МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

теми курсових робіт

з державного (конституційного)

права зарубіжних країн

та методичні вказівки

до їх написання

для студентів ІІ курсу

Затверджено Вченою радою академії

(протокол № 6 від 21 січня 2005 р.)

Харків

2005

ЗАГАЛЬНІ положення

На сучасному етапі навчальна дисципліна “Державне (конституційне) право зарубіжних країн” є базовим і обов’язковим навчальним курсом у всіх вищих юридичних закладах України. Державне (конституційне) право зарубіжних країн – це ключова галузь публічного права, основне призначення якої полягає у сприянні становленню українського громадянського суспільства та формуванню правової культури населення. У зв’язку з цим в Україні спостерігається підвищення зацікавленості в дослідженні державно-правових інституцій зарубіжних країн.

У той же час у більшості українських юридичних закладів у процесі вивчення дисципліни “Державне (конституційне) право зарубіжних країн” практикуються такі навчальні методики, які більше спрямовані на ознайомлення зі змістом зарубіжних конституційних і законодавчих норм. Обсяг аудиторних годин не дозволяє провести фундаментальний порівняльно-правовий аналіз окремих тем даної навчальної дисципліни, тому саме написання курсових робіт надасть студентам денної форми навчання можливість найбільш глибоко дослідити існуючі різноманітні концепції, теорію та практику їх реалізації у зарубіжних країнах.

Написання курсової роботи – це одна з форм самостійної роботи студентів, яка потребує всебічного вивчення окремих питань навчального курсу “Державне (конституційне) право зарубіжних країн”. Основні цілі підготовки курсової роботи полягають у наступному:

– закріпленні отриманих знань з дисципліни “Державне (конституційне) право зарубіжних країн”;

– спонуканні студентів до проведення поглибленого дослідження джерел державного (конституційного) права зарубіжних країн;

– сприянні студентам в отриманні навиків самостійного наукового аналізу, зокрема порівняльно-правового, конституційної і законодавчої бази, навчально-методичної та монографічної літератури з державного (конституційного) права зарубіжних країн;

– наданні допомоги студентам правильно оформляти результати науково-дослідної роботи та формулювати власні висновки й думки.

Курсова робота з навчальної дисципліни “Державне (конституційне) право зарубіжних країн” виконується під керівництвом викладачів кафедри (як правило, тих, які читають лекційний курс) відповідно до тематики курсових робіт, підготовленої на кафедрі міжнародного права та державного права зарубіжних країн. Водночас у ході роботи за узгодженням із науковим керівником та згідно з дослідницькими інтересами студента передбачена можливість уточнення назви і плану курсової роботи. Бажано, щоб студенти заздалегідь визначились з темою курсової роботи, це дозволить своєчасно підібрати необхідну навчально-методичну і наукову літературу, отримати консультації у наукового керівника та виправити помилки в курсовій роботі.

Після вибору теми та узгодження плану курсової роботи студент має визначити загальну проблематику обраної теми шляхом прочитання відповідних розділів підручників і навчально-методичних посібників з державного (конституційного) права зарубіжних країн. Зокрема, кафедра рекомендує звернути увагу на такі підручники та навчально-методичні посібники:

Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. / М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 544 с.;

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: Норма, 2000. – 832 с.;

Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт, 2001. – 640 с.

Обов’язковим є і вивчення текстів конституцій та законодавчих актів окремих зарубіжних країн по таких збірниках:

Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001;

Конституции государств – участников СНГ. – М.: Норма, 2001. – 736 с.;

Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Право, 1996. – 544 с.

Список не є вичерпаним і може доповнюватися студентом.

Тексти конституцій і законів зарубіжних країн не можна механічно відтворювати в курсовій роботі. Конституційні та законодавчі норми цитують лише в необхідних випадках. Основна частина курсової роботи повинна становити самостійний коментар законодавства, але без перекручування суті та змісту нормативних джерел. Крім того, власна оцінка практики реалізації конституційної та законодавчої бази є також обов’язковою складовою частиною курсової роботи.

Далі студенту необхідно розпочати поглиблений аналіз монографічної літератури з даної тематики. Однією із основних вимог, що висуваються до написання курсової роботи, є застосування порівняльно-правового методу дослідження, тому передбачається звернення до праць вітчизняних і зарубіжних учених у галузі державного (конституційного) права.

Перелік рекомендованої літератури не є вичерпним, тому студенти повинні ознайомитися з фактичним матеріалом, який міститься в журналах: “Государство и право”, “Право України”, “Юридичний вісник України”, “Известия вузов. Правоведение”, “Конституционное право: Восточноевропей-ское обозрение”, “Юридический вестник”, “Право и политика”, “Вестник Моск. ун-та. Сер. 11. Право”, “Мировая экономика и международные отношения” тощо.

Після вивчення всього переліку рекомендованої літератури слід розпочати складання плану курсової роботи. Студент за узгодженням із науковим керівником може додати до плану інші питання або змінити зміст пропонованих питань, при цьому важливо не відхилитися від обраної теми і не вдатися до надмірного розширення проблематики курсової роботи.

Курсова робота розпочинається з оформлення титульної сторінки (див. додаток). На другій сторінці вміщується план курсової роботи із вказівкою на відповідні сторінки. Після плану роботи пишеться вступ, в якому викладаються такі питання: значення теми, її актуальність, ступінь розробки, завдання, що ставить у роботі студент, та методи їх вирішення.

В основній частині роботи матеріал викладається згідно із положеннями плану. Аналіз кожного питання необхідно розпочинати із назви пункту плану. Використання тексту конституцій та інших нормативних актів передбачає посилання на конкретні статті. При цитуванні наукових праць та інших публікацій у посиланнях вказується автор, назва публікації, видавництво, рік видання та номер сторінки. Відповідні посилання можна оформляти в тексті – [№ джерела за алфавітом; сторінка] або підстрочним посиланням.

Курсова робота завершується висновками, самостійно зробленими студентом, які узагальнюють основні думки, що виникли в нього під час дослідження обраної теми.

Обсяг курсової роботи складає 30 – 35 сторінок, виконаних власноручно. Робота повинна мати нумерацію сторінок та поля (ліве – 3 см, верхнє, нижнє – 2 см, праве – 1,5 см).

1. СУЧАСНІ ЗАРУБІЖНІ КОНСТИТУЦІЇ

План

1. Поняття й сутність зарубіжних конституцій.

2. Форма і структура зарубіжних конституцій.

3. Порядок прийняття конституцій у зарубіжних країнах.

4. Способи внесення змін і доповнень до зарубіжних конституцій.

Нормативні акти та література

Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт, 2001. – С. 34 – 67.

Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. / М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-ге вид., перероб і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 24 – 31.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 50 – 77.

Конституции государств Европейского Союза. – М.: Норма, 1997. – 816 с.

Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Право, 1996. – 544 с.

Овсепян Ж.И. Развитие научных представлений о понятии и сущности конституции // Известия вузов. Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 24 – 36.

Окушева Р.Т. Особенности процедуры внесения изменений и дополнений в Конституцию Казахстана: опыт и проблемы // Право и политика. – 2000. –№ 8. – С. 14-21.

Современные зарубежные конституции: Сб. документов по конституционному праву зарубежных стран. – М., 1996. – 284 с.

Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики: Монографія. – Х.: Факт, 2000. – 608 с.

Методичні вказівки

При розгляді першого питання необхідно дослідити різноманітні поняття конституції, сформульовані вітчизняними і зарубіжними вченими, а також проаналізувати етимологію терміну “конституція”. Обов’язково визначити так звану “фактичну” і “юридичну” конституції. Розглядаючи сутність конституції, слід зосередити увагу на концепціях, вироблених політологами, соціологами і конституціоналістами протягом ХІХ – ХХ століть. Окремо треба розкрити функції зарубіжної конституції.

Що стосується форми і структури зарубіжних конституцій, то в цьому питанні варто не лише дати визначення цих категорій, а й на конкретних прикладах проаналізувати їх.

Третє питання є одним із найскладніших у теорії конституціоналізму, тому студенту необхідно спочатку визначити основні причини, які спонукали суспільство та державу до прийняття конституції. Потім розібрати всі існуючі способи розробки та прийняття конституції. При цьому слід підкреслити, що навіть найдемократичніший спосіб прийняття конституції влада може використати в інтересах окремих груп суспільства (показати такі випадки на конкретних історичних прикладах).

Розгляд четвертого питання передбачає аналіз внесення змін і доповнень до сучасних писаних і неписаних зарубіжних конституцій. Неодмінно потрібно докладно дослідити процедуру внесення змін і доповнень до трьох конституцій або більше, які входять до навчального курсу “Державне (конституційне) право зарубіжних країн”.

2. ОСНОВНІ ЕТАПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

План

1. Періодизація зарубіжних конституцій.

2. Характерні риси конституцій першого етапу.

3. Особливості конституцій першої половини ХХ століття.

4. Специфіка “нових” і “новітніх” зарубіжних конституцій.

Нормативні акти та література

Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: Учебник для вузов. – М.: Форум, 1998. – С. 109 – 136.

Лемак В. Конституційна реформа в Чеській республіці 2000 – 2001 рр. в умовах вступу країни до НАТО і ЄС: досвід для України // Право України. 2003. – № 8. – С. 128 – 131.

Кашкин С.Ю. Смена цивилизаций и Конституция: формирование глобального идеала // Гос-во и право. – 1992. – № 11. – С. 97 – 102.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 50 – 77.

Осятынский В. Краткая история Конституции (Польша) // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1997. – № 3 (20) – № 4 (21). – С. 52 – 61.

Сравнительное конституционное право. Учебник для вузов / Под общ. ред. В.Е. Чиркина. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 61 – 81.

Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. пособие / М.Ф. Чудаков. – Минск: Новое знание, 2001. – С. 136 – 145.

Элстер Я., Холмс С. Новые конституции, принятые в Болгарии и Румынии // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1992. – № 1. – С. 32 – 34.

Методичні вказівки

Написання даної теми передбачає використання знань, отриманих студентом у ході вивчення історії та теорії держави і права зарубіжних країн. Тому при написанні першого питання слід дослідити не лише існуючі в теорії конституційного права різні погляди на еволюцію зарубіжних конституцій, а й пригадати історичні події, що відбувалися в ХVІІ – ХХ століттях.

Розгляд другого питання потрібно розпочати з аналізу характерних рис, притаманних Конституції США 1787 р., Конституції Франції 1791 р., Конституції Швейцарії 1874 р. та ін. Особливо необхідно зупинитися на значенні перших конституцій для становлення демократії у зарубіжних країнах.

У третьому питанні варто звернути увагу на два напрями конституційного розвитку у світі. Утворення на терені Росії та інших країн соціалістичних держав привело до різних підходів конституційного регулювання засад суспільного життя. З одного боку, було прийнято Конституцію СРСР 1924 р. і 1936 р., Конституцію Угорщини 1919 р., Конституцію Монголії 1940 р., а з другого – у Веймарській Конституції Німеччини 1919 р., Конституції Ірландії 1937 р., Конституції Мексики 1917 р. були розвинуті кращі досягнення буржуазно-демократичних революцій.

Четверте питання передбачає визначення специфічних рис західної конституційної моделі та “соціалістичної” конституційної моделі, а також їх впливу на конституції країн, які отримали самостійність у результаті ліквідації колоніальної системи. Обов’язковий аналіз конституцій країн, що були прийняті в 80 – 90 рр. ХХ століття у зв’язку із крахом тоталітарних і авторитарних режимів у державах соціалістичної спрямованості, суттєво сприятимуть розкриттю зміста цього питання. При цьому слід звернути увагу на реформування “соціалістичної” конституційної моделі, яка й нині зберігається в Китаї, Кубі, КНДР, В’єтнамі та ін. країнах.

3. ПРАВОВА ОХОРОНА ЗАРУБІЖНИХ КОНСТИТУЦІЙ

План

1. Поняття і зміст правової охорони конституцій у зарубіжних країнах.

2. Становлення системи конституційного контролю в зарубіжних країнах.

3. Органи конституційної юрисдикції у зарубіжних країнах.

4. Різновиди конституційного контролю в зарубіжних країнах.

Нормативні акти та література

Австрийская республика: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1985.

Гарлицкий А. Правовое государство и конституционное правосудие в Польше // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 2002. – № 1. – С. 18 – 25.

Златопольский Д.Л. Контроль за соблюдением Конституции и Конституционный Суд в государствах Восточной Европы // Вест. Моск. ун-та. Сер. 11. Право. – 1998. – № 2. – С. 38 – 52.

Испания: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1982.

Лузин В.В. Методы толкования конституции в деятельности Верховного Суда США // Государство и право. – 1997. – № 10. – С. 90 – 93.

Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. / М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 171 – 184.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 73 – 77.

Маклаков В.В. Конституционный контроль в странах – членах Европейского Союза. – М.: ИНИОН РАН, 1995. – 64 с.

Овсепян Ж.И. Акты органов судебного (квазисудебного) конституционного контроля. (На материалах Австрии, Италии, Испании, Франции, ФРГ) // Гос-во и право. – 1994. – № 4. – С. 114 – 123.

Сравнительное конституционное право: Учебник для вузов / Под общ. ред. В.Е. Чиркина. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 158 – 236.

Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Конституційний суд і прокуратура в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав громадян: Монографія. – Х.: Лібра, 1998. – С. 48 – 70.

Методичні вказівки

Перше питання передбачає ґрунтовне визначення змісту поняття “правова охорона”, яке існує в юридичній літературі, та звертання уваги на роль державних інституцій у процесі забезпечення режиму конституційної законності. При цьому треба зазначити співвідношення понять “конституційна юстиція”, “конституційне правосуддя”, “конституційний контроль”, “конституційна юрисдикція”.

Аналіз другого питання вимагає дослідження етапів розвитку системи конституційного контролю у світовому конституційному процесі. На прикладах США, Австрії, Іспанії варто розглянути специфіку англосаксонської та європейської моделей конституційного правосуддя й визначити вплив даних моделей на становлення цього інституту в інших європейських країнах, державах Азії, Африки, Латинської Америки.

При розгляді третього питання слід дослідити організацію органів конституційної юрисдикції, підкресливши специфіку їхньої роботи в залежності від моделі конституційного правосуддя. Зокрема, необхідно проаналізувати порядок формування органів, їх внутрішню організацію (структуру), компетенцію тощо.

Четверте питання потребує порівняльного аналізу різновидів конституційного контролю та специфіки їх застосування в “європейській” і “американській” моделях на матеріалах конституцій та законодавства зарубіжних країн.

4. ІНСТИТУТ ГРОМАДЯНСТВА

В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

План

1. Поняття і сутність інституту громадянства в зарубіжних країнах.

2. Конституційно-правові принципи інституту громадянства.

3. Порядок набуття громадянства в зарубіжних країнах.

4. Правові підстави припинення громадянства.

Нормативні акти та література

Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Право, 1996. – 544 с.

Конституции государств – участников СНГ. – М.: Норма, 2001. – 736 с.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 78 – 80.

Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: Норма, 1999. – 573 с.

Смирнова Е.С. Регулирование вопросов гражданства стран Содружества Независимых Государств в свете Европейского опыта // Гос-во и право. – 2001. – № 6. – С. 74 – 80.

Смирнова Е.С. Особенности правового регулирования вопросов многогражданства странами Латинской Америки // Право и политика. – 2001. – № 6. – С. 74 – 80.

Сравнительное конституционное право. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 266 – 281.

Тодика Ю.М. Громадянство України: конституційно-правовий аспект: Навч. посіб. – Х.: Факт, 2002. – 254 с.

Методичні вказівки

Розглядаючи перше питання, необхідно розкрити поняття “громадянство” та “підданство”, які склалися в науковій літературі протягом розвитку суспільства і держави; прослідити особливості конституційно-правового регулювання громадянства в зарубіжних країнах. У цьому ж питанні варто розкрити особливості конституційно-правового статусу осіб без громадянства (апатридів), осіб з подвійним громадянством (біпатридів), іноземних громадян.

Друге питання вимагає аналізу таких принципів громадянства, як: право кожної людини на громадянство та його зміну; рівність громадянства; неприпустимість позбавлення громадянства та дискримінації у питаннях громадянства за ознаками соціального походження, майнового стану, расової та національної належності, статі тощо (на прикладах конституцій країн, які вивчаються).

У третьому питанні потрібно розібрати філіацію та натуралізацію як два основні способи набуття громадянства. Розгляд філіації передбачає аналіз конституційного і законодавчого закріплення принципів “право ґрунту” та “право крові” в зарубіжних країнах. Говорячи про натуралізацію, необхідно підкреслити відмінність даного способу від філіації, а також згадати індивідуальну та колективну натуралізацію. Крім того, слід сказати про неоднаковість обсягу конституційних прав і свобод, що надається природженим і натуралізованим громадянам.

У ході розкриття четвертого питання варто охарактеризувати наступні підстави втрати громадянства: вихід із громадянства за власним бажанням, втрата громадянства, позбавлення громадянства. Незайвим також буде аналіз міжнародних норм і конституційних положень про заборону позбавлення громадянства в розвинутих зарубіжних країнах.

5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У США,

ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ, ФРН

План

1. Поняття політичної партії та особливості становлення політичних партій у США, Великій Британії та ФРН.

2. Специфіка конституційного і законодавчого закріплення статусу політичних партій у США, Великій Британії та ФРН.

3. Участь політичних партій у формуванні вищих органів влади США, Великої Британії, ФРН і вплив їх ідеології на внутрішню та зовнішню політику держави.

4. Взаємодія політичних партій із спілками, асоціаціями, громадськими організаціями та іншими неурядовими організаціями у США, Великій Британії та ФРН.

Нормативні акти та література

Борисюк В. Президентская кампания 2000 г. в США: кризис партийной идентичности // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – № 3. – С. 84 – 95.

Джорджан Г. Группы давления, партии и социальные движения: есть ли потребность в новых разграничениях? (На примере Великобритании) // Мировая экономика и международ. отношения. – 1997. – № 1. – С. 82 – 97.

Зарубежное законодательство о политических партиях: Сб. нормативных актов / Сост. А.И. Ковлер. – М., 1993.

Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 3 – 9; С. 39 – 44, С. 212 – 225.

Конституции зарубежных государств. Учеб. пособие. – М.: БЕК, 1996. – С. 3-90; С. 143 – 232.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 150 – 186; С. 412 – 414; С. 498 – 503.

Кочетков А.П. Политические партии и партийные системы // Вест. Моск. ун-та. Сер.12. Политич. науки. – 1998. – № 6. – С. 3 – 33.

Слисаренко И. Коммуникационная стратегия политических партий Германии на парламентских выборах 2002 г. // Персонал. – 2002. – № 7. – С. 26 – 30.

Юдин Ю.А. Финансирование политических партий в зарубежных странах (правовая регламентация) // Гос-во и право. – 1996. – № 6. – С. 140 – 150.

Методичні вказівки

При висвітленні першого питання слід навести різноманітні визначення політичної партії, які існують у політології та державному праві, а також стисло провести історичний екскурс розвитку політичних партій у світі. Потім варто перейти до характеристики особливостей становлення політичних партій як державних інституцій у США, Великій Британії та ФРН.

У другому питанні необхідно проаналізувати норми конституцій і законів, які регламентують статус політичних партій у США, Великій Британії, ФРН. Обов’язково потрібно підкреслити специфіку та відмінність інституціоналізації політичних партій у США, ФРН, Великій Британії.

У ході розкриття третього питання слід зосередити увагу на участі політичних партій у процедурі виборів глави держави, парламенту, місцевих органів влади та порядку формування уряду у США, Великій Британії, ФРН. Бажано навести останні фактичні відомості про участь політичних партій у виборчих кампаніях даних країн. У цьому ж питанні необхідно проаналізувати ідеологію провідних партій США, Великої Британії, ФРН та їх вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства та зовнішню політику держави.

Четверте питання передбачає коротку характеристику статусу всього комплексу неурядових організацій (професійних спілок, асоціацій підприємств, лобістських груп, національних діаспор, релігійних громад тощо), що функціонують у США, Великій Британії, ФРН. Крім того, варто сказати про роль та участь даних організацій у політичному і державному житті цих країн, а також розкрити механізми взаємодії політичних партій з такими неурядовими організаціями.

6. КАНАДСЬКИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ І

ФЕДЕРАТИВНИЙ УСТРІЙ ШВЕЙЦАРСЬКОЇ

КОНФЕДЕРАЦІЇ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

План

1. Поняття федералізму і його моделі.

2. Становлення федеративного устрою в Канаді та Швейцарії.

3. Федеральна влада й організація влади в суб’єктах федерації Канади та Швейцарії.

4. Предмети ведення федерації та її суб’єктів.

Нормативні акти та література

Авраменко С.Л. Новая Конституция Швейцарской Конфедерации: право и современность // Гос-во и право. – 2001. – № 7. – С. 77 – 83.

Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт – М, 2001. – С. 411 – 433.

Карапетян Л.М. Федерализм и права народов: Курс лекций. – М.: Приор, 1999. – 112 с.

Конституции государств Европы: В 3 т. Т.3: Россия – Югославия / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – 792 с.

Конституции зарубежных государств. Учеб. пособие. – М.: БЕК, 1996. – С. 309 – 402.

Чиркин В.Е. Предметы ведения федерации и ее субъектов: разграничение, сотрудничество, субсидиарность // Гос-во и право. – 2002. – № 5. – С. 5 – 12.

Шило В.Е. Кризис канадского федерализма: под бременем конституционных противоречий // США: Экономика, политика, идеология. – 1999. – № 3 – 4. – С. 114 – 130.

Методичні вказівки

Розглядаючи перше питання, слід зазначити різні погляди вчених на визначення понять “федералізм”, “федерація”, “федеративний устрій”, а також торкнутися існуючих в юридичній літератури різноманітних моделей федералізму, зокрема “бюджетної”, “економічної”, “кооперативної”, “етнічної” та інших.

Висвітлюючи друге питання, необхідно дослідити особливості становлення федералізму в Канаді та Швейцарії протягом ХІХ – ХХІ ст., підкреслити основні етапи конституційної реформи, які вплинули на реформування політико-територіального устрою даних країн. У цьому ж питанні на прикладі Канади та Швейцарії потрібно показати трансформацію конфедеративного устрою у федеративний політико-територіальний устрій.

Розкриття третього питання передбачає ґрунтовний аналіз тексту Конституції Швейцарії 1999 р., Акту про Канаду 1982 р., Конституційного акту 1867 р. та ін. законодавчих актів. На основі проведеного аналізу варто охарактеризувати вищі органи державної влади країн, зокрема їх формування, склад, структуру, компетенцію. Потім за такою ж схемою необхідно перейти до характеристики органів публічної влади кантонів (суб’єктів федерації Швейцарії) та провінцій (суб’єктів федерації Канади).

Завершуючи основну частину, на основі текстів конституцій та законодавчих актів слід розглянути виключну компетенцію федерації, виключну компетенцію суб’єктів федерації і спільну компетенцію федерації та суб’єктів. Також необхідно звернути увагу на тенденції децентралізації влади, які на сучасному етапі спостерігаються в Канаді та Швейцарії.

7. РЕФЕРЕНДУМ У КРАЇНАХ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (НА ПРИКЛАДІ ІСПАНІЇ,

ІТАЛІЇ, ФРАНЦІЇ)

План

1. Соціально-політичне призначення референдуму в країнах Європейського Союзу.

2. Досвід проведення референдумів в Іспанії.

3. Роль інституту референдуму в суспільному житті Італії.

4. Референдум у Франції як основний вид безпосередньої демократії у Франції.

Нормативні акти та література

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов // Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 436 – 484; С. 524 – 554; С. 578 – 643.

Маклаков В.В. Референдум в странах – членах Европейского Союза. – М.: ИНИОН РАН, 1997. – 70 с.

Пылин В.В. Референдум: проблемы правового регулирования и практика реализации // Известия вузов. Правоведение. – 2002. – № 6. – С. 38 – 47.

Сравнительное конституционное право. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 407 – 417.

Топорнин Н. Факультативный референдум как институт прямой демократии в странах Совета Европы // Российская юстиция. – 1998. – № 2. – С. 2 – 4.

Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учеб. пособие / М.Ф. Чудаков. – Минск: Новое знание, 2001. – С. 318 – 129.

Методичні вказівки

У ході розгляду першого питання необхідно дати визначення референдуму, плебісциту, навести різновиди інституту референдуму, що існують у науковій літературі. Особливу увагу слід приділити соціально-політичному призначенню референдуму в країнах з різними політичними режимами й показати можливість маніпулювання зацікавленими особами “формулою референдуму”.

Аналіз другого питання передбачає вивчення досвіду проведення референдумів в Іспанії. Для всебічного розкриття питання варто стисло показати історію становлення даного інституту в Іспанії і підкреслити значення Конституції 1978 р. для розвитку інституту референдуму.

Третє питання потрібно висвітлювати, пам’ятаючи, що Італія – друга країна в Європі після Швейцарії по кількості проведених референдумів. Обов’язково слід ознайомитися з текстом Конституції Італії 1947 р. і проаналізувати статті, які присвячені інституту референдуму, розкрити процедуру проведення конституційного факультативного референдуму й так званого референдуму “народне вето” та інших різновидів референдуму.

При розкритті четвертого питання необхідно зазначити внесок Франції у світову історію розвитку інституту референдуму. Слід звернути увагу на специфіку французького референдуму, що виступає як інструмент у руках глави держави, а також тенденцію перетворення референдуму в плебісцит.

8. ПАРЛАМЕНТ ТА УРЯД У КРАЇНАХ З

ПАРЛАМЕНТАРНИМИ ФОРМАМИ ПРАВЛІННЯ

(НА ПРИКЛАДІ Великої БРИТАНІЇ, ІНДІЇ, ЯПОНІЇ).

План

1. Організація діяльності парламенту у Великій Британії, Індії, Японії.

2. Участь парламенту в процедурі визначення складу уряду у Великій Британії, Індії, Японії.

3. Парламентський контроль та політична відповідальність уряду у Великій Британії, Індії, Японії.

4. Взаємовідносини парламенту й уряду в законодавчому процесі Великої Британії, Індії, Японії.

Нормативні акти та література

Басу Д.Д. Основы конституционного права Индии. – М.: Прогресс, 1986.

Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 53 – 63; С. 296 – 301, С. 266 – 277.

Конституции зарубежных государств. Учеб. пособие. – М.: БЕК, 1996. – С. 57– 90; С. 283 – 308.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК. Т.3. 1997. – С. 51 – 70.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК. Т.4. 2001. – С. 427 – 438; С. 518 – 540.

Павлішина Л. Японія: роль виконавчої влади у законодавчому процесі // Право України. – 2002. – № 12. – С. 146 – 150.

Тимошенко И.Г. Парламентский контроль в Великобритании // Журн. российского права. – 2000. – № 9. – С. 130 – 136.

Методичні вказівки

Розгляд першого питання передбачає стислу характеристику порядку формування, структури, складу та порядку роботи парламенту у Великій Британії, Індії, Японії. Необхідно звернути увагу на специфіку правового статусу депутата в цих країнах, зокрема на принцип сумісництва мандата депутата з виконанням інших функцій. Обов’язково слід розглянути таку систему управління, як “раціоналізований парламентаризм”, що діє на сучасному етапі у Великій Британії, Японії, Індії.

У ході розкриття другого питання потрібно докладно проаналізувати участь парламенту в процедурі формування уряду і кабінету у Великій Британії, Японії, Індії, а також зазначити внесок глави держави у процес визначення кандидатури голови уряду. У декількох словах варто обговорити складну структуру сучасного зарубіжного уряду. У цьому ж питанні необхідно назвати специфіку правової підстави здійснення урядом функцій та особливості їх реалізації у Великій Британії, Японії, Індії.

Висвітлення третього питання необхідно розпочати із дослідження форм парламентського контролю (вотум довіри, вотум недовіри, інтерпеляція тощо). Потім зробити аналіз форми політичної відповідальності членів уряду, а також можливість притягнення членів уряду до кримінальної відповідальності. Бажано навести фактичний матеріал із практики реалізації парламентом контрольних повноважень і відомості про випадки політичної відповідальності уряду у Великій Британії, Японії, Індії.

Четверте питання передбачає аналіз особливостей законодавчого процесу у Великій Британії, Японії, Індії, з урахуванням важливої ролі виконавчої влади на всіх стадіях законодавчого процесу. Потрібно також охарактеризувати напрями взаємодії парламенту та уряду в ході розробки й прийняття законопроектів.

9. ВИБОРИ В ІТАЛІЇ ТА ФРАНЦІЇ

(ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

План

1. Вибори як інститут безпосередньої демократії у Франції та Італії.

2. Організація виборів вищих органів влади Франції та Італії.

3. Порядок проведення виборів у місцеві та регіональні органи влади Франції та Італії.

4. Конституційні реформи виборчих систем у Франції та Італії.

Нормативні акти та література

Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты: Учеб. пособ. / Пер. с франц. – М.: Юристъ, 2002. – С. 66 – 89.

Избирательный кодекс. – Французская Республика. Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1989. – С. 74 – 149.

Италия: Конституция и законодательные акты / Под ред. Туманова. – М.: Прогресс, 1988. – 391 с.

Колибаб А.К. Некоторые аспекты избирательной системы Италии // Известия вузов. Правоведение. – 1986. – № 3. – С. 97 – 101.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х т. / Отв.ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК. Т.3. 1997. – С. 120 – 128; С. 287 – 295.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 460 – 464; С. 536 – 539.

Лаки Кристиан. Сравнительная таблица законов о выборах (12 стран) // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1994. – № 2. – С. 18 – 24.

Островская Е. Политическая жизнь Франции в свете выборов 2002 г. // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. – № 3. – С. 31 – 41.

Методичні вказівки

Перше питання передбачає на підставі норм конституцій і законодавства Франції та Італії характеристику основних принципів виборчого права (загальне, безпосереднє, вільне, рівне, таємне голосування), а також різновидів виборів (прямих або непрямих), які застосовуються в цих країнах. Даючи таку характеристику, треба підкреслити роль виборів як важливого інституту безпосередньої демократії Франції та Італії.

Розгляд другого потребує дослідження процедури формування вищих органів влади Франції та Італії, тобто виборів глави держави і палат парламенту. Слід зазначити вплив форми правління на порядок обрання президента у Франції та Італії, а також вплив форми політико-територіального устрою на порядок формування Національних зборів і Сенату Франції та Палати депутатів і Сенату Італії.

Висвітлюючи зміст третього питання, необхідно провести аналіз особливостей порядку формування регіональних рад, генеральних рад, муніципальних рад Франції та обласних рад, провінційних рад, комунальних рад Італії.

Торкаючись четвертого питання, варто згадати, що Італія і Франція є членами Європейського Союзу, у зв’язку з чим у цих країнах відбулися конституційні реформи, пов’язані із виборами на території Франції та Італії до Європейського парламенту. Крім того, потрібно дати характеристику реформам виборчої системи, які проходили у Франції у 60, 80, 90-х рр. ХХ століття та в Італії у 70-х та 90-х рр. ХХ століття, та обов’язково сформулювати висновок щодо головних причин таких реформ.

10. МІСЦЕВЕ УПРАВЛІННЯ

В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

План

1. Поняття і сутність місцевого управління в зарубіжних країнах.

2. Системи місцевого управління в зарубіжних країнах.

3. Організація роботи органів місцевого управління в зарубіжних країнах.

4. Компетенція органів місцевого управління та їх взаємодія з центральними органами державної влади.

Нормативні акти та література

Алферова Е.В. Структура и формы деятельности местных представительных органов в зарубежных странах (Научно-аналитический обзор) // РЖ. Социальные и гуманитарные науки. Сер. 4 // Гос-во и право. – 1997. – № 4. – С. 98 – 115.

Еремян В.В. Особенности генезиса местного самоуправления в Латинской Америке // Известия вузов. Правоведение. – 2000. – № 1. – С. 59 – 68.

Маклаков В.В. Реформы местного управления в странах Западной Европы. – М.: ИНИОН РАН, 1993. – 71 с.

Остром В. Демократия и самоуправление // Гос-во и право. – 1995. – № 4. – С. 124 – 128.

Сравнительное конституционное право. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 672 – 718.

Уваров А.А. О государственных полномочиях в компетенции органов местного самоуправления // Гос-во и право. – 2002. – № 10. – С. 67 – 73.

Методичні вказівки

Розгляд першого питання передбачає визначення “місцевого управління”, “місцевого самоуправління”, “муніципалітету”, що склалися в науковій юридичній літературі. На базі попереднього вивчення конституцій та законодавства про місцеве управління необхідно проаналізувати основні принципи діяльності органів місцевого управління. Крім того, потрібно зазначити опорні положення Європейської хартії про місцеве самоврядування 1985р. та підкреслити суттєвий внесок хартії у розвиток демократичних засад місцевого управління в зарубіжних країнах.

Характеристика чотирьох головних систем здійснення публічної влади на місцях – англосаксонської (на прикладі США, Японії, Великої Британії), романо-німецької (на прикладі європейських країн), іберійської (на прикладі Бразилії, Мексики), радянської (на прикладі КНР, Куби) системи місцевого управління – має розкрити зміст другого питання.

Щоб висвітлити третє питання, необхідно розглянути порядок обрання, структуру і склад місцевих представницьких органів, а також визначити правовий статус місцевих державних органів влади. При цьому потрібно звернути увагу на різницю в правовому становищі місцевих представницьких органів (органів місцевого самоврядування) і місцевих органів державної влади.

Розгляд четвертого питання передбачає аналіз повноважень органів місцевого самоврядування у фінансово-економічній сфері, галузі охорони громадського порядку, у галузі комунального обслуговування й охорони навколишнього середовища, повноважень у соціальній сфері. У цьому ж питанні слід дати характеристику компетенції місцевих державних органів влади, а також основних напрямів взаємодії місцевих органів влади та центральних органів державної влади.

11. ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ПОЛЬЩІ

План

1. Конституційний розвиток Польщі.

2. Глава держави в системі вищих органів влади.

3. Парламент як вищий орган законодавчої влади.

4. Конституційно-правовий статус Ради міністрів (уряду).

5. Суди та трибунали Польщі.

Нормативні акти та література

Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособ. – М.: Юрайт, 2001. – С. 481 – 536.

Гарлицкий Лех. Институт президентства в новой Конституции Польши // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1997. – № 3. – № 4. – С. 67 – 74.

Грудзинска-Гросс Ирена. Истоки польского конституционализма // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1997. – № 3. – № 4. – С. 50 – 51.

Конституции государств Европы: В 3 т. Т.2: Исландия – Португалия / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – 840 с.

Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. / М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 437 – 460.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК. Т.3. 1997. – С. 479 – 449; С. 683 – 744.

Константінова О. Порівняльна таблиця діяльності органів законодавчої влади та інституту президентства за конституціями держав Центральної і Східної Європи та Азії // Юрид. вісн. України (інформаційно-правовий банк). – 2002. – № 11. – С. 28 – 32.

Лыкошина Л.С. Гражданское общество в Польше: теоретические представления и социальная практика: Науч.-аналит. обзор. – М.: ИНИОН РАН, 1998. – 64 с.

Методичні вказівки

При розгляді першого питання необхідно дати стислу характеристику основних етапів конституційного розвитку Польщі, починаючи з Конституції 1791 р. – першої європейської конституцій та наступних польських конституцій. Особливу увагу слід зосередити на конституційних реформах 1989 – 1992 рр. та підкреслити їх значення у становленні правової демократичної держави на території Польщі.

Висвітлюючи друге питання, треба, ознайомившись з Розділом 5 “Президент Республіки Польща” Конституції Польщі 1997 р., проаналізувати особливість місця глави держави в системі вищих органів влади, а також порядок обрання, принципи правового статусу, процедуру імпічменту, повноваження тощо.

Аналіз третього питання передбачає дослідження правового становища парламенту Польщі, зокрема: порядку формування Сейму та Сенату, складу палат парламенту, принципів діяльності депутатів і сенаторів, організації роботи палат парламенту, повноважень у законодавчій, контрольній, судовій, фінансовій та інших сферах.

У ході розкриття четвертого питання слід спочатку розібрати порядок визначення кандидата на посаду голови Ради міністрів (уряду), призначення членів уряду. Потім необхідно проаналізувати особливості відповідальності членів Ради міністрів перед парламентом і Державним трибуналом. У цьому ж питанні варто охарактеризувати повноваження голови Ради міністрів і самої Ради.

Розглядаючи п’яте питання, потрібно з’ясувати, яке місце займають суди та трибунали в Польщі серед інших гілок влади. Далі на основі норм конституції слід зробити аналіз конституційних принципів здійснення правосуддя, судової системи, зокрема статусу Верховного Суду, Вищого Адміністративного Суду, Всепольської Судової Ради. Дослідження п’ятого питання передбачає обговорення конституційно-правового статусу Конституційного трибуналу (органу конституційної юрисдикції Польщі) та Державного трибуналу (спеціального органу, перед яким несуть відповідальність вищі посадові особи держави).

12. ПОВНОВАЖЕННЯ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ

В СУЧАСНИХ РЕСПУБЛІКАХ:

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

План

1. Вплив форми держави на конституційно-правовий статус президента.

2. Повноваження глави держави в президентських і суперпрезидентських республіках (на прикладі США, Бразилії).

3. Повноваження президента в парламентарних республіках (на прикладі Італії та Німеччини).

4. Повноваження глави держави в напівпрезидентських республіках (на прикладі Болгарії та Російської Федерації).

Нормативні акти та література

Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Право, 1996. – С. 119 – 156; С. 405 – 444.

Конституции зарубежных государств. Американский континент. – Ереван: Мхитар Гош, 1998. – С. 44 – 81; С. 300 – 329.

Конституции зарубежных государств: Учеб. пособие. – М.: БЕК, 1996. – С. 143 – 282.

Кристиан Лаки. Обзор президентских полномочий: формальных и реальных // Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 1994. – № 1. – С. 75 – 96.

Кынев А.В. Сравнительный метод в исследованиях института президентства (на примере стран Центральной и Восточной Европы) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12. Полит. науки. – 2002. – № 6. – С. 73 – 85.

Сахаров Н.А. Институт президентства в современном мире. – М.: Юрид. лит., 1994.

Сумбатян Ю.Г., Рощупкин В.Т. Особенности президентской власти в странах Латинской Америки // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12. Полит. науки. – 2002. – № 6. – С. 58 – 72.

Хутинаев И.Д. Институт президентства и проблемы формы государства. – М.: ИНИОН РАН, 1994.

Методичні вказівки

У ході розкриття першого питання слід провести стислий аналіз впливу форми правління, форми політико-територіального устрою та політичного режиму на конституційно-правовий статус глави держави в сучасних республіках, а саме: порядок формування в різних республіканських формах правління, його взаємовідносини із законодавчою та виконавчою гілками влади, взаємодію президента із регіональними і місцевими органами влади, а також функціонування посади президента в умовах дії демократичного або недемократичного режимів.

Розгляд другого питання передбачає дослідження як конституційних повноважень президента у США і Бразилії, так і фактичного матеріалу механізму їх реалізації. При цьому варто пам’ятати, що в зазначених країнах президент є також і главою виконавчої влади. Потім потрібно докладно розібрати надзвичайні повноваження, повноваження у сфері державного управління та інші.

Третє питання потребує розкриття здійснення президентом своїх представницьких повноважень і зовнішньополітичних повноважень, які в Італії і ФРН є основними. Далі слід звернути увагу на особливість виконання президентом Італії і ФРН установчих повноважень та повноважень у законодав-чій сфері.

При дослідженні четвертого питання варто пам’ятати про специфіку так званого “de facto” та “de urea” правового становища глави держави в парламентсько-президентській республіці Болгарія та президентсько-парламентській республіці Росія. Слід проаналізувати, які повноваження президента були запозичені в парламентарної та президентської республіки, й розглянути еволюцію таких повноважень у напівпрезидентських республіках – Болгарії та Російській Федерації.

13. КОНСТИТУЦІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

План

1. Головні етапи конституційного розвитку в Російській Федерації.

2. Основні риси та особливості Конституції РФ 1993 р.

3. Форма і структура Конституції РФ 1993 р.

4. Порядок внесення поправок і перегляд Конституції РФ 1993 р.

Нормативні акти та література

Белкин А.А. Пересмотр Конституции (теоретические аспекты) // Известия вузов. Правоведение. – 1995. – № 1. – С. 73 – 94.

Дзидзоев Р.М. Первый конституционный документ России // Гос-во и право. – 1997. – № 6. – С. 110 – 114.

Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право Российской Федерации: Учебник. – М.: Юристъ, 1996. – С. 43 – 72.

Конституции государств – участников СНГ. – М.: Норма, 2001. – С. 419 – 484.

Конституционное право: Учебник / Отв. ред. А.Е. Козлов. – М.: БЕК, 1996. – С. 28 – 55.

Конституция Российской Федерации: Научно-практический комментарий / Под ред. Б.Н. Топорнина. – М.: Юристъ, 1997.

Чиркин В.Е. Российская Конституция и международный опыт // Гос-во и право. – 1998. – № 12. – С. 5 – 14.

Эбзеев Б.С. Прямое действие Конституции РФ (некоторые методологические аспекты) // Известия вузов. Правоведение. – 1996. – № 1. – С. 5 – 15.

Методичні вказівки

Розглядаючи перше питання, необхідно дослідити історію розвитку п’яти Конституцій Російської Федерації (1918, 1926, 1937, 1978, 1993). Варто пояснити головні причини прийняття Конституцій Російської Федерації 1918 р., 1926 р., 1937 р. і 1978 р., навести характерні особливості Конституцій.

У ході розкриття другого питання слід ґрунтовно проаналізувати підстави та етапи розробки Конституції 1993 р., розібрати такі основні риси, як: особливість суб’єкту, від імені якого була прийнята Конституція РФ 1993 р., установчий характер Конституції, особливі юридичні властивості тощо. Підкреслити особливості Конституції РФ 1993, які полягають у її загальнодемократичній сутності та відмові від терміну “Основний Закон”.

У третьому питанні необхідно роз’яснити писану форму Конституції Російської Федерації 1993 р. Варто назвати концепції, які стали основою для організації структури Конституції, а також охарактеризувати зміст та основні положення преамбули, першого розділу (дев’яти глав) та другого розділу “Прикінцеві та перехідні положення”.

Розгляд четвертого питання передбачає докладний аналіз глави 9 “Конституційні поправки та перегляд Конституції” Конституції Російської Федерації 1993 р. У цьому питанні варто зауважити, що Конституції Російської Федерації притаманна така юридична властивість, як підвищена стабіль-ність, тому дана Конституція належить до так званих “жорстких конституцій”. Особливу увагу слід приділити ст. 134 Конституції РФ 1993 р., в якій визначаються суб’єкти конституційної ініціативи. Обов’язково потрібно зазначити конституційні положення, які не можуть бути предметом конституційного перегляду, а також дослідити процедуру перегляду всіх інших конституційних норм.

14. АМЕРИКАНСЬКИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ

План

1. Конституційні принципи федеративного устрою США.

2. Конституційно-правовий статус штатів США.

3. Органи влади штатів.

4. Адміністративно-територіальний устрій штатів. Залежні території.

Нормативні акти та література

Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. – М.: Норма, 1997. – 333 с.

Бокова С.В., Чувахина Т.Г. Конституционные основы американского экономического федерализма и современная практика // США: Экономика, политика, идеология. – 1992. – № 1. – С. 112 – 123.

Ганликс А.Б. Многообразие форм федерализма в США // Гос-во и право. – 1993. – № 6. – С. 133 – 140.

Захаров А. Федерализм и революция: опыт США // Конституционное право. Восточноевропейское обозрение. – 1999. – № 3. – С. 17 – 22.

Конституции зарубежных государств. Американский континент. – Ереван: Мхитар Гош, 1998. – С. 300 – 329.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК. Т.4. 2001. – С. 138 – 159.

Романова В.Б. Организация законодательной власти в штате Висконсин // США: Экономика, политика, идеология. – 1999. – № 8. – С. 89 – 97.

Саликов М.С. Взаимоотношения штатов в системе американского федерализма // Гос-во и право. – 1997. – № 9. – С. 95 – 98.

Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты / Под ред. О.А. Жидкова. – М.: Прогесс, 1988. – 768 с.

Методичні вказівки

Для розкриття першого питання слід розглянути джерела договірної форми американського федералізму. На основі норм Конституції США 1787 р. потрібно зробити висновок про єдиний характер федеративного політико-територіаль-ного устрою США. У даному питанні варто проаналізувати існуючі теорії американського федералізму (дуалістичного федералізму, кооперативного федералізму, економічного федералізму). Потрібно обговорити так звану “клаузулу про верховенство”.

У ході написання другого питання на підставі Конституції США 1787 р. треба визначити розмежування предметів ведення Союзу та штатів. Необхідно, ознайомившись із конституціями штатів, звернути увагу на порядок прийняття, характерні риси та особливості конституцій штатів, а також співвідношення федеральної Конституції США 1787 р. та конституцій штатів. Крім цього, потрібно розглянути сутність інституту федеральної інтервенції.

Дослідження третього питання передбачає аналіз порядку формування, організації роботи, складу та компетенції органів влади штатів. У цьому питанні варто охарактеризувати легіслатури штатів, які в окремих штатах отримали назви: генеральна асамблея, законодавча асамблея, генеральні збори (органи законодавчої влади штатів), глав штатів – губернаторів (органи виконавчої влади), а також зазначити специфіку органів судової влади штатів.

При вивченні четвертого питання слід пам’ятати, що американська держава утворювалася “знизу”, тому децентралізація влади у США надзвичайно розвинута. Така ситуація вплинула і на різноманітність адміністративно-територіаль-ного устрою штатів, що встановлюється в конституціях штатів. У цьому ж питанні варто розібрати конституційно-правовий статус островів Пуерто-Ріко, Гуам, Східного Самоа та Віргінських островів.

15. РЕГІОНИ: ДОСВІД ІТАЛІЇ ТА ІСПАНІЇ

План

1. Конституційні принципи політико-територіальної організації Італії та Іспанії.

2. Конституційно-правовий статус автономних товариств Іспанії.

3. Регіоналізм Італії.

4. Місцеве самоврядування в Італії та Іспанії.

Нормативні акти та література

Васильева Т.А. Правовое положение областей с обычным статусом в Итальянской Республике // Сов. гос-во и право. – 1983. – № 5. – С. 123 – 127.

Васильева Т.А. Областная автономия: итальянский и испанский вариант // Там же. – 1986. – № 11. – С. 126 – 131.

Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 184 – 188, С. 215 – 218.

Испания: Конституция и законодательные акты / Под ред. Туманова. – М.: Прогресс, 1982. – 352 с.

Италия: Конституция и законодательные акты / Под ред. Туманова. – М.: Прогресс, 1988. – 391 с.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК. Т.3. 1997. – С. 246 – 258; С. 328 – 339.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 550 – 554; С. 602 – 606.

Методичні вказівки

Розкриваючи зміст першого питання, варто пригадати унітарну форму політико-територіального устрою та її різновиди. Потім слід звернути увагу на існування в децентралізованій унітарній державі автономій і визначити, яка автономія утворена в Іспанії та Італії. У даному питанні на базі конституційних і законодавчих норм Італії та Іспанії необхідно проаналізувати принципи політико-територіального устрою, зокрема принципи автономії, солідарності, заборони встановлення федерації автономних товариств (Конституція Іспанії 1978 р., ст. 137-139), єдності та адміністративної солідарності (Конституція Італії 1947 р., ст. 5, ст. 114 та ін.) тощо.

У ході написання другого питання слід розкрити правовий статус 17 автономних товариств, при цьому підкреслити особливість становища чотирьох автономних товариств. Варто розглянути статути, що мають характер органічних законів та регулюють статус автономних товариств. Необхідно охарактеризувати порядок формування, склад і компетенцію органів державної влади, що утворюються в автономних товариствах, а саме парламенту й уряду. Потрібно також зазначити, яким чином будуються відносини між регіональними та центральними органами влади.

При розгляді третього питання слід зазначити, що 20 областей в Італії володіють неоднаковим обсягом автономії. Так, п’ять областей мають спеціальний статус, який регулюється спеціальним конституційним законом. Інші області володіють звичайним статусом і на них розповсюджується дія загальних для всіх конституційних і законодавчих норм. Поглиблений підхід до розкриття цього питання потребує характеристики органів законодавчої влади областей (рад) та органів виконавчої влади (джунт), а також дослідження напрямів взаємодії регіональних та місцевих органів влади.

Висвітлення четвертого питання передбачає аналіз процедури формування, складу, компетенції та порядку діяльності органів місцевого самоврядування в Італії та Іспанії. Що стосується Італії, то слід розглянути провінційні ради, джунти й утворені в комунах муніципальні джунти тощо. Щодо Іспанії варто звернути увагу на становище провінційних депутацій і муніципальних соборів. Обов’язково також розкрити зміст контролю центра й адміністративного нагляду за функціонуванням місцевих представницьких органів управління.

16. ВИЩІ ОРГАНИ ВЛАДИ

КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

План

1. Конституційний розвиток Китайської Народної Республіки.

2. Всекитайські збори народних представників. Постійний комітет ВЗНП.

3. Голова Китайської Народної Республіки.

4. Державна рада. Центральна воєнна рада.

5. Судова система і прокуратура.

Нормативні акти та література

Государственный строй Китайской Народной Республики. – М.: Наука, 1988.

Гудошников Л.М. Восстановление и развитие законодательства КНР в процессе реформ // Журн. российского права. – 2002. – № 2. – С. 128 – 136.

Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 355 – 392.

КНР. Конституция и законодательные акты / Под ред. Л.М. Гудошникова. – М.: Прогресс, 1984. – 470 с.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 607 – 643.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК. Т.4. 2001. – С. 257 – 362.

Кузнецова В. Китай: 20-летие курса реформ // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – № 10. – С. 91 – 93.

Методичні вказівки

При висвітленні першого питання необхідно проаналізувати особливості конституційного розвитку Китаю протягом ХХ століття і зробити висновки щодо еволюції конституційних принципів суспільного ладу. Також треба стисло охарактеризувати діючу Конституцію КНР 1982 р., указати на зміни конституцій, що були прийняті наприкінці ХХ століття і на початку ХХІ століття.

Друге питання потребує дослідження специфіки порядку формування верховного органу державної влади – Всекитайських зборів народних представників, складу ВЗНП, організації його роботи та компетенції. Слід звернути увагу на принципи правового статусу депутатів ВЗНП. Що стосується Постійного комітету ВЗНП, то варто проаналізувати роль зазначеного органу в управлінні державними справами, розглянути процедуру виборів Постійного комітету, порядок його діяльності та обсяг повноважень.

У ході розкриття третього питання необхідно пам’ятати, що у КНР Голова Китайської Народної Республіки фактично виконує функції одноосібного глави держави, хоча деякі традиційні повноваження глави держави входять до компетенції Постійного комітету ВЗНП. Треба також уважно проаналізувати порядок обрання та дострокового припинення повноважень Голови КНР і його взаємодію із Постійним комітетом ВЗНП, ВЗНП, Державною радою і Комуністичною партією Китаю.

Розглядаючи четверте питання, потрібно охарактеризувати Державну раду КНР як центральний народний уряд, верховний державний адміністративний орган. Варто обговорити порядок призначення Прем’єра Державної ради та інших членів уряду, склад, строк повноважень, відповідальність і підзвітність Державної ради, особливості правового і фактичного статусу уряду. Необхідно також проаналізувати правове становище Центральної воєнної ради КНР, яка керує всіма Збройними силами держави.

П’яте питання передбачає дослідження конституційно-правового статусу народних судів КНР і народних прокуратур КНР, через що слід розібрати порядок формування, термін роботи, повноваження народних судів, структуру судової системи народних судів, а також особливість компетенції та організації народних прокуратур КНР.

17. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАРУБІЖНИХ ПАРЛАМЕНТІВ

(НА ПРИКЛАДІ ФРАНЦІЇ, ФРН, США, ЯПОНІЇ)

План

1. Структура парламенту у Франції, ФРН, США, Японії.

2. Конституційно-правовий статус депутата палат парламенту Франції, ФРН, США, Японії.

3. Роль керівного органу палат парламенту у Франції, ФРН, США, Японії.

4. Місце партійних фракцій і парламентських комітетів (комісій) у складі палат парламенту Франції, ФРН, США, Японії.

5. Інші органи палат парламенту Франції, ФРН, США, Японії.

Нормативні акти та література

Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. – М.: Норма, 1997. – 333 с.

Ионова А.И. Счетные палаты ФРГ: Правовые основы и принципы деятельности // Гос-во и право. – 1998. – № 3. – С. 94 – 98.

Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 19–32; С. 86–106; С. 138–147; С. 266 – 277.

Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма, 2000. – С. 364 – 371; С. 464 – 476; С. 507 – 514; С. 564 – 573.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК. Т.4. 2001. – С. 83 – 112; С. 518 – 533.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х т. Т. 3 / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК, 1997. – С. 139 – 149; С. 376 – 388.

Охотский Е.В., Баранова Н.Р. Государственная служба в парламентах зарубежных стран: общее и особенное // Право и политика. – 2001. – № 5. – С. 28 – 35.

Парламенты мира. – М.: Высш. шк., 1991.

Стрельцов Д.В. Современный японский парламент. – М.: Наука, 1994.

Шаповал В.М. Зарубіжний парламентаризм. – К.: Основи, 1993. – 142 с.

Методичні вказівки

Щоб розкрити зміст першого питання, необхідно дослідити причини встановлення у Франції, ФРН, США, Японії двопалатних парламентів, пояснити особливості формування Національних зборів і Сенату у Франції, Бундестагу і Бундесрату у ФРН, Палати представників і Сенату Конгресу США, Палати представників і Палати радників у Японії, а також визначити механізми взаємодії палат парламентів у Франції, ФРН, США, Японії.

Розглядаючи друге питання, треба проаналізувати специфіку правового статусу депутатів нижніх палат парламентів і представників верхніх палат парламентів у Франції, ФРН, США, Японії, зокрема зосередити увагу на принципі заборони імперативного мандату, принципі несумісності, імунітеті, індемнітеті, а також підставах дострокового припинення депутатських повноважень.

Третє питання потребує аналізу різновидів керівного органу палат парламенту, порядку формування зазначеної посади, складу колегіального керівного органу (ФРН, Франції), повноважень керівного органу у сфері діяльності парламенту і позапарламентських функцій. Слід порівняти обсяг компетенції одноосібного і колегіального керівного органу палат парламенту.

Розкриття четвертого питання передбачає дослідження впливу політичних партій на діяльність палат парламенту ФРН, Франції, Японії, США. Тому варто проаналізувати умови і порядок створення партійних фракцій у складі палат парламенту, а також роль партійних фракцій у процесі підготовки палатою парламенту різноманітних рішень. Крім того, для поглибленого розкриття змісту даного питання необхідно охарактеризувати один із основних елементів складу палати парламенту – різного роду комітети (комісії), назвати принципи їх формування, різновиди, функції тощо.

При написанні п’ятого питання слід визначити особливості конституційно-правового статусу інших органів, що входять до складу палати парламенту, зокрема, звернувши увагу на раду старійшин, рахункову палату, спільний комітет у ФРН, контрольне, бюджетне управління у США, парламентську делегацію зі справ Європейського Союзу, генеральний секретаріат, законодавче бюро Японії тощо.

18. ВИЩІ ОРГАНИ ВЛАДИ БРАЗИЛІЇ

План

1. Конституційний розвиток Бразилії.

2. Національний конгрес.

3. Президент республіки. Віце-президент. Рада Республіки.

4. Федеральна судова система. Прокуратура.

Нормативні акти та література

Автономов А.С. Конституционное регулирование политической системы Бразилии: история и современность: Учеб. пособие. – М.: МГИМО, 1991.

Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – С. 332 – 354.

Конституции зарубежных государств. Американский континент. – Ереван: Мхитар Гош, 1998. – С. 44 – 181.

Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. В 4-х т. / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: БЕК. Т.4. 2001. – С. 162 – 254.

Методичні вказівки

Перше питання передбачає стислий аналіз основних етапів конституційного розвитку Бразилії, зважаючи на те, яким чином впливав політичний режим на еволюцію конституційно-правових засад суспільного ладу. Дане питання буде розкрите повністю, якщо дати загальну характеристику діючої Конституції Бразилії 1988 р.

Для висвітлення другого питання треба звернутися до розділу 1 “Про законодавчу владу” Конституції Бразилії 1988 р. і на його основі розкрити конституційно-правовий статус бразильського парламенту – Національного конгресу, а саме: структуру парламенту, порядок формування Палати депутатів і Федерального сенату, склад палат парламенту, обсяг повноважень, особливості взаємодії з виконавчою і судовою гілками влади та органами влади суб’єктів федерації.

Розкриваючи зміст третього питання, потрібно пам’ятати, що Президент – центральна фігура в державному механізмі країни. У зв’язку з цим необхідно проаналізувати процедуру виборів і дострокового припинення повноважень Президента Республіки, повноваження у сфері федерального управління та керування штатами, національної безпеки, у законодавчій сфері, зовнішньополітичній та інші. Слід також визначити конституційно-правовий статус Віце-президента та його роль у державі, підкреслити, що Рада Республіки є вищим консультативним органом Президента Республіки, а також розглянути порядок його створення, склад і функції.

Четверте питання передбачає аналіз конституційних принципів організації федеральної судової влади, федеральної судової системи. При цьому потрібно визначати роль Федерального верховного трибуналу в процесі здійснення конституційного контролю. Друга частина четвертого питання, присвячена розгляду конституційно-правового становища прокуратури, яка знаходиться у складі судової влади, має завершити розкриття змісту останнього питання основної частини.

Д о д а т о к

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Курсова робота з дисципліни

“Державне (конституційне) право зарубіжних країн”

ТЕМА _____________________________

ВИКОНАВ:

прізвище, ім’я та по батькові,

студент 2 курсу факультету №__

ПЕРЕВІРИВ:

прізвище, ім’я та по батькові,

посада і науковий ступінь

Харків

2005