Гнучкий режим робочого часу

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячено питанням щодо визначення поняття, сутності й ознак, історичних передумов запровадження та сучасного стану нормативного регулювання гнучкого режиму робочого часу, механізму реалізації й забезпечення зазначеного спеціального режиму робочого часу, а також концептуальних засад поліпшення механізму застосування гнучкого режиму робочого часу, зокрема зарубіжного досвіду застосування та шляхів удосконалення законодавства, яке регулює порядок виконання трудової функції за гнучкого режиму робочого часу. Щодо актуальності теми дослідження зазначено, що традиційна модель виконання трудових функцій у чітко визначені години дедалі частіше показує свою неефективність та неспроможність відповідати потребам як працівників, так і роботодавців. Тому тривають пошуки ефективної моделі режиму робочого часу та розроблення нових його різновидів. Одним із найпоширеніших режимів робочого часу, що нині набуває дедалі більшої популярності, є гнучкий режим робочого часу. В Україні запровадження гнучкого режиму робочого часу, так само як і у більшості держав, зумовлено потребою у забезпеченні виконання працівниками своїх трудових функцій за умови дії карантинних обмежень. На сьогодні у зв’язку із запровадженням та подовженням воєнного стану, постійними ракетними обстрілами території України, загрозою блекаутів можливість працювати за гнучкого режиму стає дедалі актуальнішою. Поняття «робочий час» запропоновано визначати як певний проміжок часу, передбачений трудовим договором (контрактом) та/або правилами внутрішнього трудового розпорядку, упродовж якого працівник зобов’язаний виконувати трудову функцію та покладені на нього трудові обов’язки. При цьому «гнучкий режим робочого часу» розглянуто як особливий режим робочого часу, що передбачає саморегулювання працівником часу початку, закінчення роботи та тривалості робочого часу упродовж дня. Визначено основні ознаки гнучкого режиму робочого часу: 1) він встановлюється на договірній основі між працівником та роботодавцем; 2) запровадження гнучкого режиму робочого часу потребує внесення змін до правил внутрішнього трудового розпорядку; 3) ініціатором встановлення гнучкого режиму робочого часу може бути як працівник, так і роботодавець. Запропоновано до елементів гнучкого режиму робочого часу відносити: час початку й закінчення роботи та час перерви на відпочинок і харчування. Звернуто увагу на те, що в чинному законодавстві не визначено мінімального часу перерв для харчування та відпочинку, що може негативно позначитися на виконанні працівниками своїх трудових функцій, ефективності та результативності їх роботи. Пропонується доповнити ст. 60 КЗпП України і нормативно закріпити мінімальну тривалість часу перерви для харчування та відпочинку. Зазначено, що для певної категорії працівників можливість виконання трудової функції за гнучкого режиму робочого часу є об’єктивно необхідною мірою з огляду на низку соціальних обов’язків, що на них покладаються. Запропоновано у короткостроковій перспективі доповнити положення ст. 60 КЗпП України і визначити переважне право на запровадження гнучкого режиму робочого часу щодо працівників, які мають на утриманні дітей віком до 14 років, дітей з інвалідністю, а також непрацездатних чоловіка (дружину), батьків або інших членів сім’ї. При цьому у разі можливості роботодавця забезпечити виконання трудової функції за гнучкого режиму робочого часу для обмеженої кількості працівників саме зазначеним працівникам, які мають соціальні зобов’язання перед членами своєї сім’ї, має надаватися пріоритет у застосуванні аналізованого спеціального режиму робочого часу.