Олександр Васильович
Відповідальний за випуск М.П.Требін
Редактор О.І.
Борисенко
Комп’ютерна верстка Л.П.
Лавриненко
План 2008, поз. 13.
Підп.
до друку 25.05.2008 р. Формат 84х108 1/32. Папір
офсетний.
Друк:
ризограф. Умовн. друк. арк. 2,37. Облік.-вид.арк. 1,38. Вид. № 14.
Тираж прим. Зам. № 3214. Ціна договірна.
____________________________________________________________
Редакційно-видавничий
відділ
Національної
юридичної академії України,
вул. Пушкінська,
____________________________
Друкарня
Національної юридичної
академії України,
вул. Пушкінська,