Принципи правового регулювання внутрішнього трудового розпорядку в сучасних умовах господарювання

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення / Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України. – Харків, 2014. У дослідженні доведено, що внутрішній трудовий розпорядок – це сукупність суспільних відносин, які виникають між працівниками і роботодавцем в процесі організації праці на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи та впорядковуються нормами трудового права з метою створення умов для забезпечення підвищення ефективності виробництва та сприяння всебічному професійному розвитку працівників. Розглядувана категорія є складно-організованою трудо-правовою системою, що включає: нормування праці; режим робочого часу; організація й обслуговування робочих місць; створення належних умов праці; заходи забезпечення трудової дисципліни. Обґрунтовано, що принципи правового регулювання внутрішнього трудового розпорядку – це об'єктивно зумовлені керівні положення цього інституту трудового права, що свідчать про його єдність, і визначають зміст і характерні особливості правового регулювання у цій царині, а також у загальній формі окреслюють загальну спрямованість його розвитку. До основних принципів правового регулювання внутрішнього трудового розпорядку належать: поєднання підпорядкування працівника господарській владі роботодавця з усестороннім захистом трудових прав працівника; єдність і диференціація внутрішнього трудового розпорядку; поєднання централізованого й локального правового регулювання внутрішнього трудового розпорядку; вільний вибір роботодавцем методів забезпечення внутрішнього трудового розпорядку; доступності і безперервності професійного розвитку працівників.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения / Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Министерство образования и науки Украины – Харьков, 2014. В исследовании доказано, что внутренний трудовой распорядок – это совокупность общественных отношений, которые возникают между работниками и работодателем в процессе организации труда на предприятии, в учреждении, организации или у физического лица и упорядочиваются нормами трудового права с целью создания условий для обеспечения повышения эффективности производства и содействия всестороннему профессиональному развитию работников. Рассматриваемая категория является сложно организованной трудо-правовой системой, включающей: нормирование труда; режим рабочего времени; организацию и обслуживание рабочих мест; создание надлежащих условий труда; меры обеспечения трудовой дисциплины. Обоснованно, что принципы правового регулирования внутреннего трудового распорядка – это объективно определенные руководящие положения этого института трудового права, которые свидетельствуют о его единстве, и определяют содержание и характерные особенности правового регулирования в этой области, а также в общей форме очерчивают общую направленность его развития. К основным принципам правового регулирования внутреннего трудового распорядка относятся: сочетание подчинения работника хозяйственной власти работодателя со всесторонним защитой трудовых прав работника; единство и дифференциация внутреннего трудового распорядка; сочетание централизованного и локального правового регулирования внутреннего трудового распорядка; свободный выбор работодателем методов обеспечения внутреннего трудового распорядка; доступность и непрерывность профессионального развития работников. Отстаивается позиция, что для внесения определенности во взаимоотношения между работниками и работодателями в процессе труда, упорядочивания правоприменительной практики в этой области новый Трудовой кодекс Украины должен содержать отдельную главу «Внутренний трудовой распорядок». Сформулированы предложения относительно ее содержательного наполнения. С целью сближения позиций и принятия согласованных решений сторонами социального диалога, представляющими интересы работников и работодателей, в основных вопросах организации процесса труда, а в конечном итоге – обеспечения социальной стабильности на предприятии, доказана необходимость в действующем законодательстве закрепить исчерпывающий перечень локальных актов, принимаемых работодателем совместно и по согласованию с выборным органом первичной профсоюзной организации (профсоюзным представителем). При этом, локальные акты, принятые работодателем самостоятельно, должны владеть меньшей юридической силой по сравнению с актами принятыми работодателем совместно или по согласованию с представителями наемных работников.