The doctrine of the «margin of appreciation» in the case-law of the European Court of Human Rights

Abstract

Основною метою даної статті є дослідження сутності та особливостей доктрини меж вільного розсуду в судовій практиці Європейського суду з прав людини. Відповідно до Протоколу № 14 всі держави-члени Ради Європи користуються певними межами вільного розсуду. Варто зазначити, що у тексті Конвенції і в підготовчій роботі немає такого терміна, як «свобода розсуду». Однак ця доктрина досить добре розроблена в практиці Європейського суду з прав людини (у справі Хендісайд проти Сполученого Королівства і т. д.). Гарантії, закріплені в Європейській конвенції з прав людини, є мінімальним стандартом. Європейський суд з прав людини не визначає, як саме держави повинні забезпечувати ці права. Таким чином, держави-члени користуються перевагами оцінки, тобто національні органи державної влади краще підходять для врегулювання спору, ніж страсбурзькі установи (так зване краще обґрунтування позиції). Якщо стикаються різні права Європейської конвенції з прав людини, держави-члени мають певну ступінь свободи вибору при прийнятті рішення щодо того, яке саме право має пріоритет. Крім того, держави-члени користуються певним ступенем свободи у визначенні таких термінів, як «національна безпека» (пункт 2 статті 8, 9 і 11 Європейської конвенції з прав людини) або «необхідність у демократичному суспільстві» (стаття 10 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до цього, дозволено обмежувати свободу вираження, за умови, що це необхідно в демократичному суспільстві). У доктрині «меж вільного розсуду» розроблені такі важливі принципи, як ефективний захист, субсидіарність і перегляд, допустимі втручання в конвенційні права, пропорційність і стандарт європейського консенсусу.

Основной целью данной статьи является исследование сущности и отличительных особенностей доктрины границ свободного усмотрения в судебной практике Европейского суда по правам человека. В соответствии с Протоколом № 14 все государства-члены Совета Европы пользуются определёнными границами свободного усмотрения. Стоит отметить, что в тексте Конвенции и в подготовительной работе нет такого термина, как «свобода усмотрения». Тем не менее, эта доктрина достаточно хорошо разработана в практике Европейского суда по правам человека (в деле Хендисайд против Соединённого Королевства и т. д.). Гарантии, закреплённые в Европейской конвенции по правам человека, являются минимальным стандартом. Европейский суд по правам человека не определяет, как именно государства должны обеспечивать эти права. Таким образом, государства-члены пользуются преимуществами оценки, то есть национальные власти лучше подходят для урегулирования спора, чем страсбургские учреждения (так называемое лучшее обоснование позиции). Если сталкиваются различные права Европейской конвенции по правам человека, государства-члены имеют определённую степень свободы выбора при принятии решения о том, какое право имеет приоритет. Кроме того, государства-члены пользуются определённой степенью свободы в определении таких терминов, как «национальная безопасность» (пункт 2 статьи 8, 9 и 11 Европейской конвенции по правам человека) или «необходимость в демократическом обществе» (статья 10 Европейской конвенции по правам человека, в соответствии с этим, разрешено ограничивать свободу выражения, при условии, что это необходимо в демократическом обществе). В доктрине «границ свободного усмотрения» разработаны такие важные принципы, как эффективная защита, субсидиарность и пересмотр, допустимые вмешательства в конвенционные права, пропорциональность и стандарт европейского консенсуса.