Оскарження затримання у кримінальному провадженні: теоретичний та практичний аспект

Abstract

У cтатті розглядаються проблеми оскарження затримання у кримінальному провадженні на підставі аналізу норм чинного кримінального процесуального законодавства України та судової практики. Доведено, що оскарження затримання фактично реалізується стороною під час досудового розслідування відповідно до ст. 206 КПК України або під час підготовчого провадження. Автор статті критично зауважує на відсутності передбаченої законом процедури реалізації права на оскарження незаконного затримання, що достатньою мірою не забезпечує правової визначеності у даному питанні. Нормативна неврегульованість порядку оскарження затримання є законодавчим дефектом, що призводить до неоднакової судової практики, вивчення якої надає можливість звернути увагу на проблемні питання у цій сфері. У разі оскарження затримання скарга сторони захисту може розглядатися як в окремому судовому засіданні, так і безпосередньо під час розгляду клопотання слідчого, прокурора про застосування до підозрюваного запобіжного заходу. Зроблено висновок, що слідчий суддя зобов’язаний розглянути скаргу сторони захисту на незаконне затримання незалежно від наявності рішення компетентного суду щодо застосування запобіжного заходу або звільнення особи з-під варти. В іншому випадку такі скарги залишаються поза межами судового контролю. Одним із дискусійних питань є відсутність регламентації дій слідчого судді у випадку визнання затримання незаконним та одночасно наявності підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Безумовно, сторона захисту відстоює позицію звільнення особи з-під варти у випадку визнання затримання незаконним, незалежно від існування підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Втім такий підхід є хибним, оскільки підстави застосування затримання без ухвали слідчого судді та підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є різними і не пов’язані між собою. Тому при визнанні затримання незаконним, але одночасному існуванні підстав для обрання запобіжного заходу, слідчі судді мають вирішувати питання щодо застосування запобіжного заходу. Вивчення судової практики оскарження затримання під час підготовчого провадження в суді дозволяє стверджувати про зниження його ефективності у порівнянні із оскарженням під час досудового розслідування. Віддаючи належне прагненню законодавця створити самостійний механізм судового захисту на підготовчому провадженні, автор статті констатує його недосконалість та стверджує, що перевірка обґрунтованості затримання під час підготовчого провадження в суді не забезпечує реалізації міжнародного стандарту, передбаченого ч. 4 ст. 5 КЗПЛ, щодо встановлення законності затримання без зволікання.

В статье рассматриваются проблемы в уголовном производстве на основании анализа норм действующего уголовного процессуального законодательства Украины и судебной практики. Доказано, что обжалование задержания фактически реализуется стороной в ходе досудебного расследования в соответствии со ст. 206 УПК Украины или в ходе подготовительного производства. Автор статьи критически указывает на отсутствие предусмотренной законом процедуры реализации права на обжалование незаконного задержания, что не обеспечивает правовой определённости в данном вопросе. Нормативная неурегулированность порядка обжалования задержания является законодательным дефектом, который приводит к неодинаковой судебной практике, изучение которой даёт возможность обратить внимание на проблемные вопросы в этой сфере. В случае обжалования задержания жалоба стороны защиты может рассматриваться как в отдельном судебном заседании, так и непосредственно в ходе рассмотрения ходатайства следователя, прокурора об избрании меры пресечения. Сделан вывод о том, что следственный судья обязан рассмотреть жалобу стороны защиты на незаконное задержание, независимо от наличия решения компетентного суда об избрании меры пресечения либо освобождении из-под стражи. Иначе такие жалобы остаются вне пределов судебного контроля.